18. І 44 Україна чорноморсьй регіон

Безумовно , регіон Центральної та Східної Європи є неоднорідним як в економічному, так і в політичному плані, а країни, що належать до нього, суттєво різняться між собою. Тому розвиток інтеграційних процесів у цих країнах відбуватиметься, скоріш за все, в різношвидкісному режимі.

Внаслідок того, що найбільшого поступу в реформуванні економіки і суспільства досягли Польща, Чехія, Угорщина, саме ці країни-лідери утворюють ядро, в якому спостерігається дедалі тісніша регіональна співпраця.

На Балканах, а також у нових незалежних державах Південного Кавказу процеси інтеграції і розвитку гальмуються наявністю численних етнічних та політичних конфліктів, які, маючи певні історичні традиції, підігрівають ся нині цілком сучасними економічними та політичними інтересами.

Фактором, що консолідує країни Центральної та Східної Європи (ЦСЄ) і спонукає їх до регіональної співпраці є прагнення Заходу вести переговори саме з групою цих країн, а не лише з її окремими представниками.

Тісної співпраці нових демократій Центральної та Східної Європи вимагають також спільні небезпеки і загрози, серед яких — нелегальна міграція, організована злочинність, трансфер наркотиків, забруднення навколишнього середовища, політична дестабілізація регіону тощо.

Проте створення і розвиток інституційних форм регіональної співпраці наштовхується на ряд перешкод.

Схожість економічних проблем та приблизно однаковий рівень розвитку країн ЦСЄ є, з одного боку, чинниками, які стимулюють співпрацю, з другого ж — вони створюють конкуренцію між ними на шляху інтеграції до західних інституцій. Крім того, в кожній з цих країн є сили, які трактують регіональну кооперацію як гальмо інтеграції до загальноєвропейських структур. Інтенсифікація економічної співпраці зі східними сусідами нерідко розглядається ними як стримуючий фактор в інтеграційних процесах з Заходом. Конкуренція проявляється і в отриманні різних форм допомоги, в тому числі експертної, технічної та фінансової.

Внаслідок свого географічного розташування і розмірів Україна є країною, яка водночас належить до Центральноєвропейського, Чорноморського та Східноєвропейського регіонів, а її територія — інтегруючою між їх складовими частинами. Проте, за інерцією політичного мислення, Україну відносять до пострадянсь кого простору.

Кожна з дуже різних колишніх республік СРСР тяжіє до власного економічного, політичного та культурного регіонального ареалу, від якого всі вони були відокремлені кордонами Радянського Союзу. Але якщо межі вже неіснуючого Варшавського договору більше не заважають Заходу ідентифікува ти його колишніх членів як частину Центральної та Східної Європи, то Україну досі ще сприймають як частину пострадянського простору.

Курс України на інтеграцію до європейських та євроатлантичних структур визначає наше бачення єдиної і стабільної Європи, а специфіка цього курсу полягає у синхронізації розвитку відносин в європейському і трансатлан тичному вимірах.

З проголошенням у червні цього року в Люксембурзі політичної заяви щодо прагнення України до набуття асоційованого членства в Євросоюзі відкривається шлях уникнення нової лінії поділу в Європі внаслідок очікувано го вступу до нього Польщі та Угорщини. Розмежування не відбудеться за умови підписання Україною Європейської угоди ще до вступу в ЄС або водночас з ним нових держав. У недопущенні віддалення України від її західних сусідів важливу роль могла б відіграти Європейська Конференція, проте нашу країну поки що не залучено до участі в її роботі навіть як спостерігача.

Статус асоційованого члена Євросоюзу дав би Україні можливість реалізувати раніше нею проголошений намір стати найближчими роками асоційованим партнером Західноєвропейського союзу.

Поглиблюючи зв'язки з європейськими та євроатлантичними структурами, Україна намагається зміцнювати стосунки по всьому периметру своїх кордонів, розвивати двосторонні та багатосторонні відносини з сусідами. Найбільшим з них, як відомо, є Російська Федерація (РФ).

Принципова відмінність українських і російських підходів у європейській політиці полягає в економічній та політичній мотиваціях. Росія прагне залишитися самостійним центром сили і ставить за мету співробіт ництво з Європою. А метою української політики є повномасштабна інтеграція в Європу. Життєва необхідність просування України до Європи визначається прагненням повноцінного ствердження її у міжнародному співтоваристві. Враховуючи геополітичні масштаби Російської Федерації та розташування більшої частини її території в азійсько-тихоокеанському регіоні, європейський вектор має для неї значно менше значення, ніж для України.

Особливу роль ми відводимо нашому співробітництву з сусідніми державами — Польщею та Румунією. Українсько-польська співпраця з доданням до неї румунської складової сприятиме формуванню Балто-Чорноморського стрижня нової Європи.

З огляду на необхідність забезпечення стабільності в Центральноєвропейському регіоні особливої уваги потребує Білорусь, зовнішній вплив на яку має дещо однобічний характер.

Що стосується перспектив створення у XXI ст. єдиного європейського простору, то важливим тут є передусім динамізм цього процесу. Водночас не можуть не викликати стурбованості деякі тривожні тенденції. Йдеться насамперед про вже згадувану загрозу появи в Європі виокремленої, ізольованої зони, відгородженої від решти сусідів по континенту шлагбаумами жорсткого шенгенського візового режиму. Такий варіант, на наш погляд, особливого оптимізму не додасть. І тут варто не лише усвідомити наявність зазначеної проблеми, а й усім керівникам країн Євросоюзу разом подумати над тим, які процеси провокуватимуться в стосунках між країнами регіону внаслідок виникнення нових європейсь ких кордонів. Не можна забувати про небезпеку поділу ними не лише країн, а й ряду етносів, серед яких українці, угорці, румуни, поляки, які проживають на території країнЦентральної Європи.

Поряд із згадуваним асоційованим членством України в ЄС вирішенню проблеми сприятиме розвиток співпраці європейських країн, розташованих обабіч колишнього кордону СРСР, допомога країн-членів Європейського Союзу та кандидатів на вступ до нього у модернізації українських прикордонних пунктів, приведення їх у відповідність із загальноприйня тими стандартами. В свою чергу Україна, цілком усвідомлюючи необхідність поставити заслін нелегальній міграції, контрабанді зброї та наркотиків, належним чином ставиться до цивілізованого облаштування власних кордонів по всьому їх периметру.