Підготовка слідчого до обшуку1

У ході підготовки до обшуку слідчому необхідно отримати відпо­віді на такі запитання:

1. Що слід шукати? Як виглядають розшукувані предмети (фор­ма, колір, запах і т. ін.)?

2. Що представляє собою об'єкт, який підлягає обшуку (його площа, рельєф, кількість приміщень, їхнє розташування та ін.)?

3. Хто, окрім обшукуваного, може знаходитися на об'єкті в мо­мент обшуку?

4. Яке штучне і природне освітлення об'єкта обшуку?

5. Чи є на об'єкті телефон або інші засоби зв'язку?

6. Де можуть знаходитися розшукувані предмети чи документи?

7. Хто робитиме обшук?

8. Які технічні засоби та інші матеріали необхідно взяти з собою?

9. Коли найзручніше почати обшук? 10. Скільки часу він може тривати?

При підготовці обшуку необхідно:

• скласти плани обшукуваного об'єкта і порядку обшуку з чітким розподілом функцій для кожного учасника;

• заздалегідь подумати про вибір понятих;

• передбачити способи зв'язку зі слідчим підрозділом.

Психологічні умови і прийоми допиту

Зняття емоційного напруження

Актуалізація позитивних якостей допитуваного

Формування особистісного змісту давання правдивих показань

Збудження асоціацій за схожістю, контрастом і суміжністю

Встановлення психологічного контакту

Постановка перед допитуваним розумових задач

Пробудження і підтримання інтересу до допиту і його результатів

Надання мнемонічної допомоги допитуваному

Демонстрація позитивних якостей слідчим

Використання фактора раптовості

Повага гідності особистості при спілкуванні

Психодіагностика нещирої поведінки допитуваного

Комбінації емоційних і логічних прийомів

Спонукання до каяття і щиросердного зізнання

Представлення

доказів, що потребують від допитуваного деталізації показань

Створення у допитуваного перебільшеного уявлення про обізнаність слідчого

Використання позитивних сторін особистості допитуваного

Логічний аналіз суперечностей у

показаннях допитуваного

Приховування від допитуваного обізнаності слідчого про ті чи інші обставини справи

Використання

антипатії допитуваного до когось із співучасників

Використання раптовості при постановці несподіваних запитань

Логічний аналіз суперечностей між інтересами допитуваного

і його співучасників

Пред'явлення доказів, які

спростовують показання

допитуваного

Непрямий допит — постановка запитань, які маскують головне запитання про причетність допитуваного до злочину

Створення ситуації, яка викликає обмовлення допитуваного, що свідчать про його причетність до злочину

Схема з деякими змінами запозичена з посібника: Артамонов И. И., Порубов Н. И. Советская криминалистика: Учеб. пособие / Под ред. А. В. Дулова. — Минск: Вышэйш. шк., 1977.

Психодіагностика причетності особи до правопорушення за відсутності доказів1

Перша бесіда-опитування

Головні завдання:

1. з'ясування кола осіб, причетних до події, що вивчається;

2. отримання вихідних даних, які характеризують подію, що ви­вчається.

Запитання 1. "Ви знаєте, чому Вас запросили на цю бесіду?" Відповіді

А. Правдива відповідь людини, яка не має відношення до злочину, як правило, неухильна і нерідко містить згадку злочину, деякі міркуван­ня про нього. Людина не пов'язує цю подію з собою, а тому їй немає потреби замислюватися про значення повідомлюваної нею інформації.

Б. Нещира — вкрай невизначені відповіді можуть свідчити про причетність до події (злочину). Вслуховуючись у пояснення, юрист може вловити прояви прихованого акценту на повну непричетність опитуваного в ланцюжку "подія — суб'єкт — бесіда". Демонстрація цього акценту для людини настільки важлива, що вона іноді жертвує природністю своєї заяви.

Запитання 2. "Ви вірите в те, що цей (цю) злочин (подію) дійсно було скоєно?"

Відповіді

А. Правдива — непричетні особи, зацікавлені в установленні іс­тини, не маючи підстав для приховування відомої їм інформації, як правило, погоджуються з тим, що подія мала місце.

Б. Нещира — винні часто дають інші відповіді, бо намагаються будь-яким способом приховати свою обізнаність, ускладнити вста­новлення обставин події, спрямувати слідство на обманний шлях і усунути необхідність подальшого розслідування.

Звичайно, оцінка відповідей приблизна, індивідуальні відмінності можуть бути різноманітні.

Запитання 3. "Хто, на Вашу думку, міг би це зробити?" Це запи­тання виявляє бажання людини допомогти слідству.

Відповіді

А. Правдива — ті, що не мають причин щось приховувати, як пра­вило, називають прізвища.

Б. Нещира — винні ухиляються від згадування конкретних імен. Коли ж називають їх, у відповіді обов'язково містяться вигадані об­ставини, які моделюють слідову картину причетності цих осіб до по­дії (злочину).

Запитання 4. "Чому Ви так думаєте?" Таке запитання спонукає особу аргументувати свої припущення конкретними фактами, які мо­жуть дати додаткову інформацію про обставини події (злочину) і свідчити про ступінь обізнаності особи про нього.

Відповіді

А. Правдива — невинні часто дають пояснення, які узгоджені з відповіддю на попереднє запитання і обґрунтовують зв'язок назва­них осіб із фактами.

Б. Нещира — причетні особи або дають вкрай розпливчасті і не-визначені відповіді, або якщо називають конкретних осіб, то їхня аргументація відрізняється детальністю, зв'язністю, що зазвичай свідчить про попередню продуманість того, що можна "підсунути" слідству, а також про обізнаність щодо події. Якщо відповідь напе­ред не продумана, то вона буває розпливчастою, при цьому імена не називаються.

Запитання 5. "Хто, на Вашу думку, міг би скоїти цей злочин (по­дію) з найменшою ймовірністю?" Запитання є контрольним, воно прямо протилежне запитанню 3, потребує відновлення і відтворення тих асоціативних зв'язків, які були створені у ході нещирої вимуше­ної відповіді, викликає труднощі, дає змогу отримати додаткову ін­формацію про подію і осіб, причетних до неї.

Відповіді

А. Правдива — непричетні постараються назвати імена. Б. Нещира — причетні прагнуть ухилитися від того, щоб виклю­чити будь-кого з числа підозрюваних.

Запитання 6. "Хто мав найкращі можливості це зробити?" Фор­мулювання запитання передбачає оцінку опитуваним об'єктивних (відсутність алібі, наявність знарядь і засобів скоєння злочину і т. д.) і суб'єктивних (задум, мотив, мета, знання і вміння, навики і т. п.) можливостей особи, причетної до події.

Відповіді

А. Правдива — непричетні до події особи зазвичай називають конкретні імена, детальна аргументація в силу їхньої необізнаності, як правило, відсутня.

Б. Нещира — причетні зазвичай кажуть, що це міг зробити будь-хто, боячись мимовільно проявити обізнаність про деталі події.

Запитання 7. "Як Ви думаєте, що заслуговує людина, яка це зробила?" Відповіді

А. Правдива — непричетні запропонують реалістичне покарання без врахування будь-яких обставин, які пом'якшують чи збільшують провину.

Б. Нещира — причетна особа, знаючи, хто скоїв злочин, буде по­блажлива і почне наводити обставини, які пом'якшують провину, го­това "спустити все на гальмах".

Запитання 8. "Ви думали коли-небудь про те, щоб зробити щось подібне?"

Відповіді

А. Правдива — непричетний відкидає таку можливість.

Б. Нещира — причетна особа допускає можливість помилки в рані­ше даних відповідях і прагне профілактувати її, повідомляючи, що рані­ше думала про це, але в силу певних причин не здійснювала ніяких дій.

Запитання 9. "Ви коли-небудь брали щось "в позичку" без наміру потім повернути?" Запитання схоже на попереднє, але дає можливість причетному "зберегти своє лице".

Відповіді

А. Правдива — непричетна людина відразу ж відкине таку мож­ливість. Інша назва вчинку, який нею здійснюється, не змінить її ставлення до нього, і тому незадоволення, виявлене нею, буде при­родним.

Б. Нещира — причетна особа може сказати, що вона думала про це, навіть припускає таку можливість за певних умов, але ніколи не робила нічого подібного.

Запитання 10. "Якби Ви захотіли зробити щось подібне, як би Ви це здійснили?"

Відповіді

А. Правдива — чесні люди зазвичай не мають готової відпові­ді, бо вони не розглядають нічого подібного стосовно себе.

Б. Нещира — винні особи часто описують, як насправді було скоєно злочин або дають пояснення, які мають багато спільного зі справжньою подією (в їхньому описі досить часто присутні реальні деталі події).

У кінці першої бесіди-опитування доцільно подякувати опитуваного і всім виглядом показати, що бесіда закінчена, скласти папери, встати і да­ти опитуваному, якщо він був щирим, розслабитися (що часто і відбува­ється). А потім поставити несподіване запитання: "Як, по-вашому, в дійс­ності відбувалася ця подія?" Розрахунок робиться на те, що бесіда закін­чена, настало заспокоєння, захисні механізми можуть активізуватися із запізненням, а особа — допустити помилку. На таке запитання винна осо­ба, володіючи інформацією, у зовні неформальній обстановці може роз­повісти про деталі події, але ніби припущеннями, від третьої особи.

Друга бесіда-опитування¹

Головні завдання:

1. підвищення психологічної напруженості;

2. збільшення числа проявів винним обізнаності.

Запитання 1. "Чи хочете Ви додати щось до того, про що ми гово­рили під час першої бесіди?"

Другу бесіду-опитування слід проводити через один-два дні і починати її з тих осіб, які викликають найбільшу підозру.

Відповіді

А. Правдива — непричетна особа може додати до раніше сказа­ного деякі відомості, бо не боїться несхожості відповіді з першою і хоче чимось ще допомогти слідству.

Б. Нещира — причетна може знову викласти раніше сказане, як правило, слово в слово. Може спостерігатися збентеження і невпев­неність, бо людина усвідомлює, що причиною повторної зустрічі, мо­жливо, стали її помилки в першій.

Запитання 2. "Чи є у Вас якісь нові міркування чи підозри про те, хто міг скоїти цей злочин (подію)?"

Відповіді

А. Правдива — оскільки невинний через бесіди з іншими мав мож­ливість отримати додаткові відомості, він, скоріше за все, внесе якісь уточнення.

Б. Нещира — причетна особа знає, хто це зробив, і головне за­вдання — за будь-яку ціну приховати свою причетність, а також отримати інформацію про хід розслідування і наявні стосовно неї пі­дозри. Тому на це запитання вона відповідає заперечливо або її за­уваження мають формальний характер.

Запитання 3. "З усіх, хто працює (проживає) тут, кого б Ви виклю­чили з числа підозрюваних?" Запитання протилежне попередньому, яке потребує певної розумової напруженості і зіставлення попередніх показань із теперішніми. Помилка, допущена при відповіді на це за­питання, може мати серйозні наслідки.

Відповіді

А. Правдива — непричетні особи поводитимуться так само.

Б. Нещира — лінія поведінки причетного попередня. Небезпека заплутатися примушує його дотримуватися попередніх показань, не відступаючи від них навіть у дрібницях.

Запитання 4. "Що, на Ваш погляд, почуває людина, яка це зробила?" Відповіді

А. Правдива — непричетні особи вагаються відповісти на це за­питання, і це цілком природно.

Б. Нещира — причетні особи будуть описувати, скоріше всього, свої власні переживання.

Запитання 5. "Чи є якась причина, що не дає змоги виключити Вас з числа підозрюваних?"

Відповіді

А. Правдива — непричетні схильні до гнівних протестів.

Б. Нещира — причетна особа відповідає непевно з порівняно слабкою емоційною реакцією. Людина гарячково розмірковує про себе, аналізує ситуацію, сприймаючи її як пастку. Вона намагається згадати, де вона припустилася помилки, чому їй поставили таке за­питання. Дезорганізація і дезорієнтація свідомості зазвичай поміт­ні зовні.

Запитання 6. "Чи є пояснення тому, що Вас бачили (могли бачи­ти) на місці події (злочину)?"

Відповіді

А. Правдива — непричетні відповідають заперечливо.

Б. Нещира — причетна особа буде вимушено давати будь-які по­яснення. Відносна невизначеність запитання (без вказування часу, місця, супутніх обставин), яка дає зрозуміти опитуваному, що юрист володіє якимось відомостями, примушує його або спокійно, або га­рячково перебирати можливі варіанти пояснень.

Наступні два запитання ставляться разом, з інтервалом від трьох до п'яти секунд.

Запитання 7. "Я помітив Вашу реакцію на це запитання під час йо­го обговорення. Мені здається, що ця тема Вас дуже хвилює?" Запи­тання цілком є певним натяком.

Відповіді

А. Правдива — гнівна реакція, бо цей натяк образливий.

Б. Нещира — через небезпеку, яку приховує необережне вислов­лювання у відповідь на запитання, в опитуваного може візуально спостерігатись напруження.

Запитання 8. "...Ви це зробили?" Відповіді

А. Правдива — у невинного вона може проявитися у вкрай емо­ційній формі (наскільки це дозволяє виховання).

Б. Нещира — причетний ледве контролює реакції і нормалізує свій стан.

Запитання 9. "Можливо, Ви поводитеся і реагуєте так тому, що в минулому зробили щось подібне?.. Розкажіть про це". Запитання, яке відкриває причетному вихід із безпорадного становища.

Відповіді

А. Правдива — непричетна особа не оцінить "допомогу" і буде наполегливо заперечувати свою вину.

Б. Нещира — причетний, найімовірніше, скористається наданою йому можливістю відвести від себе підозри в цьому злочині (події) розповіддю про нібито такий, що мав місце в минулому. Причому яв­на вигадка, напевно, міститиме елементи досліджуваної події.

Запитання 10. "Чи хотіли б Ви пройти випробування на поліграфі¹?" Відповіді

А. Правдива — непричетний схильний сказати впевнено: "так" чи " ні".

Б. Нещира — більшість винних осіб відповідають: "так, але." і наводять різні обмовки.

Запитання 11. "Як Ви думаєте, який би у Вас був результат при проведенні випробування на поліграфі?" Запитання, яке з'ясовує сту­пінь переконаності опитуваної особи у своїй невинності.

Відповіді

А. Правдива — непричетні переконані у позитивних для них ре­зультатах.

Поліграф (детектор брехні) — комбінований технічний пристрій, який дозволяє фіксувати психічні і психофізіологічні функції людини і їхню зміну під дією різних впливів.

Б. Нещира — причетні особи також можуть висловити таке пере­конання, але допускають можливість помилки.

Наприкінці бесіди-опитування слід осмислити результати, за не­обхідності переглянути чи прослухати записи, зроблені за допомогою аудіо- чи відеотехніки. У підсумку юридичний працівник може схи­литися до переконання, що результати опитування характеризують цю людину як обґрунтовано підозрювану. Якщо ж висновки не ви­значені, то слід використовувати інші методи.

Додаток 7