Розділ IV. Основи цивільного права і цивільного процесу

Тема 4.3 Договір купівлі-продажу, міни, дарування, позики.

Тема 4.3.1 Договір купівлі-продажу, міни, дарування, позики: порядок укладання, сторони , вимоги до форми. План самостійного вивчення теми

1. Поняття договору купівлі-продажу.

2. Поняття і значення договору міни. Різниця між договором купівлі-продажу й міни.

3. Поняття і особливості договору дарування.

4. Договір позики: зміст, сторони. Наслідки нотаріального посвідчення цих договорів.

[15] стор. 78-91; [13] стор. 32 – 44, стор. 92 – 97; [6] стор.214-244; [15] стор. 83-96; [32] стор. 455-478.

Кількість годин для самостійної роботи – 1 (одна)

Методичні вказівки

Починаючи вивчати окремі види зобов’язань пропонується почати із самого поширеного договору – договору купівлі-продажу. Цивільний кодекс приділяє увагу таким положенням цього договору.

Договір купівлі-продажу – це вид цивільного договору, за яким одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (гл.54) ЦКУ

Договір купівлі-продажу належить до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, предметом яких є майно.

Сторонами договору купівлі-продажу є продавець і покупець. Ними можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Оскільки продавець зобов'язується передати майно у власність покупцю, то він повинен бути власником майна, що продається.

Покупець в результаті договору купівлі-продажу набуває права власності на майно. Право власності на продане майно переходить до покупця з моменту передачі йому речі.

Предметом договору купівлі-продажу можуть бути:

• товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому; майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав;

• право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суттєвою умовою договору купівлі-продажу є ціна. Згідно з ст.632 ЦК продаж майна проводиться за цінами, що встановлюються за погодженням сторін, якщо інше не передбачено законодавчими актами. Отже, істотними умовами договору купівлі-продажу є предмет і ціна.

Договір купівлі-продажу може бути укладений при додержанні загальних вимог щодо угод в усній або письмовій формі, а також і конклюдентними діями.

Покупець і продавець за договором купівлі-продажу мають певні права та обов'язки. До традиційних обов'язків продавця, додаються нові правила, що стосуються визначення кількості, асортименту, якості, комплектності, тари й упаковки, строків передачі товарів покупцеві та наслідків недотримання їх продавцем.

Кодексом передбачено, що товар, який продавець передає або зобов'язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент їх передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товарів цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу. Договором або законом може бути встановлений строк, впродовж якого продавець гарантує якість товару (гарантійний строк), гарантійний строк починає спливати з моменту передання товару покупцеві, якщо інше не передбачено договором.

Законом або іншими нормативно-правовими актами може бути встановлений строк, зі спливом якого товар вважається непридатним для використання за призначенням (строк придатності). Строк придатності товару визначається періодом часу, який обчислюється з дня його виготовлення і впродовж якого товар є придатним для використання, або терміном (датою), до настання якого товар є придатним для використання. Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, на який встановлено строк придатності, з таким розрахунком, щоб він міг бути використаний за призначенням до спливу цього строку.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна обов'язково укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Якщо покупцем виявлені недоліки товару за межами гарантійного строку або строку придатності, продавець несе за них відповідальність, якщо покупець доведе, що недоліки виникли до передачі йому товару або з причин, що діяли до цього моменту.

У разі, якщо на товари не встановлено гарантійного строку або строку придатності, вимоги щодо недоліків можуть бути пред'явлені покупцем за умови, що вони виявлені у проданому товарі в розумний строк, але у межах 2 років, а щодо нерухомого майна (будинків, квартир, земельних ділянок) - не пізніше 3 років з дня передачі товару покупцеві.

Оскільки при виконанні договору продавцем часто до­пускаються порушення умов щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари й упаковки, строків передачі товарів, важливою є перевірка покупцем дотримання цих умов договору і своєчасне повідомлення продавця про допущені ним порушення. Така перевірка має здійснюватися покупцем відповідно до вимог, передбачених договором, законом. Покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари й упаковки, строків передачі товарів у встановлений договором (законом) строк, а якщо такий строк не встановлений - у розумний строк після того, як порушення відповідної умови договору мало бути виявлене, зважаючи на характер і призначення товарів. У разі невиконання покупцем цього обов'язку продавець має право повністю або частково відмовитися від задоволення відповідних вимог покупця.

Покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором:

• пропорційного зменшення ціни;

• безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;

• відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

Доцільно в такому випадку пропонуємо подивитись у закон України „Про захист прав споживачів”.

Переходимо до характеристики договору міни.

За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який вона передає в обмін, і покупцем товару, який одержує взамін., який одержує взамін.

Просимо звернути увагу на те, що сторони і в договорі купівлі-продажу, і в договорі міни однакові: продавець і покупець. Характеризуємо далі договір міни.

У ст. 715-716 ЦКУ визначається, що договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості (наприклад, обмін 2-х кімнатної квартири на 3-х кімнатну). Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов’язань щодо майна обома сторонами, якщо інше не встановлено законом або договором. Договором можуть бути встановлений обмін майна на роботи (послуги). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору міни.

Правове регулювання договору міни.

До договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов’язання, окремі договори міни потребують також нотаріального посвідчення (Див. літ. № 36 стор. 323-325).

Договір дарування.

За договором дарування одна сторона передає бе­зоплатно другій стороні майно у власність. Оскільки договір дарування є двостороннім, то для його дій­сності потрібна не лише воля дарувальника, а й згода обдарованого. Як правило, така згода проявляється у прийнятті дарунка. Однак цілком можлива й відмова обдарованого з якихось причин від дарунка. У цьому випадку договір вважається неукладеним.

Договір дарування є безоплатним договором, тому якщо обдарований за договором зобов'язується вчи­нити на користь дарувальника будь-яку дію, то це вже інший вид договору, ніж договір дарування.

Договір дарування належить до реальних договорів, тому що він вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

Оскільки за договором дарування відбувається пе­рехід права власності, то дарувальником може висту­пати лише власник майна, яке дарується.

Договір дарування, починаючи з певної суми, вста­новленої законом, повинен бути нотаріально посвідче­ний. Договір дарування громадянином майна держав­ній, кооперативній або іншій громадській організації укладається у простій письмовій формі. Договір дару­вання жилого будинку вимагає нотаріального посвідчен­ня та реєстрації у виконавчому органі місцевої Ради.

Пропонуємо звернути увагу у договорі дарування на таку особливість:

Сторони можуть за взаємною згодою в будь-який час скасувати договір дарування, а обдарований може повернути річ дарувальникові без його згоди, якщо вона не потребує догляду або особливих умов утримання чи зберігання.

Крім того, ЦК передбачена процедура розірвання договору дарування на вимогу дарувальника. Так, дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування:

• нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей. Якщо обдарований вчинив умисне вбивство дарувальника, вимагати розірвання договору дарування мають право його спадкоємці;

• якщо обдарований створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність;

• якщо внаслідок недбалого ставлення обдарованого до речі, що становить історичну, наукову, культурну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена;

• якщо на момент пред'явлення вимоги дарунок є збереженим.

У разі розірвання договору дарування обдаровуваний зобов'язаний повернути дарунок у натурі.

Видом договору дарування новий ЦК визнає пожертву, тобто дарування нерухомих чи рухомих речей, зокрема грошей та цінних паперів, іншим особам для досягнення ними певної наперед обумовленої мети.

Договір про пожертву вважається укладеним з моменту прийняття пожертви. При цьому до договору про пожертву застосовуються положення про договір дарування, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ст.730 ЦК пожертвувач має право здійснювати контроль за використанням пожертви відповідно до мети, встановленої договором про пожертву. Якщо використання пожертви за призначенням виявилося неможливим, використання її за іншим призначенням можливе лише за згодою пожертвувача, а в разі його смерті чи ліквідації юридичної особи — за рішенням суду.

Пожертвувач або його правонаступники мають право вимагати розірвання договору про пожертву, якщо пожертва використовується не за призначенням.

Нарешті, розглянемо останній вид цивільного договору – договір позики і його особливості.

Договір позики — це вид цивільного договору, за яким одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (пози­чальникові) у власність грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Предметом договору позики можуть бути гроші або речі, визначені родовими ознаками. За даною ознакою договір позики відрізняється від договору майнового найму і від договору безкоштовного користування майном, предметами яких є індивідуально визначені речі.

Договір позики — реальний договір, оскільки він вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики — односторонній договір. Обов'язок щодо договору несе тільки позичальник (повернути таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості), а позикодавцю належить тільки право вимагати повернення грошей або речей.

Договір позики, як правило, безоплатний договір. Але деякі договори позики можуть містити умову, коли це дозволено законом, щодо сплати певних відсотків за переданий позикодавцем предмет договору. В такому разі договір позики вважатиметься оплатним.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, — незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Договір позики повинен містити умову про строки повернення предмета позики. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'яв­лення вимоги, позика має бути повернена позичальником впродовж тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. При цьому позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Позичальник, в свою чергу, має право заперечувати договір позики за його безгрошевістю (тоді він зобов'язаний довести, що гроші або речі насправді зовсім не отримані ним від позикодавця чи отримані у меншій кількості, ніж зазначено в договорі).

У разі невиконання позичальником обов'язків, передбачених договором, щодо забезпечення повернення суми позики, а також у разі втрати забезпечення або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення суми позики та сплати належних процентів, якщо інше не передбачено договором.