109. Методика розрах прож. Мінімуму.

Прожитковий мінімум — вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я, набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.Прожитковий мінімум може встановлюватися на одну особу і в розрізі основних соціальних і демографічних груп населення, до яких належать такі категорії населення: діти до 6 років; діти від 16 до 18 років; працюючі дорослі; непрацюючі дорослі

Для оцінки вартісної величини прожиткового мінімуму слід використовувати середні ціни купівлі відповідних товарів і послуг з урахуванням усіх видів торгівлі. Зокрема, витрати на продовольчі товари можуть розраховуватися на основі середніх цін на продукти харчування, за якими ведуться подекадні с-матич- ні спостереження в державній і кооперативній торгівлі, і які друкуються в пресі (експрес-інформація Державного комітету статистики У.), а також цін на колгоспних ринках.

Одним із важливих показників рівня життя нас є вартісна величина прожит мін для непрац громадян (межа малозаб), яка розрах за ф-лою ,

де ПРmin — вартісна величина прожиткового мінімуму (межі малозабезпеченості), грн;

— сума вартості спожив прод харчув, грн;

Ц — факт. ціна купівлі продуктів харчування, грн;

Nсп — споживання на душу населення продуктів харчування за тимчасовими нормами за рік, кг;

— сума вартості непрод. товарів, грн;

— вартість утримання житла, грн (оплата житла, тепло-, водо- і газопостачання, водовідведення, електроенергія);

— побутові послуги, послуги зв’язку, послуги культури, грн.

109. Методи фінансув соц. Сфери, як способи досягнення цілей соц.-екон розвитку у..

До соц.ї сфери нац ек входять такі складові: освіта, охорона здоров'я, культура і мистецтво, туризм, фізична культура і спорт, соц. захист і соц. забезпечення населення. їхня діяльність значною мірою за­лежить від організації фінансового забезпечення.

Треба розрізняти 3 складові: 1.джерела фін-ня; 2. інструменти форм-ня джерел; 3. напрямки фін-ня.

За формами власності джерела фінансування поділяють на бюджетні та позабюдж.. За видами: бюджетні — за рівнями бюджетів і позабюджетні — за рівнями централізації коштів. Крім того поділяються на внутрішні та зовнішні. Внутр. - визначаються бюдж. системою У. та позабюдж. коштами. До позабюджетних джерел (кош­тів) можна віднести: державні і недержавні соц. фонди, соц. фонди органів місц. самовр-ня, різноманітні територ. та муніцип. позики, фін. ресурси підпр-в, організацій і установ, які підтримують соціальні проекти і програми.

Зовн. - можуть форм-ся за раху­нок міжнар. екон. інституцій (між держав., держ. і недержав.), кредитів; позик міжнар. фін. ор­г-ій; гуманіст. допомоги з-за кордону.

Інстр-ми форм-ня джерел є податки соц-ек характеру (стягуються в основному з населення), і держ.-екон. характеру (основними платниками яких є усі інші сфери госп. діял-ті і благодійні внески…)

Таким чином, головним фінансовим джерелом регулювання діяльності установ і організацій державного сектору, підтримки добробуту населення та ділової активності, поєднання соц.ї справедливості й економічної ефективності, поточних і перспективних потреб суспільства є державний бюджет.

Витрати на соціальну сферу становлять в У. близько 18 % ВВП, однак основна вага соціальних витрат лежить сього­дні на бюджетах регіонів та їх місцевих структур, з яких фінансу­ється приблизно 80 % усієї соц.ї сфери.