13.2. Суб'єкти міжнародних правовідносин

У вітчизняній науці міжнародного права досі остаточно не з’ясованим залишається

питання щодо тотожності чи відмінності між поняттями “суб’єкт міжнародних правовідносин” та

“суб’єкт міжнародного права”.

Переважна більшість фахівців міжнародного права до суб'єктів міжнародних

правовідносин відносить суб'єкти міжнародного права, повністю ототожнюючи ці поняття. На їх

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

96

думку, в міжнародному праві, як і у будь-якій іншій області права, не може існувати суб'єкта

конкретних правовідносин, який не був би суб'єктом права, тобто не володів правоздатністю і

основними ознаками правосуб'єктності в межах цієї області права.

Справді, суб'єкт міжнародних правовідносин завжди є суб'єктом міжнародного права,

проте не завжди суб'єкт міжнародного права може бути суб'єктом будь-яких міжнародних

правовідносин. Наприклад, такі суб'єкти міжнародного права, як міждержавні організації, не

здатні відповідно до своїх статутів бути учасниками багатьох міжнародних правовідносин. Крім

того, стати суб'єктом конкретних міжнародних правовідносин можна лише після того, як настали

відповідні юридичні факти.

13.3 Зміст міжнародних правовідносин

В науці міжнародного права загальновизнаною є точка зору, що права і обов'язки

учасників міжнародних правовідносин складають юридичний зміст цих правовідносин.

Піднята в загальнотеоретичній літературі дискусія навколо цього твердження, спроба

розглядати такі права і обов'язки як форму міжнародних правовідносин, а їх змістом - реальну

поведінку, взаємодію відповідних учасників, в науці міжнародного права не була підтримана.

Разом з тим спільного розуміння не вдалося досягти при розкритті змісту суб'єктивних

прав і суб'єктивних обов'язків. Що стосується суб'єктивних прав, то для одних - це об'єктивне

право в конкретних правовідносинах, реалізоване право. Для інших, суб'єктивне право - то є

юридичні засоби (не тільки норми міжнародного права і, випливаючі з них права) забезпечення

певної поведінки суб'єктів. Інколи підтримується і такий погляд на суб'єктивне право, як на міру

дозволеної поведінки. Правда, прихильники вказаної точки зору обходять питання: чим таке

суб'єктивне право відрізняється від норми міжнародного права, функція якої також бути мірою

дозволеної поведінки. Тому такі уточнення, чи розбіжності між самими прихильниками вказаної

точки зору, як: це міра поведінки зобов'язаного суб'єкта стосовно уповноваженого, або міра

дозволеної поведінки самого уповноваженого суб'єкта, чи, як різновид останньої - можливість

поведінки по реалізації суб'єктивного права, по вимогам відповідної поведінки від зобов'язаних

суб'єктів, а, в необхідних випадках, застосування примусу до останніх, принципового значення не

мають.

Головне в суб'єктивному праві - це забезпечення нормою міжнародного права можливість

певної дії чи утримання від дії. Реалізувати норму міжнародного права можна тільки через

реалізацію суб'єктивного права чи виконання суб'єктивних обов'язків учасників міжнародних

правовідносин.

Іншого погляду на проблему притримуються прихильники нормативістської теорії

міжнародного права (Г.Кельзен, Й.Кунц, П.Гугенхейм, Дж.Мореллі, І.Мінагава та ін.). Вони,

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

97

зокрема, вважають, що існує лише об'єктивне право. Що стосується суб'єктивного права, то

воно є результатом доктринальних припущень прихильників природного права.

Суб'єктивні права, як і відповідні правовідносини, можуть складатися одночасно з

прийняттям відповідної норми міжнародного права, а можуть з'явитися через певний період після

вироблення норми, в період виникнення міжнародних правовідносин. Тобто виникнення і

реалізація суб'єктивних прав не завжди є співпадаючими моментами.

Наприклад, юридичне визнання держав одна одної дає їм підставу для здійснення

суб'єктивного права на дипломатичні зносини, обмін посольствами. Але це право може бути

реалізоване через роки, а може взагалі не бути реалізованим, тобто, коли відповідні

правовідносини не складуться. Це є наслідком того, що в міжнародному праві суб'єктивні права

виникають не з правовідносин, а з норми права.

Суб'єктивне право не слід змішувати з правоздатністю суб'єктів міжнародного права. Поки

не наступив відповідний юридичний факт суб'єктивне право не існує (існує потенційно) і суб'єкт

міжнародного права володіє лише правоздатністю. Міжнародна правоздатність реалізується в

суб'єктивному праві, але не охоплює її. Можлива міжнародна правоздатність, яка не виступатиме

як суб'єктивне право. Так, правоздатність не забезпечена відповідним правовим обов'язком не

стане суб'єктивним правом. Правоздатність укладати міжнародні угоди не зобов'язує іншу

державу йти на таке укладення, а без такого зобов'язання не можна говорити про суб'єктивне

право. Правоздатність встановлювати дипломатичні зносини без згоди іншої сторони не стане

суб'єктивним правом.

Отже, міжнародна правоздатність по суті ширше поняття суб'єктивне право.

Правоздатність реалізується через суб'єктивне право настільки, наскільки це

кореспондуватиметься з прийнятими зобов'язаннями іншою стороною правовідносин.

Вирішується це в міжнародному праві лише через угоду суб'єктів або на основі норм звичаєвого

права (наприклад, статус постійно нейтральної держави).

Міжнародна угода може змінити можливості реалізації правоздатності суб'єкта через

розширення або звуження його суб'єктивних прав і обов'язків.

Обов'язки суб'єкта міжнародних правовідносин разом з суб'єктивними правами складають

зміст правовідносин. Вони є визначальними для необхідної поведінки суб'єкта правовідносин.

Виконання обов'язків суб'єктом правовідносин не може залежати від вольового рішення (як це

може бути з суб'єктивним правом). Воно обов'язкове і за формою і по суті. Коли ж суб'єкт

правовідносин спробує уникнути дотримання своїх суб'єктивних обов'язків, до нього може бути

застосовано відповідні заходи примусу.

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

98

Незалежно від того, про яку поведінку йдеться: необхідну, належну чи обов'язково,

якщо вона є реалізацією суб'єктивного обов'язку, то вона завжди повинна бути поведінкою згідно

розпоряджень, що випливають з норми міжнародного права.

Суб'єктивні міжнародні обов'язки існують в тісній єдності з суб'єктивними правами в

рамках цілого - правовідносин. Права і обов'язки це протилежності, які в однаковій мірі

стосуються різних суб'єктів-учасників одних і тих же міжнародних правовідносин. Суб'єкт, який

має право одночасно є і зобов'язаним суб'єктом. Теоретично можна уявити права без обов'язків,

але такі правовідносини не характерні для міжнародного права. Рідко зустрічаються в

міжнародному праві прості правовідносини, коли є одне право і відповідно йому один обов'язок.

Міжнародні правовідносини, як правило, складні за структурою, які включають чисельні

суб'єктивні права і відповідні їм за кількістю суб'єктивні обов'язки.

Для зручності аналізу їх інколи розподіляють на групи. Найбільш часто в класифікації

застосовується критерій походження суб'єктивних прав і обов'язків учасників міжнародних

правовідносин, критерій джерела права.

Зокрема, виділяють такі правовідносини: а) права і обов'язки які випливають з основних

принципів сучасного міжнародного права; б) права і обов'язки яких, випливають з міжнародних

договорів; в) права і обов'язки яких виводяться з звичаїв міжнародного права; г) права і обов'язки

яких є наслідком рішень міжнародних органів (міжурядових організацій, міжнародних судових і

арбітражних інституцій); д) права і обов'язки, які є наслідком односторонніх дій учасника

правовідносин і згоди на те інших учасників.