§ 1. Поняття про психіку ісвідомість особистості

На відміну від неорганічної природи, будь-який живий організм взаємодіє з навколишнім середовищем. Психіка — вища форма взає­мозв'язку живих істот із навколишнім світом, виражена в їхній здат­ності реалізовувати свої спонукання і діяти на основі інформації про нього. За допомогою психіки тварина і людина активно відображає об'єктивний світ і на цій основі здійснює регуляцію своєї поведінки і діяльності.

Психічне відображення виникло в процесі довготривалого розви­тку живої матерії, кори головного мозку і найпростіших суб'єктив­них явищ — переживань, емоцій, а також найпростішої форми пі­знання — відчуттів.

В основі роботи мозку лежить рефлекс, тобто закономірно ви­никаюча відповідь організму на подразнення, яке йде із зовнішньо­го середовища чи з внутрішніх органів. Видатний фізіолог і психо­лог І. Сєченов пояснював, що "всі акти свідомого і несвідомого

При підготовці матеріалу розділу автор використав працю професора кафедри пси­хології і педагогіки Закарпатського інституту ім. А. Волошина МАУП А. О. Мали-шева "Психология личности и малой группы". — Ужгород, 1997.

життя за способом походження є рефлексами". Він виділив в них три основні ланки:

а) початкова — зовнішні подразнення і перетворення їх органами почуттів у процес нервового збудження, яке передається в мозок;

б) середня — процеси збудження і гальмування в мозку і виник- нення на цій основі психічних станів (відчуттів, думок, почут- тів і т. п.);

в) кінцева — зовнішнє подразнення.

Цей механізм рефлекторної діяльності характерний для простих рефлексів. Останні дослідження фізіологів показали, що складним ре­флексам відповідає ще один, четвертий елемент — зворотний зв'язок. Він інформує мозок про характер тих змін, які відбулися в даний мо­мент в організмі, і якщо мозок виявляє відхилення від заданої ним програми (дія у відповідь виконана невдало), він відразу ж посилає нові сигнали про корекцію дії.

Таким чином, анатомо-фізіологічний механізм рефлекторної ді­яльності забезпечує:

а) прийом зовнішніх і внутрішніх впливів;

б) перетворення їх у нервові імпульси і передачу в мозок;

в) розшифровку і переробку прийнятої інформації, видачу команд у вигляді нервових імпульсів до м'язів (залоз);

г) прийом і передачу в мозок інформації про результати здійсне- ної дії (зворотний зв'язок), і за необхідності — корекцію пов- торних дій.

Рефлекторний принцип психічної діяльності дав змогу І. Сєчено-ву зробити дуже важливий для психології висновок про детермінова­ність, причинну обумовленість усіх дій і вчинків людини зовнішніми впливами.

Ідеї І. Сєченова про рефлекторний характер психіки та її регуля­тивну роль у поведінці людини і тварин були експериментально під­тверджені й конкретизовані І. Павловим — творцем учення про ви­щу нервову діяльність.

Рефлекси за походженням бувають двох видів: вроджені й набуті, або, за класифікацією І. Павлова, — безумовні й умовні. Безумовні рефлекси є функцією головним чином нижчих відділів центральної нервової системи, котрі розташовані в підкіркових утвореннях голов­ного мозку і в спинному мозку. Безумовний рефлекс здійснюється на основі постійного, генетично обумовленого нервового зв'язку між чуттєвими (сприймаючими) елементами нервової системи і виконав­чими органами. Прикладами безумовних рефлексів є звуження зіниць під дією світла, кашель при попаданні в гортань стороннього тіла, смоктальні рухи новонародженого та ін.

Умовний рефлекс здійснюється вищими відділами головного моз­ку і оснований на часових зв'язках, які утворюються між певними не­рвовими структурами в індивідуальному досвіді тварини і людини. Він виникає при неодноразовому поєднанні (збігу) байдужого для ор­ганізму подразника з безумовним подразником. Класичним прикла­дом умовного рефлексу є поведінка тварини: якщо поєднати звучан­ня дзвінка (спалах електролампи) з годуванням, наприклад, собаки, то вони починають викликати харчову реакцію (слиновиділення, по­вертання голови і т. п.), яку без поєднання ніколи не викликали.

Безумовні й умовні рефлекси виконують функції зв'язку організму тварини і людини з навколишнім середовищем, забезпечують його при­стосування до цього середовища і нормальну життєдіяльність у ньому.

Кора великих півкуль мозку відчуває вплив різноманітних сиг­налів, які йдуть як іззовні, так і з самого організму. У зв'язку з цим І. Павлов розрізнив дві принципово відмінні сигнальні системи.

1. Перша сигнальна система включає в себе сигнали, які йдуть від предметів і явищ навколишнього світу. До неї відносяться різні зоро­ві, слухові, нюхові, смакові, дотикальні подразники. Перша сигналь­на система є в людини і тварин.

2. Друга сигнальна система притаманна лише людині і пов'язана зі словами і словосполученнями, котрі також сигналізують про певні предмети і явища світу. Причому слово виступає в трьох видах — як слово, яке чується, яке бачиться (написане) і промовлене про себе. Найважливіше полягає в тому, що людина реагує не на звукову (гра­фічну) оболонку слова, а на його змістове значення. Друга сигналь­на система є фізіологічною основою людського мислення.

Вища ступінь розвитку психіки, властива лише людині, називаєть­ся свідомістю. Свідомість визначає розумну і цілеспрямовану поведін­ку людини, засновану на глибокому розумінні законів і закономірнос­тей об'єктивного світу, на ставленні до світу зі знанням його власних об'єктивних властивостей і можливостей. Саме наявність свідомості дозволяє людині попередньо обдумувати і планувати свої дії, ставити свідомо перед собою цілі, відповідні задоволенню тієї чи іншої потре­би, і досягати їх, подумки наперед уявляти собі результат дій.

Людина народжується, не маючи свідомості, але вже має індиві­дуальні особливості своєї психіки. У процесі спілкування з іншими людьми і діяльності психіка особи розвивається і з'являється свідо­мість. В її розвитку вирішальну роль зіграла праця як особливий вид взаємодії людини і природи.

Тому можна дати інше визначення: свідомість є вищою формою психіки, котра виникла в процесі суспільної трудової діяльності лю­дей при постійному спілкуванні їх між собою за допомогою мови.

Якщо розглядати структуру людської психіки з погляду обізнано­сті процесів, які відбуваються в ній, то можна виділити несвідомість, підсвідомість, свідомість і надсвідомість (рис. 3).

Надсвідомість

Свідомість
	Підсвідомість
	Несвідомість
	Підсвідомість
Свідомість
Надсвідомість

Рис. 3. Структура психіки людини залежно від рівня обізнаності процесів, які відбуваються в ній

Несвідомість — це сукупність психічних процесів, актів і станів, які не усвідомлюються людиною. Прикладом несвідомості є агресив­ний потяг. До несвідомості відносять все те, усвідомлення чого по­требує значних зусиль чи взагалі неможливе.

Підсвідомість — сукупність актуально не усвідомлених психічних процесів і станів людини. Термін "підсвідомість" близький до несві­домого, але все ж між ними існує й різниця: до підсвідомого відно­сять ті психічні явища і процеси, про наявність яких людина або не підозрює в цей момент, або не знає про них протягом тривалого ча­су, або взагалі ніколи не знала.

Надсвідомість — це психічні явища, котрі здатна викликати в се­бе людина в результаті цілеспрямованого і довготривалого самороз­витку своєї психіки.

Слід особливо підкреслити, що свідомість людини носить суспіль­ний характер. Її розвиток обумовлений соціальними умовами. За до­помогою свідомості кожен із нас відображає об'єктивну дійсність.

Відображальна діяльність людини представляє собою єдність об'­єктивного і суб'єктивного. Об'єктивний характер відображення ви­ражається в тому, що воно за своєю суттю є результатом впливу об'­єктивного світу, реальних предметів, об'єктів, фактів. Водночас відо­браження має і суб'єктивний характер, бо відтворює реальний світ конкретної людини зі всіма її особливостями (досвід, знання, цілі й завдання, стан та ін.).

"Будь-який психічний факт, — писав С. Рубінштейн, — це і шма­ток реальної дійсності і відображення дійсності, не або одне, або дру­ге, а й одне й друге; саме в тому і полягає своєрідність психічного, що воно є і реальною стороною буття і його відображенням — єдніс­тю реального та ідеального"¹.

Важливою особливістю психічного відображення є й те, що воно носить випереджальний характер ("випереджальне відображення" — П. Антохін). Випереджальний характер психічного відображення є результатом накопичення і закріплення досвіду. Як тільки жива істо­та потрапляє в стан, аналогічний тому, що траплявся раніше, перші ж впливи середовища викликають всю систему реакції у відповідь.

Усі вказані особливості психічного відображення приводять до то­го, що психіка виступає в ролі регулятора поведінки живих організмів.

Нарешті, слід відзначити, що психіка, психічна форма регуляції життєвих процесів "усередині" організму і його взаємодії з навколиш­нім середовищем, зі світом речей, ідей і людей не стоїть на місці. Як і все живе, вона розвивається. На відміну від тілесних фізіологічних функцій, психічні явища розвиваються не тільки і не стільки за зако­нами генетики, скільки в результаті ускладнення різних видів діяль­ності (фізичної, розумової, сенсорної та ін.).

Психологічну структуру особистості складають психічні процеси, психічні властивості і психічні стани. Розглянемо суть, види і особ­ливості цих психічних явищ.