66. . Тенденції, принципи, основні напрямки співробітництва Україна – єс.

Становленню відносин Україна-ЄС передували рішення, прийняті Євросоюзом щодо нових держав колишнього СРСР. Міністри держав-членів ЄС на своїй надзвичайній сесії, що відбулася 16 грудня 1991 p., прийняли спільну заяву, у якій висловили готовність визнати всі нові держави, що виникли на території СРСР, і встановити з ними дипломатичні відносини на таких принципах:

1) поваги Статуту ООН, Гельсінкського Заключного акта, Паризької хартії;

2) поваги гарантії прав етнічних і національних груп та меншин відповідно до зобов'язань, сформульованих у рамках ОБСЄ;

3) поваги недоторканності всіх кордонів, що можуть бути змінені лише мирним шляхом;

4) визнання всіх зобов'язань, пов'язаних із роззброєнням і розповсюдженням ядерної зброї, а також із безпекою і стабільністю в регіоні;

5) зобов'язання розв'язувати всі спірні питання шляхом переговорів та угод.

Європейський напрямок є одним із пріоритетів зовнішньої політики сучасної України. Визначаючи виголошену Україною довгострокову стратегію на інтеграцію з європейськими структурами, Європейський Союз сформулював концепцію відносин з Україною, закріплену у низці документів.

Співробітництво з Євросоюзом поступово поглиблюється: в Києві відкрито представництво Комісії європейських співтовариств (жовтень 1993 р.), у Брюсселі — представництво України при Європейських Співтовариствах (липень 1995 p.); проведено переговори щодо галузевої кооперації і торговельних відносин (1994); підписана (14 листопада 1994 р.) і набула чинності (з 1 березня 1998 р.) Угода про партнерство і співробітництво; Україна була визнана країною з перехідною економікою на саміті ЄС у Флоренції (липень 1996 p.); Рада ЄС прийняла План дій (6 грудня 1996 p.), що визначив напрями співпраці з Україною; відбувся перший саміт Україна — ЄС (5 вересня 1997 p.); підписана в Гельсінкі (1999) Спільна стратегія ЄС щодо України, яка визначала пріоритетні напрями політики країн-членів ЄС та інституцій Євросоюзу на чотирирічний період; Україні визначений статус країни-сусіда ЄС (2003) та Східного партнера (2008).

Значним чинником на першому етапі розвитку політичного діалогу зі структурами ЄС стало формування договірно-правової бази співробітництва, основним документом якої є Угода про партнерство і співробітництво між Україною і Європейським Союзом (УПС). Підписана угода означала перехід відносин Україна — ЄС на якісно новий рівень, вона заклала правове підґрунтя для багатопланового співробітництва в торгівлі, економіці, соціальній і правовій сферах. Період чинності УПС — 10 років, після цього угода щороку автоматично продовжується, якщо сторони не денонсують її (ст. 101). Серед основних принципів, на яких будується УПС, є принцип ринкової економіки як визначальний, насамперед для залучення України до правового поля європейського ринку та ГАТТ/СОТ. В Угоді виокремлено 17 галузей співробітництва з ЄС, у яких мають бути узгоджені законодавчі положення відповідно до вимог європростору: митне законодавство, банківська справа, бухгалтерський облік та податки, охорона праці, фінансові послуги тощо. Передбачено скорочення всіх видів дискримінації та обмежень на торгівлю, вільне пересування капіталів, пов'язане з прямими інвестиціями, та ін. УПС містила питання про транскордонне надання послуг, визначала механізм реалізації домовленостей. З цією метою на рівні міністрів створено раду з питань співробітництва — центральний орган двосторонніх відносин, а також комітети з питань співробітництва (для спільної роботи працівників адміністративних структур ЄС та України) і з парламентського співробітництва (для спільної роботи депутатів парламентів). Водночас Угодою передбачено узгодження зовнішньополітичної діяльності, зокрема у сфері безпеки, постійне підтримання політичного діалогу тощо. Отже, йдеться і про економічне, і про політичне співробітництво.

Відповідно до Угоди сторони встановили і підтримують регулярний політичний діалог: проводяться переговори на найвищому політичному рівні в рамках самітів. Для спостереження за впровадженням Угоди згідно з положеннями УПС створено Раду з питань співробітництва, яка проводиться на міністерському рівні щонайменше раз на рік. Раді з питань співробітництва у виконанні нею її обов'язків допомагає Комітет з питань співробітництва. Політичний діалог на парламентському рівні здійснюється в рамках цього Комітету. В рамках Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС створено й діють чотири підкомітети: 1) підкомітет з питань торгівлі та інвестицій; 2) підкомітет з питань фінансів, економіки та статистики; 3) підкомітет з питань транспорту та енергетики, співробітництва у цивільному та ядерному секторі, охорони довкілля, освіти, навчання та технологій; 4) підкомітет з митних питань, транскордонного співробітництва, боротьби з нелегальною міграцією, відмиванням грошей та наркобізнесом; та три робочі групи: 1) робоча група з питань відновлювальної енергетики та енергоефективності; 2) робоча група з питань змін клімату; 3) робоча група з питань енергетичних стратегій.

Угода про партнерство і співробітництво України — ЄС доповнювалась галузевими угодами:

1) Угода між Європейськими Співтовариствами й Україною про торгівлю текстильними виробами (5 травня 1993 p.),

2) Угода між Урядом України й Комісією Європейських Співтовариств про створення Контактної групи по вугіллю і сталі (8 червня 1994 p.),

3) Угода між ЄСВС і урядом України про торгівлю сталеливарними виробами (15 липня 1997 p.),

4) Багатостороння рамкова Угода INOGATE між Україною і ЄС щодо створення правових засад міжнародного співробітництва з забезпечення енергоносіями країн Західної Європи (22 липня 1999 p.),

5) Угода про співробітництво між Урядом України і Євратомом у галузі керованого термоядерного синтезу (23 липня 1999 p.),

6) Угода про співробітництво між Урядом України і Євратомом у галузі ядерної безпеки (23 липня 1999 p.),

7) Угода про безквотову торгівлю текстильною продукцією на 2001—2004 pp. (грудень 2000 p.).

Водночас слід зазначити, що галузеві угоди, які регулювали торгівлю текстилем і сталлю, призвели фактично до обмеження експорту України до ЄС шляхом встановлення певних квот.

Спільна Робоча програма УПС, прийнята Радою зі співробітництва (червень 1998 p.), регулювала 16 спеціальних сфер співпраці, яким надавався пріоритет протягом 1998—2000 pp. У процесі розробки Спільної програми імплементації УПС на наступні роки були враховані як позитивний, так і негативний досвід реалізації попередньої програми. На сьогодні в рамках УПС визначено 7 пріоритетних напрямів співпраці між Україною та ЄС: енергетика; торгівля та інвестиції; юстиція та внутрішні справи; наближення законодавства України до законодавства Євросоюзу; охорона навколишнього середовища; транспортна сфера; транскордонне співробітництво, співпраця у сфері науки, технологій та космосу. Отже, Угода про партнерство і співробітництво встановила між Україною та ЄС і державами-членами стабільні політичні відносини.

Нині триває переговорний процес, спрямований на підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Ця Угода має також містити положення про Зону вільної торгівлі Україна-ЄС та безвізовий режим. Україна сподіається, що сторони підпишуть Угоду в другому півріччі 2011 р. під час головування Польщі в ЄС. Каталізатором до підписання Угоди про асоціацію з ЄС служить прагнення Росії втягнути нас до Митного союзу, що суперечить євро інтеграційним прагненням України.