§2. Психотехніка судової промови

Слово "техніка" походить від грецького гвсНпв — мистецтво, май­стерність. У сучасній психології в зв'язку з цим говорять про психо­техніку, психотехнологію — науково обґрунтовані психологічні засо­би і прийоми при виконанні певних дій і діяльності в цілому. Психо­техніка мови — це такі деталі, тонкощі в мовній діяльності людини, що відрізняють справжнього майстра від дилетанта. Готуючи себе до юридичної діяльності, не можна ставитися зневажливо до вирішення питання "як говорити?" Помиляються ті молоді юристи, яким здаєть­ся це простим і не таким, що заслуговує на увагу. Наприклад, 30 % опитаних потерпілих, свідків і підозрюваних, із якими працівники ор­ганів прокуратури, слідства, міліції не змогли встановити контакт, до числа причин цього віднесли, в тому числі, низьку культуру промови юридичних працівників, невміння володіти мовою, мімікою, жеста­ми та ін¹.

Які ж основні психологічні правила, прийоми і вимоги обов'язко­ві до застосування в судовій промові юриста?

Див.: Столяренко А. М. Психологические приемы в работе юриста: Практ. пособие. — М.: Юрайт, 2000. — С. 6.

Насамперед — забезпечення змістовно-смислової і композиційної цілісності промови. Головне в промові юридичного працівника — її зміст, який повинен відрізнятися глибиною, багатством аргументів і доказів, чіткою адресністю. Думки — головна гідність і окраса мови юриста. Їй повинна бути властива залізна логіка фактів і доказів, а не хаотична багатослівність і базікання. Щоб промова була успіш­ною, як відзначав А. Коні, "потрібно знати предмет, про який гово­риш; потрібно знати свою рідну мову і вміти користуватися її гнуч­кістю, багатством і своєрідними зворотами; потрібно не брехати, не­правда віднімає в привселюдної промови її силу і переконливість"¹ .

Забезпечити змістовно-смислову і композиційну цілісність промо­ви можна тоді, коли юрист при її підготовці спирається на такі еле­менти психотехніки:

а) правило всебічного урахування факторів при відборі змісту. Вибирати зміст для свого виступу необхідно завжди продумано, об- ґрунтовано, виважено, щоб він відповідав специфіці конкретної юри- дичної ситуації і приніс прокурору, адвокату, слідчому, інспектору митного органу, нотаріусу і будь-кому іншому успіх. Це має робити- ся не у відриві від обстановки, а в зв'язку з нею, доречно, з урахуван- ням особливостей тих, кому промова адресована, хто її має і вислу- хати, і зрозуміти, і прийняти потрібне для юридичного працівника рі- шення;

б) правило пріоритетності мети промови. Основна мета промови юриста — юридичний, правоохоронний результат, пов'язаний із роз- в'язуваним ним завданням. Наприклад, мета судової промови — до- помогти суду і всім учасникам судового розгляду повніше і глибше усвідомити матеріали справи, зробити з них правильні, на думку про- мовця, висновки;

в) правило змістовного і смислового опрацювання промови. Ви- бір змісту промови можна вважати правильним, якщо він строго під- порядковується меті і наміченим психологічним завданням (серед за- вдань можуть бути такі: досягнення порозуміння і прагнення до встановлення істини, зняття можливих психологічних бар'єрів у спі- лкуванні, правомірний психологічний вплив на окрему людину або на аудиторію та ін.). Варто продумати, знайти і сформулювати осно- вну ідею виступу, при цьому кожна пропозиція повинна мати визна- чений зміст у контексті всієї промови. "Нехай не слова випереджають думку, а думка диктує свою волю, визначає слова, розставляє їх як полководець солдат. Тоді будуть забезпечені і глибокий зміст промо­ви, і композиційна стрункість, і завершеність її, — зазначав дослід­ник судової промови Є. Матвієнко¹;

г) правило структурного опрацювання змісту промови. Загальна структура судової промови задається процесуальними вимогами і містить у собі фактичні обставини справи, аналіз і оцінку доказів, юридичну оцінку — кваліфікацію злочину, характеристику особисто- сті підсудного, а за необхідності й інших учасників процесу, питан- ня, пов'язані із застосуванням покарання тощо. Старанно опрацюва- вши зміст, юрист домагається суворої логічної структури промови;

ґ) правило доказовості визначає одну з важливих відмінностей су­дової промови і вимагає насичувати зміст промови конкретними фак­тами, обставинами, документами, положеннями закону і т. п. Для про­курора й адвоката найістотнішим є висвітлення фактичної сторони справи і формулювання висновку, що випливає з доказів. Саме вста­новлені в справі факти, відповідним чином згруповані й висвітлені з погляду обвинувачення або захисту, становлять змістовну основу су­дової промови. Тому їх потрібно продумано підібрати, розташувати так, щоб вони найкраще відповідали логіці промови і її доказовості;

д) правило психологічного аналізу. Правильне розв'язання кримі- нальної справи, визначення найдоцільніших форм і засобів правового впливу на винного неможливе без глибокого і різнобічного вивчення особистості підсудного. Тому в судовій промові повинен знайти від- биток психологічний аналіз усього комплексу соціально значущих внутрішніх і зовнішніх властивостей підсудного: особливості його ха- рактеру, інтелекту, потреб, здібностей, волі, схильностей тощо. Необ- хідність психологічного аналізу обумовлена вимогою закону врахову- вати особистість при вирішенні правових питань;

е) правило спільних думок, під якими розуміються визнані, дове- дені твердження. Вони явні, не викликають заперечень, у зв'язку з чим їхнє використання посилює зміст промови, його доказовість і ар- гументованість. З цього приводу П. Сергеїч зауважував: "Знання є монета вільного обертання, і добра думка, хоча б сказана і написана давно, не вмирає"². Спираючись на висловлювання історичних осо-

Матвиенко Е. А. Судебная речь. — 2-е изд. — Минск: Вышэйш шк., 1972. —

С. 239.

Сергеич П. Искусство речи на суде. — С. 71.

бистостей, народну мудрість, судовий оратор показує свій кругозір, ерудицію. Природно, що мудрі думки повинні бути доречні, зайве за­хоплення ними може дати негативний ефект. Справедливо підмічено: чужими думками відсутність власних не замінити.

Психотехніка переконання, доведення і спростування заперечень є важливим елементом судової промови. Судовий розгляд проходить у змагальній формі, у напруженій обстановці, що відзначається проти­стоянням, протиборством, суперечкою. Доказувати, переконувати, об­ґрунтовувати, спростовувати доводиться і прокурору, і захиснику, і експерту-психологу, і судді. Їм доводиться домагатися глибокого й осмисленого розуміння своєї позиції слухачів, визнання своєї правоти, прийняття судом рішення, яке відповідає суті доказуваного однією із сторін процесу. Варто особливо зазначити: переконувати, впливати на почуття, спонукати до прийняття своєї думки доводиться не просто слухачів, а юристів — людей, схильних до самостійних суджень. При­чому такі ситуації для прокурора і захисника — не виняток, а норма. Стверджуючи, переконуючи опонента й інших учасників судового процесу, юристу необхідно враховувати такі правила:

а) правило обґрунтованої повноти висловлень. Недостатня повно- та у висвітленні питання, доведенні дають опоненту привід говорити " про недогляди" юриста, "про недооцінку" ним чогось, домагаючись при цьому кращої позиції. Говорити повно зовсім не означає гово- рити усе, що знаєш. Більше того, можна з розрахунком пропустити щось, залишивши частину аргументів під кінець. Розрахунок і поля- гає в тому, щоб, очікуючи конкретних заперечень або спростувань опонента, мати додатково заготовлені відповіді. Іноді варто голов- ний аргумент залишити на останні хвилини судових суперечок "ви- стріливши" ним на завершення;

б) правило "опуклої" подачі головного. Це правило має на меті до- вести до свідомості опонента головне, суть доказів, домогтися того, щоб почув навіть той, хто не хоче слухати і розуміти. Досягається це інтонацією, повторенням, роздільним і чітким проголошенням слів і фраз, уповільненим темпом, деталізацією, прямим звертанням уваги слухача на головні елементи формулювань або доказів (часто викори- стовуються такі звороти: "таким чином, перше..., друге..."; "із того, що я тільки що виклав, випливає..." і т. д.). Прокурор, захисник повинні користуватися будь-яким випадком, щоб стисло повторити раніше ви- користані докази, які важко спростувати опоненту в суперечці. Це змі- цнює його позицію і посилює доказовість тверджень;

в) правило фундаментальності припускає звертання в процесі до- казу до положення тієї або іншої науки. Наприклад, доречно і вагомо звучать аргументи, що базуються на дослідженнях криміналістики, кримінології, психології, педагогіки та інших наук, на встановлених закономірностях тієї або іншої наукової дисципліни. Подібне можли- во тоді, коли юрист компетентний в цій науковій галузі і добре під- готувався до суперечок у суді. Факти, як відомо, — мати доказів, вони займають головне місце в комплексі всіх юридичних доказів. І чим вагоміша база фактів, тим вища їхня психологічна переконли- вість. Посилання на щось незаперечне, раніше доведене завжди пере- конливе. В юридичних справах пріоритетне значення належить дока- зам від імені закону. Посилаючись на нормативні акти, доцільно не просто називати їх і згадувати номера статей, пунктів, а й зачитува- ти їх, роз'яснюючи і звертаючись до документів, що коментують їх;

г) правило відтворення подій і дій. Застосування цього правила сприяє доказовій силі фактів. Перехід від словесного розгляду подій і дій до їхнього відтворення дає можливість усунути окремі неточно- сті й суперечності в показаннях потерпілого, підсудного, свідків, що підвищує доказовість висновків юриста;

ґ) правило апеляції до розуму, логіки і досвіду. Практика показує, що багато людей не сприймають положення правових документів, які нерідко написані складною для розуміння мовою. Тому при побудо­ві доказів доцільно звертатися до логіки міркувань, розуму, справед­ливості й до особистого досвіду людини.

Досить часто в ході судового розгляду сторони висувають запере­чення з приводу висловлень, доказів іншої сторони. У таких випад­ках необхідно спростовувати заперечення. Ефективність спросто­вування заперечень багато в чому визначається успішністю викорис­тання юристом таких психологічних правил:

а) правило недопущення втрати ініціативи. Почуваючи силу до- казів опонента і своєї нездатності хоч щось заперечити по суті, деякі юристи намагаються відвести розмову вбік, перевести її в таке русло, де вони можуть відчути себе сильнішими і вагомо заперечувати. Не- обхідно дуже уважно стежити за діями опонента і не піддаватися на цей виверт. Варто не втрачати ініціативу розмови і продовжувати об- говорення саме того питання, з якого опонент слабкий;

б) правило озвучування розбіжностей. Щоб можна було конкрет- но і чітко розглянути суть розбіжностей, необхідно їх уточнити і сформулювати. У противному разі не виключена гаряча суперечка лише тому, що кожна сторона по-різному зрозуміла той самий факт або висловлення;

в) правило визнання права того, хто суперечить, на свою думку. Це правило розраховане на попередження надмірної емоційності то- го, хто суперечить, і переходить у розмові на крик. Додамо до сказа- ного: опонент може наговорити всяке, причому й таке, що часом за- чіпає самолюбство; не треба вступати в дискусію з усіх нападок, краще залишити опонента при своїй думці і заперечити лише найсут- тєвіші положення;

г) правило використання суперечностей опонента. Уважний і з доброю пам'яттю юрист обов'язково помітить суперечність в опонен- та (вони майже завжди бувають у людини, що хвилюється або щось приховує). Професіонал використовує ці суперечності для посилення своєї позиції, а також для того, щоб викликати розгубленість в опо- нента;

ґ) правило пастки. Іноді добре "упіймати на слові" фальшиву і вивертку людину, забезпечити її самовикриття. Ось приклад із практики проведення судового розгляду: свідок заперечив своє зна­йомство з підсудним. Раптом прокурор ставить запитання: "Ска­жіть, з якого приводу у Вас була сутичка з ним улітку?" Свідок за­думався: "Ні, ніякої сутички в мене з ним не було". "Пригадайте краще... Літо, кафе...". Свідок знову думає і відповідає: "Ні, у нас усе було нормально";

д) правило часткової згоди із запереченнями опонента. Цінність його в дійсному прагненні юриста зрозуміти й оцінити заперечення опонента, які можуть наблизити до істини. Психологічна доцільність цього правила в тому, що воно демонструє опоненту справедливе ставлення до його заперечень, а це, у свою чергу, зобов'язує остан- нього погоджуватися хоча б у чомусь з іншою стороною, із її спрос- туваннями. Доречно використовувати прийом "так, але...". Виявля- ється, що "так" — це те, що здається правильним, якщо не врахову- вати інших суттєвих обставин. Виходить, що "так" — це більше, ніж " але", і тільки підтверджує слабкість заперечень;

е) правило "Я на Вашому місці". Воно теж досить часто викорис- товується в судовій практиці і нерідко сприяє успіху в діяльності юри- ста. Зміст правила: з одного боку, продемонструвати опоненту, що його положення зрозуміло, а з другого — показати, до яких виснов- ків треба дійти, якщо міркувати чесно. Це дає змогу виявляти лукав- ство опонента, фальшивість його міркувань і заперечень;

є) правило контрзапитань належать до поширених прийомів у су­довій практиці. Чим чіткіше контрзапитання, чим точніше вони " б' ють" по слабкостях заперечень опонента, тим вони дієвіші і тим більше сприяють торжеству своїх доказів;

ж) правило перефразування, утрирування, доведення до абсурду. Неправдиві заперечення і відпирання опонента відповідно до цього правила переказуються юристом у перебільшеній формі. У цьому ви­падку стає очевидною слабкість позиції опонента. Іноді це може бу­ти ланцюжок міркувань, в яких усе більше і більше виявляється хиб­ність заперечень тощо.

Комплекс правил доказу і спростування в стислій формі наведений у додатку 10, а можливі логічні помилки в доказі — у додатку 11.

Психотехніка використання немовних засобів у судовій промо­ві — істотний елемент її дієвості. Ефективність привселюдного висту­пу визначається не тільки за допомогою слова, а й невербальних за­собів, що посилюють думку того, хто говорить. Серед правил вико­ристання немовних засобів стисло розглянемо такі:

а) правило пози зобов'язує зайняти ту позу, що відповідає наміче- ному впливу. Поза може бути владною, рішучою, шанобливою, за- грозливою, такою, що запрошує до спільного пошуку істини та ін.;

б) правило жесту говорить про доцільність у необхідних випадках супроводжувати промову відповідним жестом ("січний" рух руки, рух перед грудьми стиснутої в кулак кистю, "удар" кулаком або до- лонею по повітрю, рух витягнутої вперед долонею, що сигналізує "Почекайте!" і т. д.);

в) правило міміки, яка впливає, супроводжує мовне висловлення зміною виразу особи (виразу доброзичливості, щирості, сумніву, іро- нічності, строгості, незгоди, непримиренності та ін.). Міміка може ствердити, підсилити зміст слів і фраз, але ж вона може і послабити і навіть додати їм іншого змісту;

г) правило незмінного самовладання. На будь-якого слухача зав- жди справляє сильне враження самовладання того, хто говорить, що виявляється у мовній формі, відповідних жестах, позі, міміці. Спокій- на поза, помірні жести, відкрита міміка — свідчення сили, впевнено- сті і гідності прокурора, захисника.

У додатку 12 наведені характерні жести руками, ногами, рухи го­лови, що варто знати судовому оратору.

Отже, оволодіння психотехнікою судової промови необхідно юри­дичному працівникові для того, щоб мовні і немовні засоби, а також

поведінка людини перетворилися на справді психологічні засоби і прийоми його професійної діяльності. Всі елементи психотехніки ви­користовуються для розв'язання поставлених перед ним професійних завдань.