Регіональний вимір зовнішньої політики України

Суть нової регіональної політики була чітко висловлена у виступі Президента України В. Ющенка перед Європейським парламентом 23 лютого 2005 р.: "...головне наше завдання полягає саме у просуванні у нашому регіоні цінностей ЄС, європейської громадянської, бюрократичної і правової культури, розвитку практичних аспектів європейської інтеграції (трапскордоппе співробітництво, транспортні та енергетичні мережі тощо). Регіональна інтеграція на основі європейських цілей і цінностей, формування від Вітебська до Баку зони стабільності та співробітництва, простору, максимально гомогенного з ЄС, осі країн, які прагнуть відповідати європейським нормам і стапдартам, — одна з ключових цілей України".

Одним з головних механізмів реалізації такої регіональної політики, а фактично — чи не єдиним регіональним форматом співробітництва, де Україні належить провідна роль, залишалося об'єднання ГУАМ. Лише через успіх ГУАМ як організації, що втілює у життя проголошені цілі, можна було б досягти успіху нової регіональної, а також усієї зовнішньополітичної доктрини.

Фактично ГУАМ став своєрідним випробуванням для нового українського уряду. Лише успішні результати цього тесту сприятимуть тому, що Україну сприйматимуть як самостійного і впливового міжнародного гравця, партнера з упровадження європейських цінностей на життєво важливому для ЄС просторі.

Отже, перед зовнішньою політикою України виникло питання оновлення своїх цілей щодо ГУАМ та їх послідовне втілення в життя. Основними засадами було визначено такі:

завершення інституалізації Об'єднання і його утвердження як міжнародної регіональної організації. Важливою складовою цього процесу став пошук нової назви Організації, яка не була б прив'язаною до найменувань країн-членів. Саме проголошення нової назви разом із оновленими статутними та програмними документами розглядалися як засіб безконфліктної модернізації ГУАМ;

створення у Києві на основі Інформофісу ГУАМ ефективного секретаріату Організації з достатніми повноваженнями та фінансуванням;

підвищеппя ефективності ГУАМ у забезпеченні стабільності та безпеки в регіоні, врегулювання регіональних конфліктів, збільшення внеску Організації в боротьбу з тероризмом та іншими видами злочинів, зокрема, створення ГУАМБату —

спільного військового підрозділу, який, наприклад, на першому етапі міг би ввійти до складу миротворчих військ у Придністров'ї;

посилення взаємодії ГУАМ з країнами та міжнародними організаціями (США, ЄС, ООН, ОБСЄ, ОЧЕС, НАТО та ін.), підвищення скоординовапості зовнішніх політик країн-учас- ниць. Особливо перспективним є співробітництво у рамках ОБСЄ та ООН, а також щодо взаємної підтримки сторін у процесі європейської та євроатлантичної інтеграції;

посилення міжпародпої підтримки в реалізації конкретних проектів і програм ГУЛМ у економічній, торговельній, правоохоронній та транспортній сферах;

посилення взаємодії в гуманітарній сфері. Важливого значення набуло співробітництво у сфері туризму (створення культурного проекту "Європа — Кавказ — Азія". Для досягнення зазначених цілей було розпочато роботу на експертному рівні. Досягнутий прогрес продемонстрував саміт ГУАМ у Ки- шиневі 22 квітня 2005 р. Як гості у роботі саміту взяли участь президенти Литви та Румунії, представник Державного департаменту СІНА та Генеральний секретар ОБСЄ. Саміт відбувся за присутності численних представників дипломатичного корпусу та ЗМІ.

Лейтмотивом саміту стала теза української делегації про те, що країни ГУАМ не сприймають себе "уламками" колишнього Радянського Союзу, а є суверенними державами, що прагнуть посісти гідне місце в об'єднаній Європі.

Серед пріоритетів політики в регіоні для України залишалася реалізація масштабних транспортних проектів і зміцнення безпеки в регіоні, створення Чорноморської зони вільної торгівлі. Про це Президент України Віктор Ющенко заявив у своєму виступі 25 червня 2007 р. на пленарному засіданні 15-го саміту Організації чорноморського економічного співробітництва, що відбувся в Стамбулі. Україна наголошувала на необхідності "постійного контролю" над такими актуальними питаннями, як запобігання тероризму, боротьба з нелегальною міграцією, торгівлею людьми, незаконним обігом наркотиків і зброї.Однією з найгостріших проблем європейської та регіональної безпеки надалі залишається проблема врегулювання "заморожених" конфліктів. У цьому контексті варто згадати перший Київський безпековий форум "Врегулювання "заморожених" конфліктів у контексті безпеки та стабільності в Чорноморському регіоні", який відбувся в середині листопада 2007 р. Форум пройшов під егідою Міністерства закордонних справ України, Центру документації та інформації НАТО і Фонду ім. Ф. Ебер- та. Метою Форуму був аналіз дієвості існуючих механізмів врегулювання "заморожених" конфліктів у Чорноморському регіоні та пошук перспективних стратегій розв'язання цієї важливої міжнародної проблеми. Україна продовжувала докладати зусилля в контексті придністровського врегулювання, відповідно до формули "до врегулювання через демократію". Ще з 2005 р. почала працювати Місія Європейських комісій з надання допомоги Україні та Республіці Молдова щодо питань кордону. Ці дії отримали позитивну оцінку світової спільноти та дали змогу поставити на системну основу боротьбу з контрабандою.

Важливим фактором залишається Співдружність Незалежних Держав. Попри критику щодо її неефективності, вона залишається одним з інструментів впливу на пострадянському просторі, та й ставлення до цього утворення в українському політикумі неоднозначне.

Водночас Україні необхідно ефективніше використовувати формат СНД з метою забезпечення власних інтересів на пострадянському просторі, насамперед, для максимально можливого наближення до режиму вільної торгівлі в межах СНД.

З огляду на сучасний стан Співдружності, можна розглянути кілька сценаріїв розвитку подій. І чи не найвірогіднішою варто вважати ситуацію, за якої, власне, жодного розвитку не буде. На користь цього сценарію свідчить не надто палке бажання багатьох суб'єктів СНД щось радикально змінювати. Так може тривати доти, доки якась із країн не зміцнить своє становище настільки, що вирішить вийти із СНД. При цьому вона, мабуть, подбає про підтримку з боку інших — самотужки протистояти Росії важко. Тоді ймовірним стане напівстихій- ний розпад Співдружності.

Україна, мабуть, ніколи не стане ініціатором розпуску СНД, але так само, як у 1991 р., використає такий розвиток подій на свою користь. Тоді Київ, нарешті, зможе зосередитися на європейському напрямі розвитку зовнішніх відносин.

Ще один сценарій майбутнього СНД передбачає перетворення цієї аморфної організації на дійову та впливову. З огляду на чинники, висвітлені вище, такий розвиток подій здається найнеймовірнішим. Але шанс вижити, і не просто вижити, а й здобути нове дихання, у Співдружності є. Для цього необхідне усвідомлення, що СНД не може бути засобом досягнення мети лише одного або кількох її суб'єктів. Її призначення — бути інструментом узгодженої та взаємовигідної політики, економічного й культурного розвитку, що сприятиме запровадженню "нових демократій".

За такого сценарію Співдружності протипоказаний замкнений світ, альтернативний загальноєвропейському та загальносвітовому. Вона повинна сприяти безболісному входженню країн-членів до світового співтовариства. А відтак виникає запитання: навіщо приділяти таку увагу Міжпарламентській Асамблеї СНД, якщо є Рада Європи? Багато говориться про узгодження законодавств у межах СНД, але взірцем є не загальноприйнята європейська нормативна база, а російська.

20. Інтереси України щодо Балканського регіону та механізми їх реалізації

Країни Південно-Західного напрямку посідають важливе місце у зовнішньополітичних інтересах України. Вона може мати вплив у цьому регіоні, але без економічної підтримки це залишиться лише бажаною можливістю. Досягнуті завдяки дипломатії успіхи потрібно підживлювати діями економічного характеру. У структурі експорту України в країни регіону залишається високою частка сировини, матеріалів і товарів народного споживання. Україна має позитивне сальдо в торгівлі з чорноморськими країнами, що підтверджує перспективність цього напрямку зовнішньоторговель них відносин. Україна могла б активізувати балканський напрямок своєї політики, роблячи ставку на розвиток двосторонніх зв'язків з тими державами регіону, зовнішньополітичні, економічні й оборонні устремління котрих об'єктивно відповідають інтересам нашої держави. Економічні аспекти взаємодії України з країнами Балканського півострова найбільше піддаються прогнозу, насамперед через об'єктивність дії економічних законів, які не залежать від суб'єктивних бажань і дій політиків. Говорячи про перспективу розвитку відносин між Україною та країнами Балканського півострова, можна стверджувати, що вони доволі сприятливі й можуть позитивно вплинути на їх розвиток. Це пояснюється не лише тим, що протягом останніх десятиліть ці відносини були досить активними. Така впевненість продиктована економічною ситуацією, що склалася на Балканах, яка в найближчій перспективі збережеться. Раніше чи пізніше політики Балканських країн будуть змушені погодитися з тим, що в даний час країни колишньої РЄВ та країни, які стали суверенними, є найбільш прийнятними діловими партнерами одна для одної. Пояснюється це наступними факторами: Ї збереглися можливості для відновлення попередніх взаємовигідних економічних зв'язків; Ї приблизно однаковий і досить низький загальний технологіч ний рівень у базових галузях промисловості; Ї труднощі виходу на західні ринки. В міру поглиблення інтеграційних процесів у рамках Європейського Союзу ці можливості найвірогідніше будуть зменшуватися; Ї необхідність захисту інтересів власних виробників від експансії Заходу. Вже зараз багато галузей економіки в різних країнах Балкан відчувають значні труднощі зі збутом своєї продукції навіть у власній країні. Встановлення нових і відновлення колишніх перерваних зв'язків і багатостороннього співробітництва на території, яку колись займала колишня Югославія, на Балканах і в Південній та Центральній Європі - процес складний і довгий. Можливі тільки поступові кроки, тоді як швидкі рішення неможливі із-за багатьох причин. У цьому процесі важливу роль відіграє і залучення Балкан до європейських інтеграційних процесів. Цей регіон не може і не повинен замикатися у вузьких межах власне балканського співробітництва. Будучи важливою частиною європейської цивілізації, Балкани є тим географічним, транспортним, історичним і релігійним ланцюгом, що з'єднує Європу з Близьким Сходом.

Роль України на Балканах часів активних подій 1991-1995 рр. та 1999-2001 рр. залишилася допоміжною – її участь у миротворчих силах була єдиним помітним впливом на балканах.

21 Ключові інтереси України щодо країн Західної Європи.

Якщо ми хочемо визначити інтереси України взагалі, то їх краще розбити на групи:

1. Геополітичні інтереси (розуміти – безпекові)

2. Економічні інтереси

3. регіональні, субреґіональні, локальні інтереси, пов'язані із забез­печенням різноманітних специфічних потреб внутрішнього розвитку

А тепер треба знайти що з цих інтересів є на ЗхЄвропи:

Макіавеллі лідери нашої країни не читали, тому ми вирішили гратись в демократію одразу ж після здобуття незалежності. Тому західна Європа, як європейський оплот західної демократії є для нас дуже вагомою штукою. Окрім без пекового елементу, тут є і ідеологічна складова – ми прагнемо визнання зі сторони Європи що Ми – демократія, сама натуральна! Тому ми прагнемо брати участь у всіх заходах і тримаємо цю тему увесь час. З самого початку ми вибрали інтеграцію до ЄС як пріоритетний напрям, а зважаючи ще що тоді ЄС – це фактично і була Західна Європа, то ми з самого початку прагли з ними співпрацювати: ідеологія+безпека+економіка.

Безпека: ну наше прагнення залучитись підтримкою Заходу є логічним з точки зору того що ми маємо на Сході. Геополітичні чинники безпосередньо впливають на національні інтереси, вступають з ними у взаємодію.

Ми, як молода держава яка щойно відкололась від імперії, прагли створення стабільної системи міжнародного регіонального співробітництва, яке б дало нам гроші(кажи – забезпечило економічну безпеку) і гарантувало нам політичну безпеку.

Таким чином наші безпекові інтереси на Заході є напряму пов’язаними із нашими загрозами: «білоруський сценарій», економічний шантаж (сюди – енергетичний), російське інформаційне домінування, російський експансіонізм, територіальні претензії, панслов’янська ідеологія. Отже щоб убезпечити себе в основному від Росії Ми поспішили до США і Зх Європи, аби вони помогли нам гарантувати нашу незалежність і цілісність. Сюди можна дописати нашу співпрацю з НАТО, членами якої є країни Зх Європи + сам Євросоюз, оскільки ми хочемо бути не тільки географічно стратегічно важливими для Європи (4 географічні опори безпеки в Європі: Фр+Нім+Пол+Укр), а і в економіко-безпековому плані.

Економічні інтереси: Тут ситуація двояка, з однієї сторони економічно ми слабка країна, тому нам були і є потрібні західні кредити, технології, їхній досвід ведення господарства. З другої сторони засилля західного капіталу є небезпечним для нашої економічної безпеки. Ми хотіли впустити до нас побільше західного капіталу, щоб цим самим затягнути сюди і політично західні демократії, таким чином стравити їх з Росією, яка теж має чималий капітал в Україні. Засилля чогось одного є небезпечним, балансування – складне. Ми прагнемо попасти до ЄС, щоб вийти на європейський ринок, проте будучи конкурентоздатними тільки в кількох галузях. Це вказує на те що держава готова жертвувати економічним благополуччям заради хоча б якихось додаткових проявів нашого зв’язку з Європою і далекою перспективою вступу до ЄС, цим самим заспокоюючи себе і показуючи Росії хто наша «криша», політична.

Тому тут взагалі нерозбериха: в стосунках з РФ ми жертвуємо політичними інтересами заради економічних – в стосунках з ЄС все навпаки.

Регіональні, субреґіональні, локальні інтереси: Ну знаючи вплив країн ЗхЄвропи у світ і їхню домінуючу роль в Європі тут ми, в першу чергу, надіємось на їхню підтримку у наших суперечках з Румунією. Нас сильно не підтримують і судять на користь свого члена ЄС, зате ми надіємось.