Експерт: багатовекторна політика була можлива лише за часів Кучми

Директор Інституту зовнішньої політики при Дипломатичній Академії Міністерства закордонних справ України Григорій ПЕРЕПЕЛИЦЯ вважає, що Україна не може дозволити собі проводити багатовекторну зовнішню політику.

Як передає кореспондент УНІАН, про це він сказав на прес-конференції.

“Думаю, що повернення до багатовекторної політики - це дежа вю”, - сказав Г.ПЕРЕПЕЛИЦЯ.

На його переконання, багатовекторну політику можуть проводити лише США.

При цьому експерт наголосив, що не можна плутати багатовекторну політику з багатостороннім співробітництвом. “Багатовекторна політика передбачає концентрацію не тільки інтересів, але й зусиль на певному напрямку”, - пояснив Г.ПЕРЕПЕЛИЦЯ.

На його думку, багатовекторність зовнішньої політики за Президента Леоніда КУЧМИ мала “нульовий результат, хоча було повільне, з швидкістю черепахи просування в бік Європи і повільне відповзання від Росії”.

За словами експерта, тоді була інша ситуація, оскільки на західному кордоні Україна межувала з країнами Центральної Європи, які не були інтегровані в ЄС і НАТО. “Тоді була певна можливість вибудови двосторонніх відносин з сусідами, і можна було говорити про конкретні вектори. Зараз політика наших західних сусідів підпорядкована політиці ЄС. Про яку багатовекторну політику тепер можна говорити?”, - сказав Г.ПЕРЕПЕЛИЦЯ.

“Той спектр можливостей порівняно з часами КУЧМИ значно звузився, фактично ми виявилися затиснуті між Росією і Європою. В цій ситуації ми не можемо проводити багатовекторну політику, просто зовнішнє середовище нам не дозволяє це робити”, - вважає Г.ПЕРЕПЕЛИЦЯ.

На його переконання, Україна має вибудовувати відносини і з Росією, і з Європою, але курс на європейську і євроатлантичну інтеграцію, який був обраний після Помаранчевої революції, має бути збережений. “Якщо під євроінтеграцією ЯНУКОВИЧ не має на увазі просто співробітництво з ЄС, то це курс правильний”, - вважає експерт.

З іншого боку, зазначив він, треба узгодити, як цей курс буде корелюватися з відносинами з сусідніми країнами, в першу чергу, з Росією. “Абсолютно правильна формула, що відносини України з Росією мають розвиватися в контексті євроінтеграції. Інше питання - які механізми ми маємо вибудовувати з Росією, щоб не мати таких конфронтаційних відносин, як ми мали”, - сказав експерт.

“ЄС зацікавлений в Україні. Нам потрібна Європа і нам потрібна Росія як добрий сусід. Ми маємо розвивати співробітництво з Росією, а інтегруватися в Європу”, - додав Г.ПЕРЕПЕЛИЦЯ.

25 Механізм співробітництва Україна – ЄС

*** Правовою основою відносин між Україною та ЄС є Угода про партнерство та співробітництво від 14 червня 1994 (набула чинності 1 березня 1998 р.). Ця угода започаткувала співробітництво з широкого кола політичних, торговельно-економічних та гуманітарних питань. Крім того, укладено низку галузевих угод та документів міжнародно-правового характеру, згідно з якими здійснюється співробітництво між Україною та ЄС.

Стратегiяї iнтеграцiї України до Європейського Союзу(98р) Ця Стратегiя визначає основнi напрями спiвробiтництва України з Європейським Союзом (ЄС)

Стратегiя iнтеграцiї України до ЄС (станом на 08р.) грунтується на:

· Конституцiї України, що встановлює спрямування зовнiшньополiтичної дiяльностi України на забезпечення її нацiональних iнтересiв i безпеки шляхом пiдтримання мирного i взаємовигiдного спiвробiтництва з членами мiжнародного спiвтовариства за загальновизнаними принципами i нормами мiжнародного права;

· схвалених Верховною Радою України Основних напрямах зовнiшньої полiтики України та Концепцiї (основах державної полiтики) нацiональної безпеки України;

· Угодi про партнерство та спiвробiтництво мiж Україною та Європейськими Спiвтовариствами та їх державами - членами вiд 1994 року (УПС) та iнших договорах, укладених мiж Україною та ЄС, в яких визначаються механiзми взаємодiї мiж ними.

Стратегiя iнтеграцiї України до ЄС враховує положення Стратегiї ЄС щодо України вiд 4 жовтня 1994 року, Спiльної позицiї ЄС щодо України вiд 28 листопада 1994 року, Спiльної стратегiї ЄС щодо України вiд 11 грудня 1999 року, а також вiдповiдних рiшень Ради ЄС, декларацiй та iнших документiв ЄС, якi стосуються України.

Стратегiя iнтеграцiї України до ЄС визначає основнi прiоритети дiяльностi органiв виконавчої влади до 2007 року, протягом якого мають бути створенi умови, необхiднi для набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзi.

Стратегiя iнтеграцiї України до Європейського Союзу має забезпечити входження держави до європейського полiтичного (в тому числi у сферi зовнiшньої полiтики i полiтики безпеки), iнформацiйного, економiчного i правового простору. Отримання на цiй основi статусу асоцiйованого члена ЄС є головним зовнiшньополiтичним прiоритетом України у середньостроковому вимiрi i повинно спiввiдноситися в часi з набуттям повноправного членства в ЄС державами-кандидатами, якi мають спiльний кордон з Україною.

В рамках співробітництва між Україною та ЄС відбуваються такі заходи:

- Рада з питань співробітництва — основний механізм політичного діалогу в рамках УПС за участю Прем'єр-міністра й міністрів України та міністрів нинішньої й наступної головуючої в ЄС держави, члена Європейської Комісії або Генерального секретаря Ради ЄС / Високого представника з питань Спіль­ної зовнішньої та безпекової політики (провадиться раз на рік);

Рада з питань співробітництва між Україною та ЄС – здійснює контроль за виконанням УПС та “розглядає будь-які значні питання, що виникають в рамках Угоди, та будь-які інші двосторонні або міжнародні питання, що становлять взаємний інтерес”.

Рада з питань співробітництва може також виносити необхідні рекомендації за погодженням між двома Сторонами.

Засідання Ради проводяться на рівні міністрів один раз на рік, а також, коли цього вимагають обставини.

Рада з питань співробітництва складається з членів Ради Європейського Союзу та з членів Комісії Європейських Співтовариств, з одного боку, та членів Уряду України, з другого боку. Головування в Раді здійснюється по черзі Європейською та Українською сторонами.

УПС набула чинності 1 березня 1998 року. Для вирішення проблеми, зумовленої збільшення з 1 січня 1995 року чисельності держав - членів ЄС до 15, було підписано Додатковий протокол з Україною від 10 квітня 1997 року, за яким Австрія, Фінляндія та Швеція стали членами УПС поряд з першими дванадцятьма країнами-учасницями.

- зустріч "Україна-Трійка ЄС" на рівні міністрів закордонних справ — ос­новний робочий механізм політичного діалогу за участю міністра закордонних справ України та міністрів закордонних справ нинішньої й наступної голову­ючої в ЄС держави, Генерального секретаря Ради ЄС/Високого представника з питань Спільної зовнішньої та безпекової політики, члена Європейської Комісії (зустрічі провадяться регулярно, зазвичай двічі на рік);

- регулярні зустрічі на рівні старших посадових осіб — допоміжний робо­чий механізм політичного діалогу за участю заступників міністрів, інших стар­ших посадових осіб України й держав-членів ЄС, органів та інституцій ЄС (провадяться за згодою сторін як у рамках, так і поза рамками УПС);

- консультації "Україна-Трійка ЄС" на рівні політичних директорів — регулярні, зазвичай один-два рази на рік, політичні консультації в рамках УПС за участю керівників або заступників керівників відповідних управлінь (департаментів) МЗС України та країн нинішньої й наступної головуючої в ЄС держави, відповідних Генеральних директоратів Генерального секретаріату Ра­ди ЄС та Європейської Комісії;

- консультації "Україна-Трійка Робочої групи Політичного комітету ЄС на рівні експертів" — регулярний політичний механізм офіційних представників України й держав-членів ЄС, генеральних директоратів Генерального секре­таріату Ради ЄС та Європейської Комісії з питань, віднесених до компетенції відповідних робочих груп Політичного комітету ЄС;

- Комітет з питань парламентського співробітництва — механізм полі­тичного діалогу на парламентському рівні за участю депутатів Верховної РадиУкраїни та Європейського Парламенту (періодичність засідань визначається Комітетом);

- Комітет з питань співробітництва — допоміжний орган Ради з питань співробітництва між Україною та ЄС, який складається з представників Уряду України та Ради ЄС і членів Європейської Комісії на рівні старших посадових осіб. Головним завданням комітету є підготовка засідань Ради з питань співро­бітництва та забезпечення послідовності співробітництва у період між засідан­нями Ради (засідання провадяться зазвичай раз на рік);

- підкомітети з питань галузевого співробітництва: (1) торгівлі та інвести­цій; (2) економіки, фінансів та статистики; (3) енергетики, ядерних питань та навколишнього природного середовища; (4) митного, прикордонного співро­бітництва, боротьби з "відмиванням" коштів і наркобізнесом; (5) транспорту, телекомунікацій, науки та технологій, освіти та навчання; (6) вугілля, сталі, гірничої промисловості та сировинних матеріалів — спільні галузеві органи Комітету з питань співробітництва між Українокгга ЄС за участю представни­ків відповідних галузевих міністерств і відомств України та органів ЄС і Євро­пейської Комісії (засідання провадяться зазвичай раз на рік);

- робочі групи підкомітетів з питань галузевого співробітництва — спільні органи за участю експертів України та ЄС для обговорення окремих галузевих питань. У рамках 6 підкомітетів створено 26 робочих груп.

*** Східне партнерство, яке було започатковано 7 травня 2009 року протягом спеціального саміту в Празі, є специфічним східним виміром Європейської політики сусідства. Учасниками цієї програми є 27 країн-членів ЄС, а також Вірменія, Азербайджан, Білорусь (участь якої залежатиме від розвитку її відносин із ЄС), Грузія, Республіка Молдова й Україна. 

Хоча східні партнери мають неідентичні цілі стосовно ЄС, усі вони намагаються зміцнити свої відносини з Європейським Союзом. Таким чином, Східне партнерство стало відповіддю ЄС на виклики і прагнення країн-партнерів. 

ЄС пропонує своїм партнерам нові угоди асоціації, що можуть включати договори щодо зони вільної торгівлі для тих країн, які здатні й прагнуть до цього; поступову інтеграцію в економіку ЄС; полегшення подорожування до ЄС шляхом послідовної лібералізації візового режиму, що супроводжуватиметься заходами по боротьбі з нелегальною імміграцією.