Мовою документів

Стаття 1261. Перша черга спадкоємців за законом

1. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народ­жені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Стаття 1262. Друга черга спадкоємців за законом

У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

Стаття 1263. Третя черга спадкоємців за законом

1. У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.

Стаття 1264. Четверта черга спадкоємців за законом

1. У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Стаття 1265. П'ята черга спадкоємців за законом

1. У п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.

Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадко­давця не входить до цього числа.

2. У п'яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї.

Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна осо­ба, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єди­ним або основним джерелом засобів до існування.

Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за запо­вітом, або жоден із спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого переходить до держави.

Питання до самоконтролю

1. Дайте характеристику договору оренди (найму).

2. Назвіть види договорів підряду.

3. Дайте характеристику договору перевезення.

4. Дайте поняття вантажу. Особливості прийняття вантажів. Відповідальність за вантаж.

5. Коли відбувається спадкування за законом?

6. Що таке заповіт? Вимоги до форми заповіту.

7. Схарактеризуйте черги спадкоємців за законом.

Розділ V

Основи трудового права.

Право соціального захисту

Тема 5.1 Поняття, принципи та джерела трудового права. Основні трудові права громадян

План самостійного вивчення теми

1. Поняття трудового договору.

2. Суб’єкти трудових правовідносин.

3. Основи правового становища профспілок в Україні.

[12] стор. 460-643; [3] стор. 85 – 93; [31] стор. 347-350; [22] стор. 262-269; [1] ст. 36; [32] стор. 204-209, 330-348; [36] стор. 348-409.

Кількість годин для самостійної роботи – 1 (одна)

Методичні вказівки

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, згідно з якими ніхто не може бути примушений робити те, що не перед­бачено законодавством. Кожен громадянин має право на пра­цю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Саме такі можливості закріпила нова (1996 p.). Конституція України. Пра­во на працю конкретно реалізується шляхом укладення трудо­вого договору на підприємстві, в установі, організації або з фізич­ною особою (ст. 2 КЗпП України).

Отже, трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин. Він визначається зако­нодавством України про працю як угода між працівником і влас­ником підприємства, установи, організації або уповноваженим ними органом чи фізичною особою, згідно з якою працівник зо­бов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з до­триманням внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати пра­цівникові заробітну плату й забезпечувати необхідні для вико­нання роботи умови праці, передбачені законодавством про пра­цю, колективним договором і угодою сторін (ч. 1 ст. 21 КЗпП України).

Із законодавчого визначення поняття трудового договору випливає два взаємозумовлених положення. По-перше, це пра­вове значення, що відбивається в таких правових елементах: а) сторони трудового договору; б) виконання працівником внут­рішнього трудового розпорядку; в) взаємні зобов'язання сторін. По-друге, це зміст трудового договору, тобто сукупність прав і обов'язків сторін.

Крім вказаного, правове значення поняття трудового дого­вору більш суттєво розкривається й у тому, що він є основною правовою формою виникнення трудових правовідносин; підста­вою поширення трудового законодавства та колективного до­говору на його сторони; засобом конкретизації місця та роду роботи працівника.

Суб’єктами трудових правовідносин є учасники цих трудових правовідносин. Один із учасників – працівник, що особистою працею виконує свої обов’язки, другий учасник – власник (юридична чи фізична особа). Вони складають сторони трудового договору.

Сторонами трудового договору як двосторонньої угоди є: працівник (робітник або службовець); власник підприємства, установи, організації або вповноважений ним орган чи фізична особа. Специфіка працівника як сторони полягає в тому, що тру­довий договір може укладати не кожний громадянин України, а лише той, який здатний до праці, що залежить від його фізич­ного та психічного розвитку. Керуючись принципами охорони праці молоді, трудове законодавство України визначає вік, з досягненням якого громадянин набуває трудової праводієздатності в повному обсязі. Таким віком згідно зі ст. 188 КЗпП Ук­раїни є досягнення громадянином України 16 років. І лише як виняток за згодою одного з батьків або особи, яка його замінює, можуть прийматися на роботу особи, які досягли 15 років.

Другою стороною трудового договору є власник підприєм­ства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа – підприємець, який користується працею найманих робітників.

При укладанні трудового договору угодою сторін може бути обумовлено випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу. На час випробування на працівника поширюється законодав­ство про працю.

Випробування не встановлюється при прийнятті на роботу: осіб, які не досягли 18 років, молодих робітників після закінчення професійних навчально-виховних за­кладів; молодих спеціалістів після закінчення вузів і осіб, звільнених у запас з військової чи альтернативної (невійськової) служби; інвалідів, направлених на роботу відповідно до рекомендації медико-соціальної експерти­зи; при переведенні на роботу і в інших випадках, вста­новлених законом.

Строк випробування при прийнятті на роботу не може перевищувати 3 місяці, якщо інше не встановлено законом. В окремих випадках, за погодженням з відповідним комітетом профспілки, небоже перевищувати 6-ти місяців. При прийнятті на роботу робітників випробувальний строк не може перевищувати одного місяця.

Якщо працівник на час випробування був відсутній на роботі у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або з інших поважних причин, строк випробування може бути продовжено на відповідну кількість днів, протягом яких він був відсутній.

Коли строк випробування закінчився, а працівник продовжує працювати, то він вважається таким, що ви­тримав випробування, і наступне припинення трудового договору допускається лише на загальних підставах.

Якщо протягом строку випробування встановлено не­відповідність працівника роботі, на яку його прийнято, то власник або адміністрація вправі розірвати з ним тру­довий договір у межах цього строку. Разом з тим таке припинення трудового договору з ініціативи власника може бути оскаржено працівником у порядку, встановленому для розгляду трудових спорів у питаннях звіль­нення (ст. 28 Кодексу).

До початку роботи власник або уповноважений ним орган зобов'язаний:

1. роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих чинників, які ще не усунуто, та можливі наслідки їхнього впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відпо­відно до чинного законодавства і колективного договору; ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором;

2. визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами;

4) проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

Таблиця 1.

ТРУДОВИЙ ДОГОВІР (угода між працівником і власником) Конституція України (cm. 43—46) Кодекс законів про працю України (10.12.71) Закон України «Про оплату праці» (24.03.1995) Закон України «Про страхування» (07.03.1996) Закон України «Про відпустки» (15:11.1996) Закон України «Про охорону праці» (14.10.1997) Закон України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» (03.03.1998) Закон України «Про організації роботодавців» (24.05.2001)
Зобов'язання сторін	Строк трудового договору	Порядок укладання
Роботодавець (власник підприємства, установи, організації або уповноважений їм орган чи представник (В, УО, П), зобов'язаний: виплачувати заробітну плату забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи і передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (наприклад, зобов'язаний проінформувати працівника під розписку про умови праці і про наяв­ність на його робочому місці небезпечних і шкідливих факторів) Працівник (будь-яка фізична особа, що має трудову дієздатність, яка наступає з 16 років, за згодою одного з батьків або особи, що його заміняє,— з 15 років, а для учнів, у вільний від навчання час — з 14 років) зобов'язаний: виконувати роботу, визна­чену трудовим договором підкорятися внутрішньому розпорядку	Безстроковий (укладається на невизначений строк) Строковий (укладається на визначений строк, встановлений за погодженням сторін і на час виконання певної роботи; сезонна робота виконується не цілий рік і не перевищує 6 місяців) Форми Письмова Усна Особлива форма договору —контракт (умови догово­ру встановлюються за погодженням сторін)»	Взаємна воля сторін (не допускається будь-яке пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих і непрямих переваг при прийомі на роботу) Особи, які поступають на роботу, зобов'язані пред'явити: - паспорт або інший документ, що посвідчує особу трудову книжку - довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру - якщо для роботи необхідні спеціальні знання,—диплом або інший документ про освіту чи професійну підготовку - інші документи, що вста­новлені законодавством За погодженням сторін може встановлюватися випробування (строк його не повинен пере­вищувати трьох, а в окремих випадках — 6 місяців; для робітників — не більше 1 місяця)

Відповідно до трудового законодавства працівник зобов'язаний виконувати доручену йому роботу особис­то і не має права передоручати її виконання іншій особі, за винятком випадків, передбачених законодавством (ст. 30 Кодексу).

Разом із тим, власник не має права вимагати від пра­цівника виконання роботи, не обумовленої трудовим до­говором.

Не менш важливим питанням у сфері трудових правовідносин є основи правового становища профспілок в Україні.

Правовим підґрунтям діяльності профспілок є Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»- від 15 вересня 1999 р.) який складається із шести розділів (46 статей). Він визначає особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок. При цьому встановлює, що професійна спілка (проф­спілка) — добровільна неприбуткова громадська організація, що об’єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання).

Професійні спілки створюються з метою представництва, здійснення та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки. Діяльність профспілок будується на принципах законності та гласності. Інформація щодо їх ста­тутних і програмних документів є загальнодоступною.