§2. Психологічніособливостідіяльностіадвоката

Діяльність захисника в кримінальному судочинстві спрямована на спростування обвинувачення (підозри), на пошук обставин, які ви­правдовують або пом'якшують провину. Відповідно до Криміналь­но-процесуального законодавства України участь захисника при провадженні дізнання, попереднього слідства і в розгляді криміналь­них справ у суді є обов'язковою, крім випадків відмови підозрюва­ного, обвинуваченого і підсудного від захисника у встановленому за­коном порядку.

Відмова від захисника не може бути прийнята:

1. у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у скоєн­ні злочину до вісімнадцяти років;

2. у справах про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади (німі, глухі, сліпі та ін.) не можуть самі реалізувати своє право на захист;

3. у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочин­ство;

4. при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру.

Захист у кримінальних справах — один із найбільш складних і ва­жливих інститутів захисту прав та інтересів громадян. Окрім профе­сіоналізму, він вимагає високої принциповості, самовіддачі, мужнос­ті, а часом і сміливості.

Процес проходив у Московському обласному суді. Марко Йосипо­вич Кочан захищав неповнолітнього, обвинувачуваного у скоєнні на­вмисного вбивства, і той визнавав свою провину. Але досвідчений адво­кат, побачивши підлітка, вивчивши його особистісні властивості у справі й в бесідах з ним, його батьками, друзями, знайомими, зрозумів, що дитина не винна. Довести це було дуже складно. Головне в цій конк­ретній ситуації — ціна принципового захисту була дуже високою. Річ у тім, якщо його підзахисний не вбивав, що відповідало дійсності, то ставало ясно — вбивство вчинив син генерал-лейтенанта міліції. Кину­ти відкритий виклик владі в роки брежнєвського "застою" означало поставити на карту власну свободу. І проте адвокат зважився на захист і... виграв процес¹.

Серед структурних компонентів діяльності щодо здійснення пра­восуддя (пізнавальний, комунікативний, конструктивний, організа­торський, засвідчувальний і виховний) роботі адвоката притаманні всі перелічені, крім засвідчувальної діяльності. Розглянемо психоло­гічні особливості кожного із зазначених компонентів захисної діяль­ності.

Захист інтересів обвинуваченого вимагає вивчення безлічі різно­манітних фактів і обставин, що відносяться до розглядуваної кри­мінальної справи. Адвокатові доводиться аналізувати наявні в справі докази, пізнавати інформацію й інтерпретувати її з погляду можливості використання для виправдання підзахисного або пом'я­кшення його провини. Пізнавальний компонент діяльності адвока­та спрямований на розв'язання складного завдання — встановлен­ня істини з метою виправдання особи, яка притягається до відпові­дальності, або пом'якшення її покарання. Успішне вирішення цього завдання потребує пошуку необхідних доказів, з'ясовування тих об­ставин справи, що можуть представити обвинуваченого з позитив­ного боку. Уміння знаходити серед багатьох фактів такі, що спрос­товують обвинувачення або дають можливість пом'якшити відпо­відальність, передбачає глибину розуму, спостережливість, проникливість, самостійність і гнучкість мислення, міцну пам'ять. У пізнавальному компоненті діяльності адвоката виявляються та­кож його активність і критичність, в основі яких лежить точна й об'єктивна оцінка наявних фактів.

Комунікативний компонент у діяльності адвоката дає змогу глиб­ше вивчити психологічні причини скоєння злочину, дати повнішу ха­рактеристику особистості обвинувачуваного, правильно будувати стосунки з іншими учасниками кримінального процесу, уникнути де­структивних конфліктних ситуацій. Уміння спілкуватися з людьми в роботі адвоката означає:

• уміння будувати стосунки з підзахисним;

Див.: Экскурсия в адвокатуру: прошлое и настоящее // Основы государства и права. — 2000. — № 2. — С. 67.

• уміння підтримувати ділові стосунки з прокурором, слідчим, суддею та іншими учасниками судового процесу;

• уміння встановлювати психологічний контакт із зазначеними особами (найперше з підзахисним);

• уміння надавати підзахисному психологічну допомогу;

• уміння вибирати визначену стратегію поведінки в конструктив­ному конфлікті з прокурором, виходячи з реального стану¹.

Комунікативність як якість особистості адвоката допомагає йому правильно сприймати й оцінювати людей, успішно налагоджувати стосунки з учасниками судового розгляду, привертати їх до себе, пси­хологічно грамотно "читати" реакцію на висловлювані думки тощо.

Що стосується спілкування адвоката з підзахисним, то важливою умовою його успішності є їхня психологічна сумісність. У психології під сумісністю розуміється взаємне сприйняття партнерів у спілкуванні і спі­льній діяльності, засноване на оптимальному поєднанні (подібності або взаємодоповнюваності) ціннісних орієнтацій, соціальних установок, ін­тересів, характерів та інших значущих для міжособистісної взаємодії ха­рактеристик. Сумісність, як правило, супроводжується виникненням взаємної симпатії, впевненості в успішному результаті. Особливе значен­ня сумісність набуває в складних умовах, у важкому стані, коли досяг­нення загальної мети відбувається при дефіциті засобів, часу, простору, кількості учасників. Суд, безперечно, є дуже складною ситуацією для підзахисного, тому вибір обвинуваченим захисника (так само як і від­мова від нього), а також психологічний контакт між ними чималою мі­рою обумовлений саме цим психологічним явищем. Досить часто в су­довій практиці відмова обвинуваченого від раніше обраного ним захис­ника пояснюється психологічною несумісністю цих осіб.

Виникненню сумісності у стосунках між адвокатом і підзахисним сприяють такі професійні й особистісні якості захисника:

У теорії і практиці виокремлюють п'ять стратегій поведінки в конфлікті: 1) уникання — ухилення від боротьби; 2) суперництво — нав'язування іншій стороні переважного для себе рішення, відкрита боротьба для реалізації своїх інтересів; 3) пристосування — принесення в жертву своїх інтересів заради спокою; 4) компроміс — досягнення згоди шляхом взаємних і приблизно рівних поступок сторін; 5) співпрацю — прийняття спільними зусиллями рішення з проблеми, яке задовольняє обидві сторони (див. докладніше: Анцупов А. Я., Малышев А. А. Введение в конфликтологию: Учеб. пособие. — К.: МАУП, 1996. — С. 68-71).

• професійні навички й уміння захисника, обумовлені його тео­ретичними знаннями і практичним досвідом;

• правильне розуміння захисником свого процесуального статусу;

• загальна культура адвоката, його тактовність, толерантність, емоційна стійкість;

• уміння поєднати захист законних інтересів обвинуваченого з ін­тересами правосуддя;

• розвинена атракція (уміння привернути підзахисного до себе) та ін.

Процес спілкування між захисником і підзахисним має ряд пси­хологічних труднощів, що обумовлені головним чином психічним станом обвинуваченого. Звичайний психічний стан більшості обви­нувачуваних — стреси (особливо висока нервово-психічна напруже­ність у невинних підслідних). Основний стресор — загроза особис­тому благополуччю людини і його близьких (загроза стосується не тільки фізичного існування, а й соціального статусу особистості, її престижу, життєвих планів, соціальних цінностей тощо). Іншим не­гативним станом, що виникає в обвинувачених, є фрустрація — крайня дезорганізованість свідомості і діяльності людини внаслідок обмеження життєво важливих потреб, переживання безвихідності. Остання виникає під впливом у перспективі позбавлення волі (об­меження інформації і можливості спілкуватися з рідними, близьки­ми та ін.).

У цих складних ситуаціях процес спілкування захисника і підза­хисного супроводжується скутістю, психологічною напруженістю. Встановити психологічний контакт із підзахисним — не така прос­та справа. Вона вимагає від адвоката і терпіння, і наполегливості, і розвинених комунікативних умінь. Для подолання психологічного бар'єра в спілкуванні захисника і підзахисного можна використо­вувати ряд рекомендацій, які довели свою дієвість на практиці (див. додаток 7).

З метою подолання негативного стану підзахисного адвокатові до­цільно спробувати довести йому, що без душевної рівноваги немож­ливо домогтися позитивного результату, а також затамувати особи­сті образи і перебороти агресивність в його поведінці. Від адвоката потребуються такі комунікативні навички й уміння в спілкуванні з підзахисним і його родичами, які б викликали з їхнього боку абсо­лютну довіру до нього.

Велику роль у діяльності адвоката відіграє організаторський ком­понент. Річ у тім, що захист як процес не має суворої нормативної регуляції. Тому підготовка до судового процесу, планування захис­ту, використання певних прийомів і методів — усе це залежить від ор­ганізаторських умінь адвоката.

Конструктивний компонент діяльності адвоката включає насам­перед ухвалення рішення про обрання тієї або іншої стратегії і такти­ки захисту з урахуванням обставин справи і поведінки обвинувачу­ваного (див. табл. 7).

Таблиця 7