Україна-єеп

ЄЕП

Росія, Білорусь, Україна та Казахстан ще в 2003 році мали намір створити Єдиний економічний простір (ЄЕП). Основною метою майбутньої інтеграції в рамках ЄЕП, як передбачалося, мало стати досягнення Росією, Білоруссю, Україною і Казахстаном так званих чотирьох свобод (за прикладом Європейського Союзу): вільного переміщення товарів, вільного переміщення капіталів, вільного переміщення трудових ресурсів і послуг, проведення уніфікації ставок митного тарифу.

Угода про формування Єдиного економічного простору була підписана 19 вересня 2003 року в м. Ялті та ратифікована парламентами всіх чотирьох держав (Республіки Білорусь, Республіки Казахстан, Російської Федерації та України) 20 квітня 2004 року. Під Єдиним економічним простором сторони розуміють економічний простір, який об’єднує митні території Сторін, на якому функціонують механізми регулювання економік, які ґрунтуються на єдиних принципах і забезпечують вільний рух товарів, послуг, робочої сили.

Процес затягнувся у зв'язку з позицією України, яка виступала за створення зони вільної торгівлі в рамках ЄЕП, але відмовлялася входити до Митного союзу і виступала проти створення наднаціональних органів цієї організації. Під час президентства Віктора Ющенка переговори щодо ЄЕП були припинені.

Президенти Росії, Білорусі та Казахстану на зустрічі в Алма-Аті 19 грудня 2010 року домовилися створити Єдиний економічний простір до 1 січня 2012 року, а Митний союз трьох країн працює вже з 1 січня 2010 року. Членство у даному союзі передбачає скасування митних обмежень і введення єдиного митного тарифу.

Україна:

Одним з актуальних для України питань стосовно формування Єдиного економічного простору є вибір оптимальної форми інтеграції в ЄЕП. Така можливість передбачена Статтею 5 Угоди про формування Єдиного економічного простору: „ЄЕП формується поетапно, з урахуванням можливості різнорівневої і різношвидкісної інтеграції” [11]. Йдеться про альтернативу між формуванням зони вільної торгівлі або ж митного союзу як першої мети. Глибші форми інтеграції обговорюються, але залишаються питанням середньо- і довгострокової перспективи.

Відповідно до Указу Президента України „Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 20 травня 2005 року „Про формування Єдиного економічного простору” № 952 від 15.06.2005р. основною метою участі України у формуванні та функціонуванні Єдиного економічного простору є створення зони вільної торгівлі без вилучень і обмежень, з урахуванням норм і принципів СОТ, а також вимог, що випливають з інтеграції України до Європейського Союзу.

Першочерговим етапом створення ЄЕП Українська сторона завжди вважала формування зони вільної торгівлі без вилучень та обмежень, так, як це передбачено Угодою про формування Єдиного економічного простору та Концепцією формування ЄЕП. При цьому головними елементами зони вільної торгівлі повинні бути скасування і незастосування надалі у взаємній торгівлі експортного мита, кількісних обмежень, вилучень з режиму вільної торгівлі, обмежене застосування антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних захисних заходів.

Протягом президентства В. Ющенка позиція України була наступною: Україна готова на участь тільки в зоні вільної торгівлі (ЗВТ), але в жодному випадку не в митному союзі (МС). Росія категорично наполягала на митному союзі („повноцінна зона вільної торгівлі буде можливою тільки в рамках митного союзу”).

На зустрічі глав держав – учасниць ЄЕП в Астані 15 вересня 2004 року було ухвалено рішення про першочергове створення ЗВТ.

ЗВТ спрямована на досягнення таких цілей України: • скасування російського експортного мита і ПДВ на нафту й газ; • реалізація російських енергоносіїв Україні за внутрішньоросійськими цінами; • створення „єдиного енергетичного простору”, що передбачає формування стратегічних енергетичних запасів країн-учасниць; • отримання повнішого доступу на російський ринок через скасування торговельних бар’єрів; • скасування російських антидемпінгових заходів щодо українських товарів, імпортних квот на металопродукцію та деякі інші товарні групи; • зростання взаємної торгівлі країн – учасниць Угоди; • забезпечення вільного руху робочої сили між державами, скасування процедури реєстрації тощо. Іншими словами, дві головні теми ЗВТ – це енергетика і російські квоти на українську продукцію. Хоча практично одразу стало зрозуміло, що Росія не піде на реалізацію газу й нафти Україні за внутрішніми цінами, й це питання відпало. Що стосується причин, через які Україна збиралася за тодішньої влади зупинитися на ЗВТ і не брати участь у МС, то основними з них є: • збереження курсу на євроінтеграцію; • проблеми із вступом до СОТ, якщо буде оголошено про створення митного союзу ЄЕП; • митний союз передбачає створення наднаціонального регулюючого органу, що суперечить Конституції України.

На даний час Україна бере участь у формуванні Єдиного економічного простору з урахуванням застереження, висловленого в момент підписання і ратифікації Угоди про формування ЄЕП, яке обмежує участь в угодах, які суперечать Конституції і міжнародним зобов'язанням України. (Закон про ратифікацію Угоди про формування Єдиного економічного простору: „Україна братиме участь у формуванні та функціонуванні Єдиного економічного простору в межах, що відповідають Конституції України”.)

Митний Союз: Сучасний стан:

7 квітня Янукович заявив, що Україна може взяти участь у Митному союзі в рамках Єдиного економічного простору, створюваного Росією, Білоруссю й Казахстаном, у форматі «3+1».Як пояснив Грищенко, Україна взаємодіятиме з Митним союзом поза формальним членством.

Однак у травні президент Росії Дмітрій Мєдвєдєв заявив, що Україні належить зробити вибір між створенням зони вільної торгівлі в рамках її євроінтеграції та співпрацею з країнами СНД через Митний союз і єдиний економічний простір.

Президент Віктор Янукович створив (червень 2011 року) робочу групу з питань розвитку взаємодії України з Митним союзом. Метою робочої групи є підготовка та реалізація заходів, спрямованих на розвиток взаємодії України з Митним союзом. Робоча група за два місяці повинна підготувати пропозиції щодо стратегії розвитку взаємодії України з Митним союзом у форматі «3+1».

ГУАМ

Саміт Ради Європи у Страсбурзі 10 жовтня 1997 р. - президенти чотирьох держав пострадянського простору (Грузії, України, Азербайджану та Молдови) підписали спільне комюніке про створення політико-консультативного форуму — ГУАМ. У цьому документі наголошено на необхідності розвитку чотиристороннього співробітництва для зміцнення стабільності та безпеки в Європі, на основі принципів поваги суверенітету, територіальної цілісності, непорушності кордонів держав, демократії, верховенства закону та прав людини. У Вашингтоні 24 квітня 1999 р. відбулася нарада держав — учасниць ГУАМ і Узбекистану, за підсумками котрої була ухвалена Вашингтонська заява. Організація трансформувалася у ГУУАМ, який став суто координаційним органом.

Проект ГУАМ від самого початку був спрямований на захист політичних і безпекових інтересів. Для України, яка була ініціатором даного утворення, зіграло роль два чинника при виборі «союзників»:

1. Спільні інтереси на пострадянському просторі (ПРП)

2. Спільна небезпека для всіх учасників з боку РФ, що стимулювала утворення спільної ідентичності

ГУАМ став першим і поки єдиним проектом України, що мав забезпечити позиції нашої держави в якості регіонального лідера. Для цього були передумови як в економічному потенціалі України, так і у військовому. Економічно Укр. є великою транзитною державою, а військово – найпотужніша держава серед членів ГУАМ, яка має досвід участі в багатьох операціях ООН і могла б перейняти функцію миротворця на ПРП.

Організація має/мала широку підтримку зі сторони США, великий потенціал в транспортній та енергетичній сферах. В рамках організації було багато ініціатив: 2002 – Угода про створення ЗВТ, створення ГУАМБату (спільного військового підрозділу), Боржомська ініціатива Ющенка та Саакашвілі, створення «Спільноти демократичного вибору».

Однак, Україна не має політичної волі та відповідних ресурсів створити дійсно ефективну та потужну організацію, в якому позиціонуватиме себе як лідер. Крім того, в Україні змінився підхід до основних завдань організації: від суто політичного та без пекового виміру акценти перейшли на економічну (насамперед транспортно-енергетичну) складову.