§ 3. Психологічні наслідкискоєногозлочину

Юридична практика свідчить, що кожен злочин справляє певний психологічний вплив не лише на потерпілого чи очевидців, а й на особу, яка скоїла злочинне діяння. Цей вплив може бути різним зале­жно від особливостей психологічної структури конкретної злочинної дії, а також від рівня сформування і розвитку психічних процесів, вла­стивостей особистості злочинця. Сам злочин, дії з його підготовки та скоєння залишають сліди у психіці особистості злочинця, вносять змі­ни в його свідомість і поведінку, призводять до інших психічних ста­нів. Більше того, скоєний злочин викликає певні зміни в особистіс-них якостях злочинця: відбувається або закріплення антисоціальної

Див.: Риэлторство на крови // Мир новостей. — 2001. — 16 янв. — № 3 (369).

спрямованості особистості, або критична перебудова її інтересів, по­глядів, потягів, бажань та ін.

Одна з особливостей психічної діяльності особи після скоєння зло­чину полягає в тому, що психічна напруженість не спадає, а навпаки, посилюється. Це зумовлено такими факторами:

а) сприйняття злочинцем самого результату злочинного діяння, яке завжди супроводжується сильним емоційним впливом;

б) поява оціночних суджень про здійснені дії;

в) страх перед покаранням і зниження рівня саморегуляції;

г) збудження підвищеної нерішучості, негнучкості мислення тощо. Інакше кажучи, скоєний злочин, постійна загроза викриття і по- карання створюють злочинну домінанту в психіці злочинця¹.

Визначення свого ставлення до злочину, усвідомлення скоєного можуть викликати у злочинця дії, спрямовані на приховування слі­дів злочину, на вироблення такої лінії поведінки, яка доводила б йо­го непричетність до злочину. Бувають випадки, коли злочинець здійснює перестраховані дії: приходить на місце події з метою мас­кування слідів злочину, проявляє підвищений інтерес до ходу роз­слідування і т. д. Крім того, оцінка здійснених дій і сприйняття нас­лідків можуть змінити ставлення злочинця до мотивів скоєного зло­чину, до його задуму.

Під впливом цього злочину людина починає розуміти, що вона занижувала соціальну цінність об'єктів чи обставин в результаті ско­єної нею злочинної дії, внаслідок чого у неї виникає почуття прови­ни. Усвідомлення своєї вини, причетності до матеріальної чи мораль­ної шкоди, заподіяної окремій особі, групі осіб чи суспільству, може викликати у злочинця реакцію щодо надання допомоги слідству і правосуддю.

Разом з тим у деяких злочинців після скоєння злочину може посили­тися конфлікт із суспільством, протиставлення своєї особи соціальним вимогам. Щоб відволікти свою свідомість від скоєного, такі злочинці у пошуку необхідних чи емоційних станів планують нові злочини.

Психічні зміни в особистості злочинця після скоєння злочинного діяння багато в чому визначаються психологічною структурою скоє­ного злочину:

а) чи був він свідомо спланованим і підготовленим чи ситуатив­ним, імпульсивним;

б) чи реалізувалася в ньому усвідомлена потреба чи злочин був ре- зультатом дефекту соціальної ролі;

в) який мотив із сукупності мотивів домінував;

г) які способи, засоби та знаряддя використовувались і т. д.

Приміром, якщо закоренілим злочинцем скоєний ретельно спла­нований і підготовлений злочин, то емоційний вплив на нього ре­зультатів злочинного діяння досить низький. Це пояснюється тим, що в ході планування, підготовки злочину у людини виробляється певна підготовленість і до тих негативних емоцій, які виникають після скоєння злочину. Сила емоційного впливу набагато вища в тому разі, якщо людина скоює злочин уперше чи при скоєнні зло­чину виникає необхідність у діях, які раніше не планувалися, наста­ють наслідки, які не очікувались.

Психічні стани, пов'язані з переживанням скоєного злочину, при­зводять до того, що в поведінці злочинця і його діях проявляється за­гальмування розумових процесів, утрачається автоматизм у вироб­лених раніше робочих навиках, змінюється звична манера спілкуван­ня з оточуючими (з'являється дратівливість, замкнутість). Однак може мати місце і підвищена активність людини після скоєння зло­чину, що найчастіше виражається у непродуманості дій, метушливо­сті, неадекватності реакції на ситуацію.

У рецидивістів усвідомлення протиправності своїх дій призводить до прагнення компенсувати негативне ставлення до себе з боку суспі­льства спробою навіювання оточуючим власної винятковості, яка дає їм право порушувати соціальні норми поведінки. Це породжує зов­нішню браваду, свідомий негативізм щодо оточення, посилене про­тиставлення себе іншим людям в діях і вчинках. Такий негативізм є результатом внутрішнього прагнення зняти психічне напруження, що виникло після скоєння злочину, переключити свою увагу, думки і емоції на іншу діяльність. Потреба в розрядці, викликана підвищеним психічним напруженням, реалізується у них шляхом посиленого вжи­вання алкоголю чи наркотиків, що знімає напруження і заглушує стан тривоги, неспокою¹.

Розглядаючи психологічні наслідки скоєного злочину, необхідно зупинитися і на такому понятті, як правова відповідальність. У ши­рокому розумінні слова соціальна відповідальність — це обов'язок індивіда будувати свою поведінку в конкретних обставинах відповід-

но до вимог суспільства. Під правовою відповідальністю розуміється визначена законом міра обов'язкових вимог, які ставить держава перед членами суспільства, тобто це примусовий спосіб впливу на по­ведінку тих людей, які ухиляються від виконання основних вимог су­спільства. В тому разі якщо після скоєння злочину не наступає юри­дична відповідальність — покарання, в особистості злочинця також відбуваються окремі психічні зміни. Зокрема, може з'явитися усвідо­млення безкарності, зниження внутрішнього конфлікту як боротьби між "хочу" і "повинен" (у цій боротьбі перемогу отримує мотив "хо­чу", що спонукає особистість на нові злочини).

Зміни в психіці злочинця після скоєного ним злочину повинні вра­ховуватися юристом як при проведенні слідчих дій (наприклад, у деяких злочинців наявне психічне напруження призводить до того, що деякі деталі злочину зникають з пам'яті, а багато обставин він не може зразу пригадати), так і при розробці заходів щодо його переви­ховування і виправлення.

Розділ 7

ПСИХОЛОГІЯ слідчих дій

Слідча дія — цілеспрямований процес збору і перевірки дока­зів, який здійснюється слідчим у певному порядку. При цьому ос­новним елементом психологічної структури діяльності слідчого виступає його пізнавальна діяльність для вивчення найрізноманіт­ніших фактів, на основі яких проходить відтворення минулої по­дії, пов'язаної з правопорушенням. Суттєвим у діяльності слідчо­го при попередньому розслідуванні є її нормативний характер: закон не тільки регламентує окремі слідчі дії, а й встановлює по­рядок розслідування, регулює стосунки слідчого з учасниками кримінального процесу, обмежує його роботу певними часовими рамками.

Залежно від конкретних обставин справи здійснюються певні слід­чі дії, серед них першочерговими є: огляд місця події, обшук і вилу­чення, затримання підозрюваного (обвинуваченого), допит, пред'яв­лення до впізнання, відтворення обстановки і обставин події. Врахо­вуючи важливість і складність допиту потерпілого, підозрюваного (обвинуваченого) і свідків, а також специфіку цієї слідчої дії, це пи­тання докладно розглядається далі.