52. Питання чф рф в українсько-російських відносинах

Проблема базування Чорноморського флоту Російської Федерації у Севастополі була і залишається найбільш контраверсійною і складною у двосторонніх відносинах і значною мірою визначає і визначатиме їх характер.

15 квітня 1994 в Москві президенти Росії та Україні Борис Єльцин та Леонід Кравчук підписали Угоду про поетапне врегулювання проблеми Чорноморського флоту, відповідно до якого ВМС України і Чорноморський флот РФ базуються роздільно. 9 червня 1995 в Сочі президентами РФ і Україною Борисом Єльциним і Леонідом Кучмою підписано Угоду про роздільне базування російського Чорноморського флоту Росії і Військово-морських сил України.

28 травня 1997 глави урядів Росії та України підписали в Києві три угоди по Чорноморському флоту (ЧФ).

1. "Про статус і умови перебування Чорноморського флоту РФ на території України". Угода визначає, що термін використання російським флотом землі, акваторій, бухт та об'єктів інфраструктури в Криму триватиме 20 років з моменту підписання.

2. "Про взаєморозрахунки, пов'язані з поділом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту РФ на території України". Угодою визначається, що Росія компенсує Україні вартість отриманих від неї під час розподілу Чорноморського флоту кораблів, суден і плавзасобів у розмірі 526 509 000 доларів. Документ також передбачає, що російська сторона, починаючи з 1998 року щорічно проводить нарахування сум платежів за використання Чорноморським флотом РФ земельних ділянок і розміщених на них об'єктів, акваторії бухт, радіочастотного ресурсу

3. "Про параметри поділу Чорноморського флоту". Термін дії угоди - 20 років. Згідно з підписаними документами, Україна погодилася на розміщення в Севастополі іноземних, тобто російських, флотських об'єктів: 31 випробувального центру, Гвардійського аеродрому, а також пунктів ВЧ-зв'язку в Ялті і Судаку і кримського військового санаторію.

На підставі угод, Росії на правах 20-річної оренди перейшли головна бухта - Севастопольська з причалами для стоянки більш ніж 30 бойових кораблів, бухта Карантинна з бригадою ракетних катерів ЧФ і водолазним полігоном, Козача бухта, де кораблі не варті, а розміщується бригада морської піхоти , Південна бухта. Угоди набули чинності 12 липня 1999 року.

21 квітня 2010 року у Харкові президентом України Віктором Януковичем та президентом Росії Дмитром Медведєвим була підписана Угода, згідно з якою термін перебування Чорноморського флоту Російської Федерації у Севастополі продовжено з 2017 до 2042 року з автоматичним продовженням на 5 років, якщо будь-яка сторона не висловить заперечення та встановлена орендна плата. Як зазначено в самій угоді, термін перебування флоту збільшено в обмін на здешевлення для України російського газу шляхом застосування знижки у вигляді анулювання митних зборів.

53. Проблеми українсько-американських відносин та механізми їх вирішення.

На першому етапі український напрям американської зовнішньої полі­тики формувався під впливом двох потужних чинників. По-перше, здо­бувши незалежність, Україна об'єктивно видавалася, з погляду амери­канських стратегів, геополітичною противагою можливому зростанню імперських настроїв у Росії. Це був початок домінування "ідеологічного тренду" у відносинах. По-друге - і це було передвістям альтернативного "прагматичного тренду", - абсолютно необхідною передумовою для розбудови американсько-українських відносин було ядерне роззброєн­ня України.

До кінця президентської каденції Білла Клінтона "ідеологічний тренд" українсько-американського партнерства почав видихатися. Мало пози­тиву передвіщали для партнерства з Україною й ізоляціоністські гасла, з якими прийшов до влади Буш-молодший. Проте навіть найгірші скеп­тики не могли передбачити для двосторонніх відносин такого удару і та­кого падіння, яким стали сумнозвісні "касетний" і "кольчужний" скан­дали. (Президента Кучму звинувачували у продажу радарних установок «Кольчуга» іранському лідеру Саддаму Хусейну.)

Цілком нову диспозицію для двосторонніх відносин могла створити - і на дуже короткий час створила - Помаранчева революція 2004 року. Проте наступні події, передусім невдале президентство Віктора Ющен­ка, швидко звели нанівець закладений у ній позитивний заряд. Навіть більше, в результаті цих років на американський континент перекинула­ся хвороба, яка за кучмівських часів народилася в Європі - "втома від України". В американському світобаченні такі події, як Помаранчева ре­волюція, сприймаються як історичні прориви, після яких нація обирає та відвойовує для себе два фундаментальні рецепти успіху - демократію та ринкову економіку. Та обставина, що в перебігу президентства Вікто­ра Ющенка ці рецепти не спрацювали на українському ґрунті і принесли замість успіху розбрат, розчарування та кризу, зробила Україну в амери­канському сприйнятті незбагненним місцем, своєрідною геополітичною чорною дірою, де втрачають свою дію базові (в розумінні американця) закони історичного розвитку.

Сучасний політичний момент характеризується, як відомо, відчутною втратою інтересу до України адміністрації Барака Обами. На відміну від свого попередника нинішній президент США не намагається навіть си­мулювати підтримку євроатлантичних прагнень України чи зацікавле­ність у розвитку "стратегічного партнерства". На тлі активного пожвав­лення американсько-російського діалогу і так званого перезавантаження відносин Вашингтона і Москви Київ посідає достатньо маргінальне міс­це в системі пріоритетів американської влади. Позиція Сполучених Шта­тів полягає в тому, що жодні зовнішні, в тому числі американські впли­ви, не вирішать проблем України, не наблизять і не віддалять її від єв­роатлантичної спільноти. Це може зробити тільки сама Україна, і США більше не мають наміру активно втручатися в цей процес.

Проблема 1

Українсько-американський діалог може змістовним і плідним, тільки тоді, коли Україна перестане розглядати сучасну СМВ крізь призму біполярного протистояння. Не варто дивитися на міжнародні відносини як на арену протистояння США та РФ. Сучасні пріоритети Америки - не в пострадянському про­сторі і не в Європі, а в Афганістані, Ірані, Іраку, Північній Кореї, і, зви­чайно, на Близькому Сході. Більшість цих пріоритетів зводиться до праг­матичного і близького кожному американцю прагнення - зробити Америку безпечнішою, не допустити нових терористичних атак і розповзання зброї масового знищення. А оскільки в більшості питань для цього Спо­лученим Штатам потрібна кооперація з Росією, то можливі і компромі­си домовленості. У найгіршому для України варіанті можливий і не­гласний поділ сфер впливу між цими двома державами.

Механізм вирішення 1:

Ідеологічна мотивація "стратегічного партнерства" між Україною та США імовірно, і надалі знижуватиметься, проте зовсім не зникне. Де­мократія і свобода є наріжними поняттями американського світогляду. І якщо крім відданості демократії та свободі Україна зможе продемон­струвати ще й певні успіхи в сенсі розбудови сильної та передбачуваної держави, вона створить принципово нову диспозицію для розвитку українсько-американського партнерства. Очікуваний Америкою логіч­ний ланцюг має бути таким: успішні реформи - верховенство права - передбачуваність - успішне партнерство. Будь-які спроби помітити партнерство на початок чи навіть середину цього ланцюга є політичним мрійництвом. Америка не має намірів бути "патроном , а тим 6ільше "спонсором" української демократії. Вона може бути лише вигідним партнером - але тільки такої України, де присутня принаймні мінімаль­на законність і політична передбачуваність.

Проблема 2:

Відходячи від стереотипів мислення доби "холодної війни" та враховую­чий життєвий інтерес Америки у зближенні з Росією, Україна по­винна зрозуміти, що її прагнення в ЄС і особливо НАТО вже не є пред­метом живої зацікавленості Вашингтона. На 2010 рік євроатлантичні прагнення України - це прагнення лише України, до певної міри підтримані купкою східноєвропейських і балтійських країн. Для решти „Західних гравців, у тому числі США, євроатлантизм Києва перетворилися на проблемне питання, перешкоду на шляху роз­будови нового партнерства з Росією.

Механізм вирішення 2:

Відповідно, поліпшення українсько-російських відносин - це абсолют­но необхідна вимога для нового Президента, без реалізації якої Україна і надалі лишатиметься баластом, чинником нестабільності для США, ЄС та світової політики загалом. Без поліпшення від­носин з Росією простір дій української дипломатії буде гранично обме­жений, а більшість починань приречені на невдачу.

Проблема 3:

Асиметричні відносини.

Відносини Сполучених Штатів Америки та України - це відносини про­відного глобального гравця і важливої регіональної країни Центрально- Східної Європи. Динаміка їхнього розвитку постійно коливається, оскільки залежить від цілої низки чинників, передусім від пріоритетів та активності Америки на європейській арені, а також від позицій України в пострадянському регіоні. Водночас поряд з цими мінливими чинника­ми в України та США є низка спільних або близьких національних інте­ресів, які мало залежать від політичної кон'юнктури і, ймовірно, продов­жуватимуть поєднувати ці країни. Тут же варто відмітити про задеклароване обома країнами стан співпраці ц вигляді стратегічного партнерства, яке, однак, для обох держав набуває різної ваги. Україна та Америка періодично заявля ють про стратегічний характер сво­їх відносин. Справді, стратегічну основу українсько-американського парт­нерства було задекларовано 1996 року, а також у квітневій 2005 року Заяві Президентів і грудневій 2008 року Хартії Україна - США. Водночас об'єк­тивний аналіз розвитку відносин свідчить про те, що їхній стратегічний характер є радше віртуальним, символічним, аніж реальним, підкріпле­ним політичними рішеннями та економічно-інвестиційною динамікою.

Механізм рішення3:

Визначення тих областей та сфер, які гіпотетично можуть цікавити одна одну.

Україна важлива для Америки як:

+ носій демократичних цінностей, специфічний "демократичний ек­сперимент" на пострадянському просторі, результати якого досі за­лишаються невідомими;

+ східноєвропейська "тектонічна плита", від стабільності якої багато в чому залежить стабільність усього регіону;

+ важлива транзитна па держава, передусім в енергетичній сфері

+ частковий спадкоємець радянського військово-промислового ком­плексу (ВПК), військово-технічного ноу-хау та запасів зброї, які по­тенційно можуть бути небезпечні для США;

+ держава, з якою пов'язана майже мільйонна громада американців українського походження.

Натомість Сполучені Штати важливі для України як:

+ гарант безпеки (зокрема згідно з грудневим Будапештським мемо­рандумом 1993 року та грудневою Хартією Україна — США 2008 року);

+ адвокат інтересів України в діалозі з Європейським Союзом, НАТО, МВФ, Світовим банком та іншими міжнародними структурами;

+ носій сучасного ноу-хау, який може допомогти Україні в питаннях модернізації економіки, диверсифікації енергопостачання, реформу­вання системи державного управління, військовій реформі тощо;

+ потенційний інвестор.

Проблема 4:

Низький та малоефективний рівень економічного (інвестиційного) співробітництва. Та обставина, що цього не існує, є однозначною провиною України, свідченням її неефектив­ної, несистемної, не спрямованої в майбутнє політики в економічній сфері. На дев'ятнадцятому році незалежності Україна не так конкурує з іншими країнами за американські інвестиції, як бавиться з американсь­кими інвесторами в дивну, програшну для обох сторін гру, правила якої постійно і непередбачувано змінюються.

Механізм вирішення 4:

Формулювання Україною чітких пріоритетів в даному напрямку, конкретизація жаданої допомоги з боку США за зацікавлення США таким чином інвестуванні та наданні фінансової допомоги. Серед проектів можуть бути:

• Фінансування проектів в рамках військової реформи та загального реформування системи державної служби

• Підтримка у фінансування та проведенні програм масштабної боротьби з корупцією

• Освіта та загальна підготовка нової політичної та менеджерської еліти в Україні

Окремим механізмом вже для корпоративних ідей має стати покращення інвестиційного клімату та показові проекти з державними гарантіями з української сторони.

54. Реакція зарубіжних держав. Оцінка зарубіжними експертами змін, що відбувалися в структурі зовнішньополітичних органів СРСР і союзних республік, була реалістичною й майже суцільно негативною. Звіт США. На думку авторів звіту, акція Сталіна не скасувала остаточного контролю центрального уряду за здійсненням зарубіжних зв'язків. Посол Великої Британії А.Керр та посол США А.Гарріман у бесідах з В.Молотовим і О.Корнійчуком висловлювали бажання відвідати Київ і направили вітання О.Корнійчуку з нагоди призначення його наркомом.

Структура. Відбувалося становлення структури НКЗС УРСР, в якому планувалося створити понад 10 відділів — загальних (протокольний, правничий, консульський) і тих, що мали здійснювати двосторонні відносини з такими державами чи їх Групами: а) Польща, Румунія, Чехословаччина; б) США, Велика Британія; в) Болгарія, Югославія, Угорщина, Греція, Туреччина; г) Німеччина. Загальний штат співробітників наркомату мав налічувати 75 осіб. На практиці створили політичний, протокольно-консульський, таємно-шифрувальний та допоміжні відділів. До липня 1944 р. в наркоматі працювало вже 40 осіб. Функції НКЗС

-виконання доручень НКЗС СРСР та уряду УРСР

-підготовка аналітично-інформаційних матеріалів (історичної довідки та етнографічних карт західноукраїнських земель, огляду стану української еміграції в США та інших матеріалів).

12 липня 1944 р. - Корнійчук знятий з посади. Новий Нарком-Д. Мануїльський

Перші ініціативи. О.Корнійчук висунув низку програмних ідей і пропозицій:

- забезпечити участь представників УРСР у мирній конференції, в конференціях з питань перемир'я з Румунією, Угорщиною й Німеччиною, а також у роботі різних комітетів з питань миру та післявоєнного устрою;

- встановити дипломатичні зв'язки з Польщею, Чехословаччиною й післявоєнною Румунією

-прибуття до України делегації Польського комітету національного визволення (осінь 1944).

-підготовлено проект Угоди між урядом УРСР і Польським комітетом національного визволення (ПКНВ) про евакуацію українського населення з території Польщі та польських громадян — з території УРСР. (перші двосторонні контакти)

- почали роботу уповноважені УРСР містах Польщі.

-діяльність

Новий історичний етап у розвитку української дипломатії розпочався 16 липня 1990 року, коли Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України.

56. див 22