Питання для самоконтролю

1. Що таке трудовий договір?

2. Хто може виступати сторонами трудового договору?

3. Що таке строк випробування і навіщо він потрібен?

4. Кому не може бути встановлено строк випробування?

5. Які документи надає працівник для прийняття його на роботу?

6. Як оформляється прийняття працівника на роботу?

7. Назвіть правові становища профспілок в Україні (Законодавчі акти).

8. Хто може бути членом профспілки?

9. Яка мета створень професійних спілок?

10. Яка відповідальність передбачена законодавством за вчинення перешкод у діяльності профспілок?

Розділ V

Основи трудового права.

Право соціального захисту

Тема 5.2 Трудовий договір. Прийняття на роботу. Укладення трудового договору.

План самостійного вивчення теми

1. Колективний договір і його відмінність від індивідуального трудового договору.

2. Порядок ведення трудових книжок.

3. Правове регулювання зайнятості населення.

4. Гарантії, компенсації звільненим працівникам..

[3] гл. ІІІ, ІІІ-А; [12] стор. 609-621; [31] стор. 351-365; [22] стор. 264-270; [30] стор. 184-196.

Кількість годин для самостійної роботи – 1 (одна)

Методичні вказівки

У першому питанні студенти мають звернути на поняття колективного договору, термін його дії, види, зміст та джерела.

Перехід України до ринкової економіки, використання різних форм власності потребують створення механізму соціаль­ного захисту прав та інтересів працівників.

Колективний договір як одна з важливих форм демократичного самоврядування сприяє визначенню взаємовідносин влас­ника або вповноваженого ним органу з трудовим колективом у галузі праці, економіки та соціального розвитку підприємства.

Легального визначення поняття колективного договору не дається ні в Законі України «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 p., ні в КЗпП України. Тому в юридичній літе­ратурі існують різні визначення цього поняття. Аналізуючи чинні норми трудового права, доходимо висновку, що колектив­ний договір — це письмова нормативна угода між власником або вповноваженим ним органом і трудовим колективом, від імені якого виступає профспілковий комітет чи інший уповноваже­ний трудовим колективом орган. Цією угодою визначаються взаємні зобов'язання сторін у галузі трудових і соціально-еко­номічних відносин.

За правовим значенням колективні договори можуть бути двох видів:

• колективний договір підприємства, установи, організації;

• колективний договір структурного підрозділу підприєм­ства в межах його компетенції.

Закон України «Про колективні договори і угоди» визначає й види угод, зокрема генеральну, або державну, угоду, сторона­ми якої є професійні спілки, котрі об'єднуються для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди; влас­ники або уповноважені ними органи, які об'єднуються для ве­дення колективних переговорів і укладення генеральної угоди.

Другим видом є угода на галузевому рівні, сторонами якої виступають власники, об'єднання власників або уповноважені ними органи; профспілки чи об'єднання профспілок або інших представницьких організацій працівників, які мають відповідні повноваження щодо ведення переговорів, укладення угод та ре­алізації їх норм.

Третім видом є угода на регіональному рівні, котра укладаєть­ся між місцевими органами державної влади або регіональними об'єднаннями підприємців; об'єднаннями профспілок чи інши­ми уповноваженими трудовим колективом органами.

Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції. У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин.

Згідно зі ст. 13 КЗпП та Законом України від 1 липня 1993 року „Про колективні договори і угоди” до питань, що становлять зміст колективного договору відносяться (ст. 7)

• зміни в організації виробництва і праці;

• забезпечення продуктивної зайнятості;

• нормування та оплата праці, встановлення форм, системи, розмірів зарплати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій тощо);

• встановлення гарантій, компенсацій, пільг;

• умови і охорона праці;

• участь трудового колективу у формуванні, розподілі та використанні прибутку підприємства та ряд інших.

Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.

Процес укладення колективних договорів передбачає колективні переговори, складання протоколу розбіжностей, якщо такі є, консультації, примірну комісію.

Основна вимога колективного договору полягає в тому, що його умови можуть лише покращувати становище працівників порівняно з чинним законодавством, а умови, що погіршують умови праці працівників, визнаються Законом недійсними (ст. 5 Закону).

Важливою специфікою трудового законодавства є визначен­ня сфер дії і поширення колективного договору. Положення колективного договору поширюються на всіх працівників неза­лежно від того, чи є вони членами профспілки, і обов'язкові як для власника або уповноваженого ним органу, так і для всіх пра­цівників підприємства (ст. 9 Закону, ст. 18 КЗпП України). За сферою дії колективний договір набирає чинності з дня його підписання представниками сторін або з дня, зазначеного в ко­лективному договорі, і діє протягом усього періоду, на який сто­рони уклали його (рік, два чи більше), – це визначається сторо­нами при укладенні договору.

Таким чином, колективний договір відрізняється від індивідуального трудового договору сторонами, змістом, часом дії і сферою дії.

Друге питання пропонує звернути увагу на оформлення трудових книжок як основного документа про трудову діяльність працівника (ст. КЗпП). Трудові книжки ведуться на всіх працівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності, які пропрацювали на них понад 5 днів, коли працівника приймають на роботу вперше. Трудові книжки осіб, які ведуться тільки за основним місцем роботи.

Працівникам, які стають на роботу вперше, трудова книжка оформляється протягом п’яти днів після прийняття на роботу.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення й нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації. Звернемо особливу увагу на те, що відомості про стягнення до неї не заносяться.

У третьому і четвертому питаннях розглянемо правове регулювання зайнятості населення й гарантії та компенсації звільненим працівникам, пов’язаних, на жаль, з поняттям „безробіття”, створенням центрів зайнятості, правове регулювання.

Демократичність конституційних норм про працю забезпе­чується як можливістю вибору професії та роду трудової діяль­ності, так і забороною примусової праці (ст. 43 Конституції Ук­раїни).

Законодавство про профспілки складається з Конституції України, Закону України «Про об'єднання громадян», Закону, що розглядається, Кодексу законів про працю України та інших нормативно-правових актів, прийнятих щодо них. Якщо міжнародними договорами, угодами, конвенціями, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, передбачено більш високий рівень гарантій щодо забезпечення діяльності профспілок, то застосовуються норми міжнародного договору або угоди.

Членами профспілок можуть бути особи, які працюють на підприємстві, в установі чи організації незалежно від форм власності та видів господарювання, у фізичної особи, яка вико­ристовує найману працю, особи, які забезпечують себе роботою самостійно, особи, які навчаються в навчальному закладі. Гро­мадяни України вільно обирають профспілку, до якої вони ба­жають вступити. Підставою для вступу до профспілки є заява громадянина. Ніхто не може бути примушений вступати або не вступати до профспілки.

Усі профспілки рівні перед законом і мають однакові права щодо захисту прав та інтересів членів профспілки. Профспілки можуть мати статус місцевих, обласних, регіональних, республікан­ських, всеукраїнських.

Профспілки діють відповідно до законодавства та своїх статутів. Статути (положення) профспілок приймаються з'їзда­ми, конференціями, установчими або загальними зборами членів профспілки відповідного рівня і не повинні суперечити законо­давству України.

Легалізація (офіційне визнання) профспілок, їх об'єднань є обов'язковою та здійснюється шляхом їх реєстрації. Реєстрація всеукраїнських профспілок, їх об'єднань здійснюється Міністерством юстиції України.

Профспілки, їх об’єднання можуть припинити свою діяльність шляхом реорганізації чи ліквідації (саморозпуску, примусового розпуску).

Профспілки, їх об'єднання здійснюють представництво і за­хист трудових соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в органах державної влади та органах місцевого са­моврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з іншими об'єднаннями громадян. Вони ведуть колективні переговори, здійснюють укладення колективних договорів, генеральної, га­лузевих, регіональних, міжгалузевих угод від імені працівників у порядку, встановленому законодавством. Профспілки, їх об'єд­нання захищають право громадян на працю беруть участь у розробленні та здійсненні державної політики в галузі трудових відносин, оплати праці, охорони праці, соціального захисту. До їх компетенції належить також право брати участь у розробленні державної політики зайнятості населення, державних і терито­ріальних програм зайнятості, проводити спільні консультації з цих проблем з роботодавцями, їх об'єднаннями тощо.

Профспілки, їх об'єднання беруть участь у визначенні головних. критеріїв життєвого рівня, прожиткового мінімуму, а також мінімальних розмірів заробітної плати, пенсій, соціальних вип­лат, політики ціноутворення, розробці соціальних програм, спря­мованих на створення умов, які забезпечують гідне життя і вільний розвиток людини та соціальний захист у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати году­вальника, безробіття, а також у старості та в інших випадках, передбачених законодавством.

Профспілки, їх об’єднання мають право одержувати безоплатно інформацію від роботодавців або їх об'єднань, органів дер­жавної влади та органів місцевого самоврядування з питань, що стосуються трудових і соціально-економічних прав і законних інтересів своїх членів, а також інформацію про результати гос­подарської діяльності підприємств, установ або організацій. Зазначена інформація має бути надана у десятиденний термін. Профспілки, їх об'єднання _можуть брати участь у створенні умов для загальнодоступного користування громадянами над­баннями української національної культури, культур національ­них меншин, які проживають на території України, світової культури, свободи літературної, художньої, наукової, технічної творчості, соціального захисту працівників інтелектуальної сфе­ри діяльності.

Профспілки, їх об'єднання можуть мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення їх статутної діяльності.

Особи, які перешкоду здійсненню права громадян на об'єднання у профспілки. а також посадові та інші особи, винні в порушенні законодавства про профспілки, які своїми діями чи бездіяльністю перешкоджають законній діяльності профспі­лок, їх об'єднань, несуть дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами.

Порівняльна таблиця

Ознаки договору (угоди)	Колективний договір (угода)	Трудовий договір
Рівень, на якому укладається договір (угода)	Підприємства або структурний підрозділ	Індивідуально (окремий працівник)
Сторони договору (угоди)	Профспілковий комітет або інший уповноважений трудовим колективом орган чи представники та власник або уповноважений ним орган	Працівник та власник або уповноважений ним орган
Зміст договору (угоди)	Основи» положення з питань праці і зарплати, охорони праці, робочого часу та часу відпочинку, стимулювання, соціально-побутових, житлових умов, додаткові пільги та переваги тощо, які стосуються колективу в цілому.	Характер (професія, посада, кваліфікація) та умови роботи (робочий час, пільги тощо), умови оплати праці.
Форма договору (угоди)	Письмова	Як правило, письмова, в деяких випадках обов'язково письмова
Строк дії	І рік (ст.НКЗпП)	На весь час роботи працівника на даному підприємстві

Правове забезпечення залучення громадян України у сферу трудової діяльності здійснюється відповідною системою норм, до яких належать Закон України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 p., Кодекс законів про працю України, Поло­ження про державну службу зайнятості від 24 червня 1991 р., Положення про порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, виплати допомоги по безробіттю, а також умови надання матеріальної допомоги в період професійної підготовки та перепідготовки від 27 квітня 1998 p., Положення про інспекцію з контролю за до­держанням законодавства про зайнятість населення від 24 чер­вня 1991 р.

Важливо звернути увагу на визначення понять, пов'язаних з основними положеннями правової організації працевлаштуван­ня громадян України.

Зайнятість — це діяльність громадян, пов'язана із задово­ленням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі. Це визначення вказує на фактичну реалізацію права на працю без будь-якого примусу, оскільки незайнятість не може бути підставою для правової відповідальності.

Безробітними Закон визнає працездатних громадян праце­здатного віку, які з незалежних від них причин не мають заро­бітку або інших передбачених чинним законодавством доходів через відсутність належної роботи, зареєстровані в державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатні приступи­ти до праці. Разом із тим, Закон не відносить до безробітних гро­мадян віком до 16 років за винятком тих, які працювали й були звільнені у зв'язку зі змінами в організації виробництва та праці, реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства або скороченням чисельності працівників (штату); які вперше шукають роботу й не мають професії в разі відмови їх від про­ходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи й роботу тимчасового характеру; які відмовились від двох пропозицій запропонованої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, що шукають роботу; які мають пра­во на пенсію відповідно до законодавства України (ст. 2 Закону України «Про зайнятість населення»).

Забезпечення зайнятості включає комплекс соціально-економічних і юридичних гарантій, спрямованих на боротьбу з безробіттям, реалізацією всіма бажаючими права на працю, допомогу у працевлаштуванні.

Працевлаштування є передумовою такого явища, як зай­нятість, і гарантією останнього. Це процес підшукування необ­хідної роботи, підготовки до неї та влаштування на цю роботу. Розрізняють працевлаштування в широкому й вузькому ро­зумінні. У широкому розумінні — це процес будь-якого влаш­тування на роботу, у тому числі й самостійного, і з допомогою служби зайнятості. Зокрема, це й переведення працівників за умови їх вивільнення на іншу роботу на тому ж підприємстві чи в організації.

У вузькому розумінні працевлаштування — це діяльність відповідних державних органів зі сприяння громадянам Украї­ни у відшуканні потрібної роботи й улаштуванні на неї, вклю­чаючи й процеси професійної підготовки, перепідготовки та ін. Найбільше такої допомоги потребують неповнолітні, інваліди, звільнені зі Збройних Сил України тощо. З цією метою Закон України «Про зайнятість населення» (ст. 20) надає підприєм­ствам, що активно сприяють зайнятості, пільги щодо податків та інших платежів до бюджету.

Практична допомога у працевлаштуванні громадян надаєть­ся державною службою зайнятості, до складу якої входять Дер­жавний центр зайнятості Міністерства праці України; Респуб­ліканський (Автономної Республіки Крим) центр зайнятості; обласні, районні, міжрайонні, міські та районні в містах центри зайнятості. Крім цих органів до державної служби зайнятості входять також:

а) центри професійної орієнтації;

б) навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення.