43. Політика єс стосовно України.

Фактично від початків унезалежнення Україна будувала свою зовнішню політику на „поверненні до Європи”. Україна стала першою країною на теренах СНД, що уклала Угоду про партнерство і співробітництво з Європейським Союзом (16 червня 1994 р.), де було визначено правовий механізм взаємодії між двома сторонами. У 1994-1996 роках ЄС ухвалив Спільну позицію щодо України (28 листопада 1994 р.) і План дій (6 грудня 1996р.), які висловлювали підтримку незалежності, територіальної цілісності, демократичних політичних та економічних перетворень в Україні та її інтеграції до світової економіки. 1 березня 1998 року Угода про партнерство і співробітництво (УПС) набула чинності, незабаром 11 червня 1998 р. Указом Президента України було затверджено „Стратегію інтеграції України до ЄС”, розраховану на період до 2007 року.

11 грудня 1999 р. на Гельсінському самміті Євросоюзу була ухвалена Спільна стратегія ЄС щодо України, яка спрямована на зміцнення стратегічного партнерства з Україною. Спільна стратегія ЄС передбачає підтримку процесу демократичних та економічних перетворень в Україні, вирішення спільних проблем щодо підтримання стабільності та безпеки на Європейському континенті, зміцнення співпраці між ЄС та Україною у контексті розширення Євросоюзу. В Стратегії зазначається, що Угода про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС (УПС) є основою відносин між Україною та Європейським Союзом, а реалізація УПС є одним з пріоритетів Стратегії. Приймаючи Спільну стратегію, Європейська Рада вирішила, що кожна Головуюча в ЄС держава повинна готувати відповідний Робочий план реалізації Спільної Стратегії ЄС щодо України, який базується на:

• визнанні України сферою спільних важливих інтересів країн - членів Європейського Союзу.

• визнанні стосунків між Україною та Європейським Союзом стратегічним та унікальним партнерством.

• визнанні того, що двері Європейського Союзу відкриті для України за умов її відповідності критеріям членства у ЄС, що визначені Копенгагенським самітом ЄС у червні 1993 року.

• спільному інтересі країн - членів ЄС зміцнити у Європі мир та безпеку, благополуччя та процвітання, демократію та повагу до прав і свобод людини.

• спільному інтересі країн - членів ЄС підтримати Україну на шляху до утвердження громадянського демократичного суспільства, ринкової економіки, створення основ для стабільної та процвітаючої держави, самодостатнього економічного і соціального росту. • впливі України на енергетичну безпеку країн - членів ЄС внаслідок розташування на її території трансконтинентальної нафто- та газотранспортної мережі.

• спільному інтересі країн - членів ЄС утвердити співробітництво з Україною як важливу підвалину подальшого розвитку центрально-східноєвропейського регіону як регіону безпеки, добробуту та процвітання на шляху побудови єдиного європейського дому та інше.

Основним завданням Робочих планів головуючих в ЄС країн-членів є впровадження – у співпраці з іншими країнами-членами ЄС, Європейською Комісією та Україною - ініціатив щодо напрямів співробітництва між Україною та ЄС та їх подальше втілення. Наприкінці червня 2001 р. було завершено виконання вже третього, “шведського”, Робочого плану (перше півріччя 2001 р.) реалізації Спільної стратегії ЄС щодо України. “Шведський” Робочий план містив чітко визначені пріоритети реалізації Спільної стратегії, особливо в контексті розширення ЄС, а також відзначився майже стовідсотковим виконанням передбачених заходів. В ході реалізації "бельгійського" Робочого плану (друге півріччя 2001 р.) було ухвалено План спільних дій Україна-ЄС у сфері юстиції та внутрішніх справ, а також поглиблено політичний діалог Україна - ЄС у контексті розвитку Спільної європейської політики безпеки та оборони (СЄПБО). Під час Лакенського саміту було представлено документи, які безпосередньо стосуються України, а також перспектив її співробітництва з ЄС. Під час головування в ЄС Іспанії (перше півріччя 2002 р.) було продовжено роботу в напрямку поглиблення співробітництва у сфері СЄПБО.

Після подій 2004 року стосунки між Україною та ЄС певним чином змінилися. Існує дві взаємосуперечливі оцінки: схвалення досягнутого з одного боку та певне розчарування з іншого.

1) Офіційне схвалення було продемонстровано обома сторонами під час саміту ЄС-Україна 1 грудня 2005 року в Києві. ЄС та Україна констатували, що відносини стали “глибшими і потужнішими”. Вони відзначили декілька досягнень: перш за все, підписання Плану дій ЄС-Україна та істотний прогрес, досягнутий у його реалізації, конструктивна роль України в Європейській Спільній зовнішній та безпековій політиці (Придністровський конфлікт, Білорусь), початок переговорів зі спрощення візового режиму та надання Україні статусу країни з ринковою економікою у відповідності до антидемпінгового законодавства ЄС.

2) Але неофіційно є чимало розчарувань з обох боків. Представники ЄС із європейських інституцій та країн-членів критикували брак серйозних реформ, насамперед, в сфері економіки. Повільний прогрес в переговорах щодо членства в СОТ (українська влада планувала увійти до СОТ у 2005 році). Скромні досягнення в інших сферах, наприклад, в юстиції та судочинстві. Інколи з’являлась і офіційна критика з боку ЄС, але радше “позитивна критика”. Хосе Мануель Баррозо заявив під час візиту прем’єр-міністра України Юрія Єханурова до Брюсселя 6 жовтня 2005 року, що “майбутнє України в Європі. Найліпший спосіб досягти цього – це не обговорювати весь час питання членства в ЄС, але досягати конкретних результатів, прагматичних результатів”. Очевидно, що ЄС очікує на конкретні дії з боку України, які б допомогли крок за кроком інтегруватися в Європейський Союз. Українська влада розчарована аморфною політикою ЄС щодо України, насамперед, стосовно перспективи членства України в ЄС. Офіційно українська влада прийняла запропоновану ЄС Європейську політику сусідства, але фактично не погоджується із віднесенням України до одного “кошику” з країнами Північної Африки та Близького Сходу. До того ж невирішеним залишається й питання майбутнього України в ЄС. З 2008 року триває переговорний процес щодо підписання угоди про асоціацію, на яку так сподівається Україна. Однак, наразі, це питання регулюються «Порядоком денним асоціації Україна — ЄС для підготовки та сприяння імплементації Угоди про асоціацію», підписаним 16 червня 2009 року, який є новим практичним інструментом на заміну Плану дій Україна-ЄС для підготовки Сторін до реалізації Угоди про асоціацію до моменту набуття нею чинності.

Документ підготовлено на принципах:

політичної асоціації та економічної інтеграції,

спільної участі, спільної відповідальності та спільної оцінки.

Передбачено щорічний перегляд та запровадження механізму моніторингу його реалізації.

Моніторинг того, як Україна виконує свої зобов'язання в рамках Порядку денного асоціації, та оцінку виконання Україною чинного до весни 2009 р.Плану дій Україна - ЄС здійснює як Європейська Комісія, так і українське громадянське суспільство.Європейська Комісія слідкує за результатами (передусім щодо реалізації реформ) в рамках традиційного щорічного аналізу поступу в межах Європейської політики сусідства - ENP Progress Report[10]. Доповідь за 2009 опублікована англійською[11] та українською[12] мовами.Українське громадянське експертне середовище здійснювало власну оцінку виконання дійсного в минулому Плану дій Україна - ЄС[13], та проводить оцінку виконання зобов'язань в рамках чинного Порядку денного асоціації. У травні 2010 року в Україні стартував Громадський моніторинг Порядку денного асоціації Україна-ЄС.

Слід зазначити, що відносини ЄС з Україною завжди носили характер асиметричності. Європа не вбачає в Україні серйозного політичного партнера, а прагне співпрацювати з Україною в конкретних практичних сферах, що є життєво важливими для ЄС. Акцент робиться на секторальну співпрацю:

Транспорт:

• Твіннінг в сфері транспорту та енергетики

• 1990 – 2004 – TACIS

• Східне партнерство

• ЄБРР та ЄІБ інвестують в окремі інфраструктурні проекти, пов’язані з транспортом та екологією

• 2000 року за Критською системою транспортних коридорів Україна визнана однією з ключових держав для забезпечення транспортного сполучення Схід – Захід

• Дунайська стратегія

• Формування єдиного авіаційного простору і авіа безпеки

Ядерна безпека та енергетика:

2005 р. – Меморандум про взаєморозуміння між Україною та ЄС в сфері енергетики

Квітень 2009р., Загреб – рішення прийняти Україну і Молдову до ЄЕС в разі виконання необхідних вимог.

Липень 2005р – Україна приймає закон про держ. регулювання ринку природного газу, а вже у лютоу 2011 року стає членом ЄЕС. Україна приєднується до європейського ринку природного газу, запроваджуються спільні механізми ціноутворення, ЄС приймає участь в модернізації української ГТС.

+ проект синхронізації укр.електроенергетичної мережі з ENTSO-E та ENTSO - G

+ INOGATE

+TRACECA

+ Одеса – Броди: 2003 року ЄС заявив, що даний проект не є пріоритетним, однак ЄС надаватиме підтримку юридичним особам, що займатимуться проектом ЄАНТК, частиною якого може стати Одеса – Броди.

+ постійне фінансування енергетичних проектів

44. (див 18)