Хід роботи Теоретична частина

У 1988 р. Комітет міністрів держав – членів Ради Європи – розробив детальні рекомендації щодо впровадження курсів з охорони здоров’я в навчальний процес освітніх закладів всіх рівнів цих держав. Було зазначено, що набуття знань з питань охорони здоров’я і здорового способу життя важливе для всіх вікових груп населення, але найважливішим воно є для молоді, оскільки молодь найкраще здатна адаптуватися до змін у способі життя і саме від неї залежить майбутнє нації.

Згідно з прийнятим у 1998 р. міжнародним документом „Політика досягнення здоров’я для всіх у ХХІ столітті” всі держави – члени Євробюро ВООЗ (Всесвітньої організації охорони здоров’я) – у тому числі й Україна, повинні здійснювати політику формування здорового способу життя населення, особливо молоді. Серед найважливіших стратегічних завдань національних програм „Освіта (Україна ХХІ століття)” і „Діти України” було визначено всебічний розвиток людини і становлення її духовного, психічного та фізичного здоров’я, а одним із пріоритетів державної політики в освіті – формування здоров’я нації через освіту.

Реалізація цього завдання здійснюється завдяки впровадженню у навчальний процес предметів валеологічного спрямування. Кабінетом Міністрів України (постанова від 14 січня 2004 р. № 24) затверджено Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти, де визначено сім освітніх галузей, одна з яких – галузь „Здоров’я і фізична культура” – передбачає формування в учнів свідомого ставлення до свого здоров’я як до найвищої соціальної і особистої цінності, сприяє їх фізичному розвитку і формує основи здорового способу життя. Обов’язковими предметами цієї галузі є фізична культура та основи здоров’я з 5 по 9 класи 12-річної школи.

На сьогодні в Україні спостерігається загальна тенденція погіршення стану здоров’я населення в цілому та дітей і молоді зокрема. Населення потерпає від масових інфекційних захворювань. Туберкульоз, СНІД та хвороби, що передаються статевим шляхом, набули сьогодні статусу соціально небезпечних. За останнє десятиріччя поширення сифілісу серед дівчаток-підлітків віком 15–17 років збільшилось у 31,2 рази, у хлопчиків-юнаків – у 20,2 рази. Загрозливих масштабів набирає епідемія ВІЛ/СНІДу. За даними офіційної реєстрації в Україні понад 83 тисяч дорослих і дітей інфіковано вірусом імунодефіциту. За експертними оцінками у 2010 році в Україні житимуть з ВІЛ/СНІДом від 580 до 1400 тисяч людей. За останні два роки кількість споживачів наркотичних засобів та психоактивних речовин подвоїлась. До того ж вік наркозалежної молоді має тенденцію до омолодження. На обліку перебуває близько 115 тис. неповнолітніх у віці 15–17 років як залежні від алкоголю. Кожен третій підліток у віці 12–14 років та кожний другий у віці 15 років – палить. Низькою залишається сексуальна культура молодих людей, що негативно впливає на стан їх репродуктивного здоров’я.

Ще в 90-х роках в Україні було прийнято „Концепцію неперервної валеологічної освіти” (1994 р.), яка визначила одним із головних стратегічних завдань формування освіченої творчої особистості, становлення її фізичного і морального здоров’я, забезпечення пріоритетного розвитку людини. Обов’язковим компонентом системи національної освіти мають бути знання про формування, збереження і зміцнення здоров’я, гігієнічне виховання населення. Цей компонент робить можливим врахування валеологічних вимог до всього змісту освіти, формування валеологічної свідомості громадян України, культури здоров’я особистості. Інтегральна характеристика здоров’я особистості і суспільства включає в себе фізичні, психічні, духовні та соціальні складові. Валеологія є інтегрованою системою знань, які вона виокремлює з таких наук, як українознавство, філософія, соціологія, біологія, анатомія та фізіологія людини, екологія, фахова та народна медицина, історія тощо. У Концепції визначається поняття „валеологічні знання” як знання про здоров’я людини, умови та способи його формування, збереження, зміцнення та передачі наступним поколінням з урахуванням природних, соціальних, національних та індивідуальних особливостей. Там же визначено основну мету неперервної валеологічної освіти в Україні – збереження і зміцнення здоров’я українського народу шляхом формування валеологічного світогляду, виховання свідомого та дбайливого ставлення до власного здоров’я як головної умови реалізації творчого і фізичного потенціалу особистості.

Проблеми освіти в галузі здоров’я спроможний на сьогодні вирішувати відносно новий напрямок у науці про здоров’я – валеологія Створенню науки про здоров’я і здоровий спосіб життя передували такі галузі медицини, як санологія та гігієна. Теорію саногенезу й санології сформували на початку 60-х років ХХ ст. С.Павленко і С.Олійник. У кінці 80-х років цей напрямок очолив Ю.Лисицин, котрий написав серію статей, де визначив поняття санології як науки про суспільне здоров’я, фундаментом якого є категорія “здоровий спосіб життя”. Санологія займалася санітарною просвітою, пропагандою гігієнічних знань, гігієна вивчала середовище існування та умови життєдіяльності людини і вони не спроможні були самі розв’язати проблему збереження і зміцнення здоров’я людини, тому що коло їх інтересів було обмежено медичним аспектом.

Валеологія, на відміну від санології та гігієни, вивчає механізми здоров’я та можливості управління цими механізмами, вона має справу з конкретною людиною. Основним методом валеології є діагностика та прогнозування здоров’я людини, які контролюють “кількість” здоров’я, щоб через удосконалення механізмів зміцнити його.

Валеологія як самостійна наука про здоров’я людини існує лише два з половиною десятиріччя, якщо точкою відліку вважати 1980 рік, коли вперше в монографії “Ліки для здорових” І.Брехман використав термін “валеологія”, розуміючи під ним науку про здоров’я здорових. Взявши за основу латинське слово “valeo” – „бути здоровим”, автор дав життя терміну. У статті „Философско-методологические аспекты проблемы здоровья человека”, опублікованій у журналі “Вопросы философии” (№2, 1982 р.), І.Брехман запропонував виділити валеологію як новий предмет дослідження індивідуального здоров’я. 1987 року виходить його монографія „Введение в валеологию – науку о здоровье”, у якій він дає визначення „валеологія” і стверджує, що наука про здоров’я не повинна обмежуватися однією медициною, а має бути інтегративною, формуючись на основі медицини, екології, біології, психології, педагогіки та інших наук.

Аналіз літературних джерел засвідчив, що питання валеологічного виховання та формування здорового способу життя досліджувалися М.Амосовим, І.Брехманом, Д.Ізуткіним, Ю.Лисициним, В.Петленко та ін. Валеологія – наука про закономірності та механізми формування, збереження, зміцнення та відновлення здоров’я людей і передачі його нащадкам.

Об’єктом валеології є практично здорова людина, або людина в стані передхвороби (третьому стані) з усім безмежним різноманіттям її психофізіологічного, соціокультурного та інших аспектів існування.

Предметом валеології є індивідуальне здоров’я та резерви здоров’я людини.

Основна мета валеології – максимальна реалізація успадкованих механізмів і резервів життєдіяльності людини та підтримка на високому рівні адаптації організму до умов внутрішнього та зовнішнього середовища; збереження й корекція функцій систем організму з урахуванням його індивідуальних фізіологічних особливостей.

Валеологія виникла як соціальна потреба збереження здоров’я людини. Ця проблема стояла перед людством завжди. Однак її вирішення стало можливим тільки тоді, коли рівень знань про людину став досить високим.

Валеологія як наука вирішує ряд завдань:

• Дослідження та кількісна оцінка стану здоров’я та резервів здоров’я людини.

• Формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя.

• Збереження, зміцнення здоров’я та резервів здоров’я людини через залучення до здорового способу життя.

Методами дослідження валеології є кількісна і якісна оцінка здоров’я людини та дослідження шляхів підвищення резервів здоров’я, яке включає пошук засобів, методів і технологій формування мотивації на здоровий спосіб життя.

Валеологія принципово відрізняється від інших наук, які вивчають стан здоров’я людини. Вона вивчає здоров’я здорової людини, а, наприклад, медицина – хвороби та хвору людину. Валеологія сформувала декілька наукових напрямів зі своїми власними предметами дослідження. У медицині – це механізми індивідуального здоров’я, можливості керування цими механізмами, в педагогіці – закономірності залучення особистості до процесу формування власного здоров’я.

Ось чому, як відзначає В.Петленко, валеологія повинна взяти основні посилки Сократа („людино, пізнай себе”) та Конфуція („людино, створи себе”) й визначити своєю основною стратегією фразу „людино, пізнай та створи себе”.

Поняття „валеологізація освітнього середовища та навчального процесу” було сформульоване М.Смирновим. На його думку, до складу цього поняття входить „валеологізація культури здоров’я та формування здоров’язберігаючих умов у навчальному закладі” (1995 р.).

Валеологізацію освітнього середовища Е.Казін, Н.Блінова, Н.Літвінова розуміють як впровадження до системи освіти здоров’язберігаючих методик, що базуються на таких принципах:

• організації особистісно зорієнтованого навчання з урахуванням індивідуальних можливостей особистості;

• діагностики рівня індивідуального здоров’я з урахуванням психофізіологічного стану та соціально-духовних особливостей учня;

• здійснення системи рекреаційних, корекційних та реабілітаційних заходів щодо збереження здоров’я і створення комфортних умов для дітей „групи ризику”;

• вибору ефективних педагогічних технологій та навчальних програм з урахуванням вікових та статевих особливостей школярів, соціального та екологічного середовища;

• формування індивідуальних потреб особистості на основі здобутих знань особистісних можливостей і особливостей соматичного, психічного, інтелектуального, духовного та соціального здоров’я;

• навчання методів самодіагностики, самооцінки, самоконтролю і самокорекції психосоматичного стану організму на різних етапах життя;

• оптимізації соціально-гігієнічних умов життєдіяльності дітей, вихователів, педагогів.

Педагогічна валеологія розробляє мету, завдання, зміст і технології валеологічної освіти та виховання, які спрямовані на формування позитивної мотивації на здоров’я та залучення людини до здорового способу життя, вивчає питання навчання та виховання людини, яка має ціннісну життєву настанову на здоров’я та здоровий спосіб життя.

Екологічна валеологія – наука, що вивчає характер взаємовідносин „суспільство – людина – середовище” і розробляє оптимальні моделі їх побудови, вивчає та формує знання про залежність здоров’я людини від оточуючого середовища (довкілля).

Валеологічне виховання – це процес формування ціннісно-зорієнтованих настанов на здоров’я та здоровий спосіб життя, як невід’ємних часток життєвих цінностей та загальнокультурного світогляду.

Результатом валеологічного виховання є валеологічна культура, яка передбачає знання гігієнічних, генетичних, фізіологічних і психологічних можливостей, методів і засобів контролю, збереження та зміцнення власного здоров’я, вміння розповсюджувати валеологічні знання серед оточуючих.

Російськими вченими-дослідниками розглядається поняття „валеологічна культура”, а в українській педагогічній літературі вчені та практики схильні до поняття „культура здоров’я”, хоча зустрічається і поняття „валеологічна культура”. Ці поняття можна вважати синонімічними.

Валеологічна культура – це історично визначений рівень розвитку вмінь та навичок, що сприяють збереженню, зміцненню та відновленню здоров’я людини, реалізації з цією метою внутрішніх резервів її організму. Валеологічна культура відбивається у специфічних формах і способах життєдіяльності особистості, орієнтованих на формування як індивідуального, так і суспільного здоров’я.

Проблема валеологічного виховання та формування валеологічної культури (насамперед дітей та молоді) набуває пріоритетності у діяльності органів державної влади, соціальних інституцій, причетних до виховання особистості, здорової фізично, духовно та психічно. Теоретико-методологічні та науково-практичні засади цієї проблеми активно розробляються вченими-педагогами, психологами, соціологами, медиками.

Питання виховання здорової дитини знайшли відображення у роботах багатьох визначних філософів. У сиву давнину проблематика здоров’я ще не відокремлювалася як предмет окремої галузі досліджень, освіти чи практичної діяльності. Значно пізніше внаслідок відокремлення духовної діяльності від фізичної людські знання набувають певної самостійності. Від практичної життєдіяльності автономізується ще в нерозчленованому, синкретичному вигляді вся сукупність людських знань у цілому. Одним з органічних компонентів цих знань були і знання про здоров’я. Тому цілком закономірно, що ці знання не утворювали якусь окрему галузь, що носить нині назву валеології, а входили до тогочасної мудрості як такої. Як зазначав ще Гіппократ, “належить... перенести мудрість у медицину, а медицину в мудрість. Адже лікар-філософ рівний богові... все, що шукається для мудрості, все це є і в медицині...”. Лише поступово сукупність знань про здоров’я людини стає відносно автономною галуззю. Валеологія, якщо йдеться не про термін, а про суть справи, виникла ще кілька тисячоліть тому. Наприклад, вже у Гіппократа накреслюється відмінність медичного підходу до проблематики здоров’я від того підходу, який у самого Гіппократа залишився безіменним, а сьогодні отримав назву валеологічного: “Ніхто не шукав би медицини, – писав він, – якби і для хворих, і для здорових відповідали б одні й ті ж правила життя”. Йому належать плодотворні для валеології думки про те, що організм виліковує природа і що слід вивчати все корисне на основі способу життя ще здорових людей.

„Турбота про людське здоров’я, а тим більше про здоров’я дитини, – наголошував В.Сухомлинський, – це не просто комплекс санітарно-гігієнічних норм і правил, не зведення вимог до режиму, харчування, праці, відпочинку. Це, перш за все, турбота про гармонійну повноту всіх фізичних і духовних сил”. Він вважав, що в гармонійному розвитку дитини все взаємопов’язане. Спілкуючись з дітьми, треба бачити в кожному особистість і будувати з ними стосунки на ґрунті довір’я і поваги. Багато з цих педагогічних ідей та положень не втратили свого значення і в наш час, тому їх необхідно впроваджувати до практики навчально-виховної роботи.

На користь валеології як окремої науки свідчить наявність таких фактів:

• нормативно-правової бази валеологічних процесів в Україні;

• взаємодії валеології з духовною сферою, філософією, соціологією, біологією, фізіологією, медициною. психологією, педагогікою, культурою, екологією, нетрадиційними методами попередження захворювань; вона системостворює та поєднує їх у єдину ефективну оздоровчу систему;

• система валеологічного забезпечення життєдіяльності людини не вимагає істотних капіталовкладень, бо заснована на превентивному (запобіжному) принципі функціонування;

• світова медицина ХХІ століття буде ґрунтуватися на своєчасній діагностиці й профілактиці захворювань. Для валеології це можливість значно поліпшити духовний, психофізіологічний стан дітей та молоді, демографічну й економічну ситуацію в Україні загалом.

Аналізуючи сучасний стан валеології, нерідко через необґрунтовані причини її приєднують до біології, фізичної культури, педагогіки та інших навчальних дисциплін, але розрізнені знання про здоровий спосіб життя, що викладаються у цих дисциплінах, не дають достатнього ефекту для мотивації у дітей та молоді прагнення до збереження і зміцнення особистого здоров’я. Розроблена харківським колективом Концепція валеологічної освіти ставить за мету:

• формування мотивів необхідності для людини здорового способу життя;

• навчання людини формування, підтримки та поліпшення власного здоров’я у процесі самовдосконалення.

Головні принципи валеологічної освіти узгоджуються із загальними принципами дидактики і відбивають специфічні особливості освіти в цій галузі. Це безперервність, інтеграція, гуманізація, взаємозв’язок знань і практичної діяльності, розкриття глобальних, регіональних і локальних валеологічних проблем.

Метою безперервного валеологічного виховання та освіти є підвищення рівня фізичного, психічного й духовного здоров’я української нації через створення пріоритетної культури здоров’я – позитивного результату ведення здорового способу життя, що забезпечує єдність фізичного, психічного, духовного і соціального розвитку особистості Ситуація, яка склалася на сьогодні в Україні, визначається як демографічна катастрофа, що виявляється не тільки в депопуляції, а також у різкому погіршенні фізичного, психічного і духовного здоров’я саме підростаючого покоління. Причини цього – не тільки соціально-економічна криза, спричинена політикою ринкового фундаменталізму. Вони найбільш обумовлені способом життя більшої частини населення й пов’язані з відривом від природи, гіподинамією, палінням, систематичним зловживанням алкоголем та іншими наркотиками. “Валеологія – наука про індивідуальне здоров’я. Вона, – пише В.Петленко, – являє собою межову область знань на стику медицини, педагогіки, генетики, фізіології, соціології, демографії, антропології, гігієни, психології, сексології та ряду інших наук” Складна екологічна ситуація негативно впливає на стан здоров’я молодого покоління. Екологічні проблеми тісно переплітаються з проблемами валеології. Особливу тривогу викликає значне збільшення кількості дітей з функціональними та органічними захворюваннями та генетичними вадами. Більше половини випускників загальноосвітніх шкіл за станом фізичного та психічного здоров’я не відповідає вимогам армійської служби та професійної діяльності. На стику цих наук утворився новий напрямок – ековалеологічний, який вивчає взаємозв’язок між екологічним станом довкілля і здоров’ям людини.