10.1. Дослідження та оцінка фізичного розвитку дітей і підлітків

Фізичний розвиток — це сукупність морфологічних і функці­ональних властивостей організму, що характеризують процес його росту та формування. Фізичний розвиток дітей і підлітків є одним з найважливіших показників здоров'я і залежить від багатьох факто­рів довкілля (кількісних і якісних особливостей харчування, мікро­кліматичних умов, рухової активності тощо). Спостереження за фі­зичним розвитком дітей і підлітків — невід'ємна складова діяльно­сті лікаря будь-якого дитячого колективу. Про фізичний розвиток судять за соматометричними (довжина тіла й окремих його частин, маса, діаметри, обводи), фізіометричними (життєва місткість легенів, м'язова сила, кров'яний тиск, пульс) і соматоскопічними (стан кі­стково-м'язового апарату, шкірних покривів, слизових, ступінь жи­ровідкладення, форма грудної клітки, хребта, ніг, стіп, поява молоч­них зубів і заміна їх на постійні, ступінь статевого розвитку) озна­ками.

Дослідження соматометричних ознак. Для визначення зросту стоячи і сидячи користуються дерев'яним зростоміром (мал. 60), який являє собою стояк завдовжки 2 м, закріплений на підставці розміром 70x45 см, з відкидною лавкою на висоті 40 см для вимірю­вання зросту сидячи. На стояку нанесено дві колонки сантиметро­вих поділок. Відлік першої починається від підставки, другої — від відкидної лавки. На стояку закріплена пересувна муфта з горизон­тальною планшеткою, яку опускають до контакту з тім'яною кісткою обстежуваного.

При вимірюванні зросту стоячи обстежуваний стає струнко спи­ною до планки, тримаючи п'ятки разом, носки нарізно і торкаючись її трьома точками — п'ятками, сідницями і міжлопатковою ділян­кою. Голова обстежуваного повинна бути в такому положенні, щоб нижній край очної ямки і верхній край козелка вуха були розташо­вані на однаковій відстані від підлоги (мал. 61, а).

При вимірюванні зросту сидячи обстежуваний сідає на лавку зростоміра, торкаючись його планки сідницями і міжлопатковою ділянкою, ноги зігнуті у колінних суглобах під прямим кутом, ступ­ні спираються на опорну підставку, руки лежать вздовж стегон, го­лова розташована як у попередньому випадку (мал. 61, б).

Зріст стоячи або сидячи можна виміряти також металевим ан­тропометром, який складається з чотирьох порожніх трубок. Встав­лені одна в одну, вони утворюють штангу за­вдовжки 2 м з міліметровими поділками, по якій рухається пересувна муфта з горизонталь­ною планшеткою. Обстежуваний стає спиною до стіни як і при вимірюванні зросту де­рев'яним зростоміром. Антропометр встанов­люють вертикально попереду обстежуваного і опускають планшетку антропометра на найви­щу точку голови (мал. 61, в).

Для вимірювання зросту немовлят викори­стовують горизонтальний зростомір. При цьо­му голова торкається нерухомої планшетки, а до п'яток (ніжки випростані, ступні зігнуті до прямого кута) пересувають рухому планшет­ку.

За допомогою металевого антропометра мож­на визначити також довжину тулуба, верхніх і нижніх кінцівок тощо, використовуючи ан­тропометричні точки. Зокрема, визначають ви­соту над підлогою грудинної (p. suprasternale), лобкової (p. symphysium), плечової (р. acromion), променевої (p. radiale), щитовидної (p. stylion radiale), пальцьової (кінець серед­нього пальця витягненої руки — p. dactylion), вертлюжної (p. trochanterion), верхньогомілко-вої внутрішньої (p. tibiale mediale), нижнього-

мілкової (нижній край внутрішньої кісточки — p. sphyrion) точок. Частини верхньої та нижньої кінцівок вимірюють на правій поло­вині тіла.

Для вимірювання маси користуються медич­ними терезами, а також вагою для новонарод­жених.

Для вимірювання діаметрів застосовують тов­щинні циркулі (мал. 62). При цьому визнача­ють передньозадній розмір голови (відстань між глабелою і точкою, що найбільш виступає на потиличній кістці); поперечний розмір го­лови (найбільша ширина між тім'яними кістка­ми на 1,5-2,0 см вище від верхнього краю вуш­ної раковини); плечовий діаметр (біакроміаль-ний); грудний передньозадній діаметр (від­стань між середньогрудинною точкою й хреб­том на тому ж рівні); грудний поперечний ді-

аметр (відстань між пахвойими лі­ніями на рівні середньогрудинної точ­ки); вертлюжний (бітрохантеріаль-ний) діаметр.

Обводи вимірюють сталевою ру­леткою або сантиметровою стрічкою. Вимірюють обвід голови (стрічку накладають спереду на глабелу, зза­ду — на точку тім'яної кістки, що най­більш виступає); обвід грудної кліт­ки в стані максимального спокою, максимального вдиху й видиху (стріч­ка повинна проходити спереду ниж­нім .краєм соскового кільця у хлоп­чиків і вздовж четвертого ребра в дів­чаток, ззаду — нижнім краєм лопа­ток при опущених руках), обвід пле­ча (посередині двоголового м'яза) при вільно опущеній правій руці й напруженому м'язі внаслідок згинан­ня руки в ліктьовому суглобі; обвід стегна (під сідничною складкою пра­вої ноги); обвід гомілки (у найбільш широкій частині правої гомілки).

Дослідження фізіометричних оз­нак. Для вимірювання життєвої мі­сткості легенів користуються водяним або пневматичним спіромет­ром (мал. 29 і 63). Вимірювання проводять тричі, пропонуючи дити­ні зробити після максимального вдиху максимальний видих у мунд­штук приладу, блокуючи видих через ніс. Фіксують найбільше зна­чення.

М'язову силу рук вимірюють кистьовим динамометром (мал. 64, а), спини — становим динамометром (мал. 64, б).

Дослідження соматоскопічних ознак. Ці ознаки оцінюються опи­сово за трибальною системою. Цифрою 1 характеризується слабкий розвиток, 2 — середній, 3 — вище середнього.

Розрізняють тонкий кістяк (1) — вузькі плечі й грудна клітка, малі розміри кистей і стіп, середній (2) і кремезний (3) — широкі плечі і грудна клітка, великі розміри кистей і стіп.

Грудна клітка має циліндричну форму, якщо при розгляданні спереду і збоку вона виглядає приблизно однаковою у верхньому та нижньому відділах, нижні ребра мають середній нахил, підгрудин­ний кут наближається до прямого; конічну, якщо нижня частина її ширша від верхньої і виступає вперед, нижні ребра з малим нахилом, підгрудинний кут тупий; пласку, звичайно подовжену, сплощену, нижні ребра з великим нахилом, підгрудинний кут гострий. В молодшому віці трапляються змішані форми грудної клітки, зокрема рахітична, рідше бочкоподібна.

Розрізняють нормальний хребет, лордичний і кіфотичний. Нор­мальний хребет у сагітальній площині має S-подібну форму, шийна і поперекова кривини невеликі, звернені вперед, грудна випуклість — назад. Для лордичного хребта характерні мала шийна кривина й силь­но виражена поперекова. На кіфотичному хребті всі три кривини сильно виражені.

Трапляються бічні викривлення хребта — сколіози ліво- і пра­вобічні. Розрізняють три ступені сколі-озів. При першому ступені відзначаєть­ся слабовиражена асиметрія плечей і ло­паток, яка не має стійкого характеру і при напруженні м'язів виправляється, при другому — стійке бокове викрив­лення хребта і наявність компенсатор­них м'язових валиків, при третьому — глибоке викривлення з вираженою де­формацією грудної клітки.

Наявність сколіозу в початкових фор­мах визначають за допомогою приладу Біллі-Кіркгофера (мал. 65). Шкіряне ко­ло надягається на шию. До кола на рівні сьомого шийного хребця прикріплено стрічку з вантажем на кінці, яка звисає вздовж хребта. Дитина нахиляється впе­ред, при цьому дермографічним олівцем відмічають лінію через остисті відростки хребців. Після випростання дитини від­хилення проведеної лінії від стрічки лег­ко зауважити.

Спина звичайно буває нормальною — з рівномірно хвилеподіб­ними фізіологічними вигинами у всіх відділах хребта, сутулою — із вигином грудного відділу назад та лопатками, які розходяться, круглою — внаслідок дугоподібного випинання хребта в грудному й нижньому шийному відділах, прямою — зі згладжуванням виги­нів усіх відділів хребта.

Нормальні ноги стикаються одночасно в колінах, гомілках і п'ят­ках, Х-подібні ноги в колінах стикаються, а в п'ятках при цьому розходяться, О-подібні ноги, навпаки, при зведених п'ятках у колі­нах не стикаються.

Дуже важливо правильно оцінити ступінь сплощення стіп. Сто­пу змочують синькою і досліджують відбиток (плантографія) за ме­тодом Штрітера. Для цього на відбитку проводять дотичну до точок внутрішнього краю стопи, що найбільше виступають, а від ЇЇ середи­ни — перпендикуляр до зовнішнього краю. Потім обчислюють від­ношення довжини частини перпендикуляра, яка пройшла через від­биток, до усієї його довжини. Для нормальної стопи ширина відбит­ка становить не більше 50 % довжини перпендикуляра, сплощеної — 50-60 %, пласкої — понад 60 % (мал. 66).

Ступінь розвитку мускулатури оцінюють за її об'ємом і тону­сом.

Жировідкладення вважається малим (1), якщо чітко виражені кістки плечового пояса, лопаток, помітні міжреберні проміжки, на­явна тонка жирова складка (до 1 см) на животі на рівні пупка на 5 — 6 см збоку від нього та під лопаткою, яка вимірюється товщинним циркулем (результат вимірювання ділять навпіл). При середньому жировідкладенні (2) рельєф кісток згладжений, при великому (3) — контури тіла округлі, шкірні складки багаті на жирову клітковину, широкі (понад 2 см).

>1

Ступінь статевого розвитку дівчаток оцінюють за обволосінням у пахвових ямках і на лобку, розвитком молочних залоз, часом ви­никнення першої менструації (menarhe) і встановленням менстру­ального циклу (menses). У хлопчиків враховують обволосіння у пах­вових ямках і на лобку, мутацію голосу, обволосіння обличчя і роз­виток кадика. Ступінь розвитку ознаки визначається за наступною схемою:

Ступінь статевого розвитку звичайно виражають формулою, на­приклад Р₂ а_з М₃. Про початок періоду статевого розвитку свідчить поява перших волосин на лобку і в пахвових ямках, про його повне настання — густе обволосіння, установлення менструацій у дівча­ток.

Розробка стандартів фізичного розвитку. Стандарти фізично­го розвитку — середні значення соматометричних, фізіометричних і соматоскопічних показників певної віково-статевої групи, що від­дзеркалюють рівень розвитку дітей та підлітків, які мешкають в ана­логічних умовах. Для одержання місцевих стандартів проводять ма­сові (генералізовані) дослідження фізичного розвитку дітей та під­літків окремих віково-статевих груп. Формування груп здійснюєть­ся у шкільному віці з інтервалом один рік, у дошкільному з інтер­валом 6 міс., у переддошкільному з інтервалом 3 міс., у грудному з інтервалом 1 міс. До 7-річних дітей відносять дітей, яким на момент

дослідження виповнилося від 6 років 6 міс. до 7 років 5 міс. 29 днів. До 3-річних відносять дітей віком від 2 років 9 міс. до 3 років 2 міс. 29 днів. У вікову групу 3 роки 6 міс. включають дітей віком від З років 3 міс. до 3 років 8 міс. 29 днів.

Дані кожної віково-статевої групи піддають статистичній обробці. Для цього складають таблиці варіаційних рядів за окремими показ­никами (табл. 81) і визначають суму випадків Е , яка повинна дорів­нювати загальній кількості дітей у досліджуваній групі. Потім оби­рають умовну (гіпотетичну) середню, за яку може бути прийнята мода — варіанта, що найчастіше повторюється (у табл. 81 модою є варіанта 120 см, яка повторюється 17 разів), або медіана — варіанта, що ділить варіаційний ряд навпіл (у таблиці за медіану можна прий­няти значення 120 або 121 см, оскільки загальна кількість варіант у ряді є парною). Далі обчислюють відхилення від умовної серед­ньої d — різницю між кожною варіантою і обраною умовною серед­ньою й знаходять добутки кожного відхилення на відповідне число випадків dp, добутки квадрата кожного відхилення на число випад­ків d²p та суми цих добутків E_rf і S_rf^.

За стандарт даної ознаки фізичного розвитку (зросту, маси, обводу грудної клітки тощо) слугує її середньоарифметичне значення М, яке характеризується статистичними параметрами: середньоквадратичним відхиленням а та похибкою середньої арифметичної т. Середню ариф­метичну та її статистичні параметри знаходять за формулами.

де М, — умовна середня; решта позначень подаються у тексті.

Місцеві стандарти фізичного розвитку (окремих дитячих колек­тивів, населеного пункту, району, області) у вигляді спеціальних таб­лиць повинні поновлюватися щонайменше раз на 5 років. На їх ос­нові розробляють державні стандарти фізичного розвитку для ок­ремих віково-статевих груп дітей та підлітків. Стандарти дають змогу здійснити оцінку фізичного розвитку дитячого колективу, дитячого населення певної місцевості чи регіону, а також оцінку індивіду­ального фізичного розвитку дитини, мають прикладне значення при розробці одягу, меблів тощо.

Оцінка колективного фізичного розвитку необхідна для з'ясу­вання тенденцій у стані здоров'я окремого дитячого колективу чи дитячого населення місцевості, регіону, виявлення процесів акселе­рації чи ретардації та визначення причин, що їх зумовлюють, зокре­ма пов'язаних з різноманітними впливами факторів довкілля. Для з'ясування впливу місцевих факторів на здоров'я оцінку фізичного розвитку здійснюють шляхом поперечного одномоментного порів­няння стандартів певних віково-статевих груп, одержаних у окре­мих дитячих колективах чи населених пунктах. Для визначення ак-селераційних чи ретардаційних тенденцій у стані дітей вдаються до повздовжнього ретроспективного порівняння стандартів певних ві­ково-статевих груп зі стандартами дітей того ж віку, але попередніх років народження.

Оцінка колективного фізичного розвитку передбачає обов'язко­ве визначення вірогідності (закономірності або випадковості) від­мінностей у фізичному розвитку дітей та підлітків окремих дитя­чих колективів чи за визначений період часу. Вірогідність відмінно­стей середніх значень визначають шляхом розрахунку критерію Стью-дента — Фішера за формулою

де М, і М₂ — середньоарифметичні значення; т, і т_г — похибки середньоарифметичних значень.

Одержаний критерій оцінюють таким чином: якщо t>2, то відмін­ності середніх значень вірогідні з імовірністю 95% і більше (р<0,05), якщо t<2 — відмінності їх не вірогідні, випадкові.

Приклад. У місті А стандарти фізичного розвитку (М±т) дівчаток 12 років за трьома основними соматометричними показниками (зріст, маса, обвід грудної клітки) упродовж п'яти років змінилися таким чином:

Таким чином, лише £„„<„ > 3.

Отже, у 12-річних дівчаток відбулоеь вірогідне збільшення маси.

Вірогідні відмінності стандартів за більшістю ознак фізичного роз­витку в окремих дитячих колективах або упродовж певного часу є свідченням суттєвого впливу факторів довкілля на стан здоров'я дітей і підставою для визначення конкретних факторів, що спричи­няють ці зміни.

Оцінка індивідуального фізичного розвитку може здійснюва­тися декількома методами. Донедавна широко застосовували ме­тод визначення сигмальних відхилень від серед­ньоарифметичних показників з графічним зображенням профілю фізичного розвитку.

Суть методу полягає в тому, що показники фізичного розвитку індивідуума (зріст, маса, обвід грудної клітки тощо) порівнюють зі стандартами цих ознак для відповідної віково-статевої групи. Дані обстежуваного тією чи іншою мірою відрізняються від середніх по­казників або в більший, або в менший бік. Поділивши цю різницю із відповідним знаком (+ або -) на середньоквадратичне відхилення а, отримують так зване сигмальне відхилення, тобто встановлюють, на яку частку сигми або на скільки сигм показник індивідуума від­різняється від стандартного значення цієї ознаки для даної віково-статевої групи. Послідовно визначають сигмальне відхилення зро­сту, маси, обводу грудної клітки. За значеннями сигмальних відхи­лень основних ознак будують графік — профіль фізичного розвит­ку. Для побудови профілю фізичного розвитку на однаковій віддалі одна від одної проводять горизонтальні лінії за числом оцінюваних ознак, найчастіше використовують три основні показники (зріст, маса, обвід грудної клітки). По середині цих ліній проводять серед­ню вертикаль, яка відповідає середнім значенням М даних показни­ків. З правого боку від середньої вертикалі на однаковій відстані наносять ще три вертикальні лінії, які відповідають сигмальним від­хиленням -На, +2а і +3а, з лівого також три вертикалі, що відпові­дають -1а, ~2о, -За. Попередньо обчислені значення сигмального відхилення кожної ознаки відкладають точкою на відповідній гори­зонтальній лінії, потім точки послідовно з'єднують.

За методом сигмальних відхилень від середньоарифметичних по­казників роблять висновок про ступінь і пропорційність фізичного розвитку. Розрізняють такі ступені фізичного розвитку: середній, вище середнього, високий, нижче середнього і низький. При середньому фізичному розвитку індивідуальні показники відрізняються від ві­кових стандартів не більше ніж на одну сигму, тобто перебувають у межах М±1а. При розвитку нижче середнього показники перебу­вають у межах від М-1,1а до М-2а, при низькому фізичному роз­витку — від М-2,1а і нижче. При фізичному розвитку вище серед­нього індивідуальні показники містяться в межах від М+1,1ст до М+2а, при високому — від М+2,1а і вище. При пропорційному розвитку точки, що позначають сигмальне відхилення окремих оз­нак, віддалені одна від одної не більше ніж на одну сигму або утво­рюють лінію, що наближається до вертикальної, при непропорційно­му розвитку віддалені більше ніж на одну сигму.

Приклад оцінки фізичного розвитку дівчинки 9 років, яка має зріст 131 см, масу 28,5 кг і обвід грудної клітки 65,5 см, за методом сигмальних відхилень з подальшим графічним зображенням профі­лю фізичного розвитку наведений у табл. 82 і на мал. 67.

Таблиця 82
Таблиця розрахунку сигмальних відхилень
Ознака	Показник обстежуваного	М	с	Різниця між показником обстежуваного та М	Сигмальне відхилення
Зріст, см 131,0 132,9 6,12 -1,9 -0,3
Маса,кг 28,5 29,7 5,65 -1,2 -0,2
Обвід грудної клітки, см 65,5 63,3 5,02 +2,2 +0,4

* Під час практичного заняття студенти застосовують власноруч розроблені стандар­ти фізичного розвитку.

Для визначення рівня фізичного розвитку дівчинки за таблицями міс­цевого стандарту*, взірець якого наведений у табл. 83, знаходять для дівча­ток 9 років середньоарифметичні значення М та середньоквадратичні від­хилення ст зросту, маси й обводу грудної клітки. Ці дані заносять у табли­цю розрахунку сигмальних відхилень (див. табл. 82), обраховують різницю між показниками обстежуваної дівчинки та їх стандартними середньо­арифметичними значеннями, яку ділять на а. За знайденими сигмальними відхиленнями будують профіль фізичного розвитку (мал. 67), який дає

змогу оцінити фізичний розвиток дівчинки у наведеному прикладі як серед­ній і пропорційний.

Недолік методу оцінки індивідуального фізичного розвитку за сигнальними відхиленнями від середньоарифметичних показників з побудовою профілю полягає в тому, що кожна ознака фізичного розвитку оцінюється ізольовано, без кореляційного зв'язку з іншими.

Комплексну оцінку індивідуального фізичного розвитку за су­купністю ознак у взаємозв'язку між ними здійснюють за мето­дом шкал регресії. Таблиці стандартів фізичного розвитку, що необхідні для виконання цього методу (таблиці шкал регресії), бу­дуються на основі кореляційного зв'язку між довжиною тіла та ін­шими соматометричними ознаками. Ступінь цього зв'язку визнача­ється за коефіцієнтом регресії, що показує, як змінюється значення даної ознаки (маси тіла, обводу грудної клітки) при збільшенні чи зменшенні довжини тіла на 1 см. Користуючись коефіцієнтом регре­сії, з'ясовують, яка маса чи обвід грудної клітки повинні бути в учня при його фактичному зрості.

Для індивідуальної оцінки фізичного розвитку за шкалами рег­ресії передусім за допомогою таблиць стандартів визначають, до якої групи величин (середніх, вище середніх, високих, нижче середніх, низьких) належить зріст дитини. Потім у таблиці стандартів знахо­дять показники маси тіла й обводу грудної клітки, які відповідають цьому зростові. Далі обчислюють різницю між масою (обводом груд­ної клітки), фактично визначених у учня, і значеннями цих показни­ків, які повинні бути у нього відповідно до зросту. Обчислену різни­цю ділять на сигму регресії а„, яка наводиться у таблицях стандартів, і одержують значення регресшного сигмального відхилення для ма­си та обводу.

За методом шкал регресії роблять висновок про гармонійність (правильне співвідношення окремих ознак) фізичного розвитку за триступеневою шкалою: гармонійний, дисгармонійний, різко дисгар­монійний. При гармонійному фізичному розвитку індивідуальні по­казники містяться в межах M±l<j_R або від M+l,la_R і вище за раху­нок розвитку м'язів. При дисгармонійному розвитку показники пе­ребувають у межах від М-1,1ст„ до ~2cr_R або від M+l,la_R доM+2a_R за рахунок підвищеного жировідкладення. При різко дисгармоній­ному фізичному розвитку індивідуальні показники містяться в ме­жах від M-2,la_R і нижче або М+2, la_R і вище за рахунок надмірного жировідкладення.

Приклад оцінки фізичного розвитку за шкалою регресії хлопчика 8 років, що має зріст 129 см, масу 26,3 кг, обвід грудної клітки 63 см. За таблицею місцевого стандарту, взірець якого наведений у табл. 84, визначають, що зріст 129 см перебуває в межах M±la. У наступній графі знаходять масу, що від­повідає цьому зростові, яка становить 27,9 кг. Отже, фактична маса тіла хлоп­чика менша від стандартної на 1,6 кг (26,3-27,9=-! ,6 кг). Цю різницю ділять на a_R маси (a_R=3,36) і отримують відхилення, виражене у частках сигми регресії (-1,6:3,36=-0,48 a_R). За цією ж таблицею визначають обвід грудної клітки, що відповідає зростові 129 см, становить 64,1 см. Фактичний обвід грудної клітки хлопчика менший від стандартного на 1,1 см (63-64,1=-1,1 см). Вира-

жаючи цю різницю у частках сигми регресії (a_R=2,21 для обводу), одержують -1,1:2,21=-0,5 o_r. Таким чином, всі три регресійні сигмальні відхилення ле­жать у межах М±10, що дає змогу оцінити фізичний розвиток хлопчика як гармонійний.

Останнім часом широко застосовують індивідуальну оцінку фі­зичного розвитку за методом визначення біологічного віку дитини. Суть методу полягає у визначенні відповідності ка­лендарному вікові дитини показників її біологічного розвитку, до яких належать терміни осифікації кісток, кількість молочних зубів

у дітей молодшого віку та постійних зубів у шкільному віці, ступінь розвитку вторинних статевих ознак. Дані обстеження порівнюють із середніми показниками рівня біологічного розвитку, притаманни­ми певній віково-статевій групі дітей, що проживають у цій же міс­цевості. Орієнтовні критерії біологічного розвитку школярів різного календарного віку наведені у табл. 85. За цим методом роблять ви­сновок про відповідність біологічного розвитку дитини її календар-

йому віку за триступеневою шкалою: біологічний розвиток відпові­дає цьому календарному віку, випереджає календарний вік або від­стає від нього.

Приклад. Хлопчик 12 років має 26 постійних зубів, перші ознаки обволо-сіння на лобку, невелике випинання кадика, ламається голос. За даними табл. 85, подібні ознаки більш характерні для хлопчиків 13 років. Отже, біологічний вік 12-річного хлопчика випереджає його календарний вік.

Останнім часом у практику оцінки індивідуального фізичного роз­витку починає входити комплексний метод, що фактично об'єд­нує оцінку морфофункціонального стану організму за шкалами рег­ресії з одночасним визначенням відповідності рівня його біологічного розвитку календарному віку. Схема комплексної оцінки фізичного розвитку подана у табл. 86. На першому етапі визначають ступінь відповідності біологічного розвитку календарному віку дитини, на дру­гому — гармонійність фізичного розвитку з використанням шкал рег­ресії за зростом, а також ступінь фізичного розвитку за фізіометрич-ними ознаками. Висновок про ступінь фізичного розвитку роблять за дев'ятиступеневою шкалою: біологічний розвиток відповідає, виперед­жає або відстає від календарного віку у поєднанні кожного із перелі­чених ступенів з гармонійним, дисгармонійним або різко дисгармо­нійним морфофункціональним станом організму.