48. Проблеми кордонів урср.

Усі територіальні питання , питання кордонів і населення, навіть у тому випадку, коли вони безпосередньо торкалися УРСР, розв’язувалися Радянським Союзом насамперед і головним чином у його інтересах. Повоєнні територіальні надбання УРСР, повернення у її склад споконвічно українських земель уможливлювалися тільки тоді, коли це відповідало стратегічним інтересам Москви, її баченню повоєнного розвитку Європи, сприяло забезпеченню домінуючої ролі в ньому СРСР. Саме під цим кутом зору і слід розглядати, зокрема, включення до складу СРСР Західної України, інших земель і територій.

Москва вирішувала питання територій та кордонів авторитарними методами. В 1945 р. на Ялтинській та Потсдамській конференціях під тиском СРСР було вирішено, що східний кордон Польщі мав проходити вздовж «лінії Керзона» з відхиленням від неї в деяких районах від 5 до 8 км на користь Польщі. Радянсько-польський договір від 16 серпня 1945 року підтверджував, що за Польщею зберігаються польські землі, за Україною, Білорусією і Литвою – українські, білоруські й литовські. Це, однак, не відповідало дійсності, принаймні щодо українських земель. Згідно з радянсько-польським договором по той, польський, бік кордону залишилося чимало українських земель – Підляшшя, Осяння, Холмщина, Лемківщина, загалом 19,5 тис кв км з 1,4 млн мешканців. Урегулювання територіального питання з Польщею, як відомо, передбачало також обмін населенням. Відтак у період між 1944 та 1946 з Галичини й Волині до Польщі виїхало майже 1 млн поляків. Натомість у радянську Україну добровільно чи примусово іммігрувало близько 520 тис. українців.

Притаманними радянській дипломатії методами тиску й погроз Москва вирішувала й інші питання, пов’язані із кордонами. СРСР переконав Чехословаччину відмовитись від претензій на Закарпаття, а Румунію – на Буковину. Саме на такій основі СРСР і Чехословаччина 29 червня 1945 року у Москві підписали угоду про включення Закарпатської України до складу УРСР. Угода про перемир’я та мирний договір з Румунією відновлювали державний кордон з Румунією відповідно до радянсько-румунської угоди від 28 червня 1940 року. Тоді, СРСР, скориставшись фактичною підтримкою Німеччини, зайняв Бессарабію та Північну Буковину.

У зв’язку зі змінами державних кордонів та їхньою демаркацією виникла складна проблема переселення людей на свої етнічні території. 9 вересня 1944 уряд УРСР і Польський комітет національного визволення, який за підтримки Москви узурпував владу в Польщі, уклали угоду про добровільну репатріацію польських громадян з УРСР й українського населення з Польщі. Про «добровільність» цього переселення свідчила операція «Вісла» та її наслідки. Однак, нехтуючи реальним станом справ, Д. Мануїльський пізніше, на Паризькій мирній конференції, переконував її учасників у тому, що цей досвід розв’язання проблем обміну населенням є позитивним і може служити прикладом для інших країн та народів.

Мирні конференції.

На Паризькій мирній конференції делегація УРСР брала активну участь в обговоренні найголовніших питань – територіальних, політичних, економічних. Вона була членом усіх створених на конференції комісій з політичних і територіальних питань щодо кожної країни – колишньої союзниці Німеччини, а також економічної комісії для Італії й економічної комісії для Балкан і Фінляндії. Позиція УРСР визначалася Москвою. Крім того, за УРСР, як і за БРСР не було визнано права на окремі воєнні репарації та реституції. Указівкам із Москви відповідала позиція делегації УРСР з територіальних питань. Виступаючи на пленарному засіданні Паризької мирної конференції з питань грецько-болгарського кордону, Д. Мануїльський підтримав Болгарію, яка входила до групи країн про радянської орієнтації. Конференція, однак, не прийняла жодної рекомендації з цього питання, залишивши його відкритим: 12 делегацій не погодилися з ухваленим раніше рішенням комісії для Болгарії від 1 10 1946 про незмінність грецько-болгарського кордону.

Українська делегація взяла участь і в обговоренні питання про Юлійську Крайну. СРСР наполягав на тому, щоб передати всю Юлійську Крайну, включаючи Трієст, Югославії. Західні держави пропонували поділити Юлійську Крайну між Італією та Югославією. Трієст і прилеглі райони передбачалося перетворити на Вільну територію Трієст. Д. Мануїльський підтримав пропозицію Москви. Делегація УРСР на засіданні комісії для Італії запропонувала кілька доповнень до Статуту Вільної території Трієст. Серед них: установлення єдиних митних кордонів з Югославією, передача управління залізничною мережею у відання Югославії, встановлення єдиної валютної системи, надання уряду Югославії права ведення зовнішніх зносин Вільної території Трієст. Комісія для Італії переважною більшістю голосів відкинула пропозицію делегації Радянської України.

На Дунайській конференції делегація УРСР підтримувала позицію СРСР, що членами Дунайської комісії мають бути тільки придунайські держави. Сама УРСР опинилася поза межами Дунайської комісії.