Питання для самоконтролю

1. Які на Вашу думку, конституційні права в Україні належать до соціальних, які – до економічних і які – до культурних?

2. Які існують конституційні гарантії права на працю?

3. Які конституційні обов’язки Вам відомі?

4. Проаналізуйте, які конституційні обов’язки Ви виконуєте вже сьогодні.

5. Як в Україні реалізується мовне питання?

6. Хто в Вашій родині належить до національних меншин і як реалізуються їх права в Україні?

Розділ І

Основи конституційного права України

Тема 1.1. Конституція України та її політичне і юридичне значення

4. Характеристика законів „Про свободу совісті та релігійні організації” та „Про правовий статус іноземців”.

ПЛАН самостійного вивчення теми

1. Міжнародно-правові стандарти в галузі прав людини і громадянина.

2. Закон України „Про свободу совісті та релігійні організації”.

3. Закон України „Про правовий статус іноземців”.

[23] стор.175-187; [24] стор. 4-254; [12] стор.62-67; [30] стор. 80-89; [1] стор.4-78; [32] стор.227.

Кількість годин для самостійної роботи – 1(одна)

Методичні вказівки

Продовжуючи тему конституційних гарантій прав і свобод в Україні, варто звернутись до міжнародно-правових стандартів у цій галузі.

Права людини – це права, нерозривно пов'язані з самим існуванням лю­дини: право на життя, на свободу в усіх її проявах, право на повагу до людсь­кої гідності, на опір гнобленню. Міжнародно-правові стандарти в галузі прав людини - це встановлені в договірному порядку правові норми мінімально припустимого поводження держави з індивідами (громадянами, іноземцями, апатридами), які перебувають на її території. Захист прав людини є одним з головних завдань світового співтовариства. Тому в галузі прав людини існує бли­зько 300 декларацій, конвенцій, хартій, у різний час створених і визначених світо­вим співтовариством:

Міжнародний (1966 р.) пакт про громадські та політичні права і Міжнаро­дний пакт про економічні, соціальні та культурні права. Європейська конвенція про захист прав людини й основних свобод (1950 p.), Американська конвенція прав людини (1969 p.), Африканська хартія прав людини і народів (1981 р.), та інші. Необхідність захисту прав дітей як найбільш вразливої категорії населення була вперше проголошена і Женевській Декларації прав дитини у 1924 році. У 1959 році Генеральна Асамблея ООН ухвалила нову Декларацію прав дитини, а через 30 років на її підставі була розроблена і відкрита для підписання державами

Конвенція про права дитини. На цей час до цього міжнародного договору приєд­налися переважна більшість країн світу. Всесвітня зустріч на вищому рівні в інте­ресах дітей, що відбувалася в ООН 30 вересня 1990 p., ухвалила Всесвітню Де­кларацію про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей.

Поняття свободи світогляду та віросповідання охоп­лює можливість виявляти свої думки, погляди та переконання, вільно сповідувати релігію, відправляти релігійні культи і обряди. Конституція України роз'яс­нює: «Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно від­правляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність» (ст. 35). Держава визнає свободу віросповідання і тому повинна бути відокремлена від церкви і не повинна втручатися в її справи, якщо мова не йде про порушення конс­титуційних прав та свобод людини. Водночас церква не повинна брати на себе жодних державних функцій.

Зміст принципу свободи совісті знайшов відображення у спеці­альному Законі України «Про свободу совісті та релігійні органі­зації» від 23 квітня 1991р. Закон підтверджує, що ніхто не може встановлювати обов'язкових переконань і світогляду. Не допуска­ється будь-який примус щодо визначення громадянином свого став­лення до релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, до навчання релігій. Закон гарантує нерозголошення таємниці сповіді. Ніхто не має права вимагати від священно­служителів відомостей, одержаних ними при сповіді віруючих.

У Законі закріплюється рівноправність громадян незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення грома­дянина до релігії не зазначається. Законом встановлено відповідаль­ність за будь-яке обмеження прав, встановлення прямих чи непря­мих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії, так само як і за розпалювання пов'язаних з цим ворожнечі й ненависті чи ображення почуттів громадян.

Закон розкриває зміст принципу відокремлення церкви (релігій­ної організації) від держави і визначає правовий статус релігійних організацій. Так, держава захищає права і законні інтереси релігій­них організацій, сприяє встановленню відносин взаємної релігійної та світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які спові­дують релігію або не сповідують її, між віруючими різних віро­сповідань та їх релігійними організаціями; бере до відома і поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать законодавству.

Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяль­ність релігійних організацій, не фінансує діяльність будь-яких орга­нізацій, створених за ознакою ставлення до релігії. Усі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом. Встановлення будь-яких переваг чи обмежень однієї релігії, віро­сповідання чи релігійної організації щодо інших не допускається. Релігійні організації не виконують державних функцій. Релігійні організації не беруть участі у діяльності політичних партій і не надають політичним партіям фінансової підтримки, не висувають кандидатів до органів державної влади. Священнослужителі мають право на участь у політичному житті нарівні з усіма громадянами.

Школа в Україні відокремлена від церкви. Державна система освіти має світський характер. Доступ до різних видів і рівнів освіти надається громадянам незалежно від їх ставлення до релігії. Релі­гійні організації мають право, відповідно до своїх внутрішніх наста­нов, створювати для релігійної освіти дітей і дорослих навчальні заклади та групи, а також проводити навчання в інших формах, використовуючи для цього приміщення, що їм належать або нада­ються в користування.

Релігійні організації діють на підставі своїх статутів (положень), які не повинні суперечити чинному законодавству. З моменту реєст­рації її статуту (положення) релігійна організація визнається юри­дичною особою. У реєстрації статуту (положення) релігійній орга­нізації може бути відмовлено, якщо її статут (положення) або діяль­ність суперечать законодавству. Рішення про відмову в реєстрації може бути оскаржене до суду.

У третьому питанні пропонуємо визначити, хто такі іноземці і який їхній правовий статус за Конституцією України?

Чинне українське законодавство інозем­цями визнає іноземних громадян – осіб, які мають громадянство іноземних держав і не є громадянами України; особами без громадянства визначено осіб, які проживають на території України і не є громадя­нами України та не мають доказів своєї належності до громадянства іноземної держави, (ст. 11 Закону України „Про громадянство України”, ст. 1 Закону України „Про правовий статус іноземців”).

Конституцією України визначено основи право­вого статусу даних категорій осіб в Україні. Зокрема, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, мають в Україні ті ж права і свободи, а також мають такі самі обов'язки, як і громадяни України – за винятками, встанов­леними Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземцям та-особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом (ст. 26). Закон України „Про біженців” деталізує порядок та умови надання статусу біженців іноземним громадянам та особам без громадянства. Зокрема, статус останнього може бути надано іноземному громадянину чи особі без громадянства, який унаслідок обґрунтованих побо­ювань стати жертвою переслідувань за ознаками расової, національної належності, ставлення до релігії, громадянства, належності до певної соціаль­ної групи або через політичні переконання вимуше­ний покинути територію держави, громадянином якої він є (або територію країни свого постійного проживання) і не може чи не бажає користуватися захистом цієї держави внаслідок зазначених побоювань (ст. 1 Закону України „Про біженців”).

Питання для самоконтролю

1. Порівняйте Конституцію України та Міжнародний пакт про громадянські і політичні права і зробіть висновки щодо їх відповідності.

2. У чому сенс принципу відокремлення церкви від держави.

3. Ви іноземець і хочете придбати фірму в Україні. Ваші права?

4. Що говориться у Конвенції про права дитини (1989 р.) щодо права дитини на освіту?

Розділ І

Основи конституційного права України