§4. Судова етика в діяльності прокурора й адвоката

Етика — наука, об'єктом вивчення якої є мораль, моральність як форма суспільної свідомості, як одна з найважливіших сторін життє­діяльності людини. Етика забезпечує моральний характер тих взає­мовідносин між людьми, які випливають насамперед із їхньої профе­сійної діяльності.

Юрист із професійними знаннями, навичками й уміннями повинен мати морально-вольові якості, додержуватися у своїй діяльності пев­них принципів і правил поведінки. Етика змушує юриста аналізува­ти свої вчинки, брати на себе відповідальність за них, оцінювати вла­сні дії.

Якісна характеристика етичного розвитку особистості юриста ви­являється в її моральній культурі, а саме:

• культурі моральної свідомості, що виражається в знанні мора­льних вимог суспільства, у спроможності людини свідомо об­ґрунтовувати цілі і засоби діяльності;

• культурі моральних почуттів, яка припускає багатство емоцій­ної сфери особистості, здатність до співчуття, співпереживання;

• культурі поведінки, котра характеризує здатність особистості до вибору форм і засобів поведінки в різних ситуаціях.

Від юридичних працівників етика потребує непідкупності, вірнос­ті духу і букві Закону, дотримання рівності всіх перед Законом. Од­ним із гуманних принципів права є презумпція невинності — вимога вважати обвинуваченого невинним доти, доки провина його не до­ведена судом.

Судова етика як наука про моральні принципи судочинства по­кликана сприяти моральному вихованню суспільства і посадових осіб, які здійснюють правосуддя. Не викликає сумніву твердження про те, що моральні принципи, які визначають стосунки учасників судочинства, є суттєвою гарантією суб'єктивних прав особистості. Це пояснюється тим, що судочинство стосується честі і гідності людини.

Не випадково в працях прогресивних юристів минулого зверта­ється велика увага на моральні позиції прокурора й адвоката.

Судовий процес, який проходить в умовах гласності, вимагає від прокурора — державного обвинувача стриманості, коректного і ввіч­ливого ставлення до кожного, хто постає перед судом і дає показан­ня. Він не повинен перетворювати судові суперечки в цькування під­судного, збуджувати в нього неприязні почуття, перебільшувати важ­ливість доказів. Виконуючи свій обов'язок перед суспільством, прокурор повинен дотримуватися суворої моральної дисципліни, ви­являти однакову турботу про інтереси суспільства і людську гідність. От як писав про моральну відповідальність прокурора П. Сергеїч: " Якщо злочин скоєний негідником, обвинувачення може бути суво­ре, захисту залишається піклуватися про пом'якшення відповідально -сті. Якщо злочинець, навіть убивця, — добра, чесна людина, усі труд­нощі на стороні прокурора. Але в обох випадках оратор, який зна­ходиться в невигідних умовах, повинен дотримуватися реалій. Це надзвичайно важко, особливо для обвинувача. Сказати: так, я знаю, що це хороша людина, упевнений, що, будучи виправданою, вона стане піклуватися про дітей убитого, як про власних; я знаю, що ка­торга не буде для нього більшим покаранням, ніж усвідомлення сво­го злочину і вічні докори сумління; знаю, що вдова убитого проба­чила його, і все-таки потребую каторги — сказати це нелегко. Звину­вачувати... у такій справі неймовірно важко, і охоче послухав би всякого, хто міг би навчити мене цьому, але підтверджую, що обви­нувач повинен визнавати моральні достоїнства підсудного"¹ (виділе­но мною. — В. Б.).

Уміння прокурора вести себе на судовому процесі, його загаль­на і професійна культура визначають виховний вплив суду. Обов'я­зок честі і гідності прокурора усією своєю поведінкою виявляти по­вагу до суду як до органу правосуддя і до всіх учасників судового розгляду.

Така ж вимога, безумовно, пред'являється і до адвоката — захис­ника. Адвокат насамперед є служителем правосуддя, і етика адвока­та — одна з важливих складових його професійної майстерності. Один із славнозвісних представників цієї шляхетної професії П. Але­ксандров (1836-1893) писав: "Я бажав би виконати обов'язок мій не тільки як захисник, але й як громадянин, тому що немає сумніву, що на нас, як суспільних діячах, лежить обов'язок служити не тільки ін­тересам, що захищаються нами, але і вносити свою лепту, якщо для того є можливість, із питань суспільного інтересу"².

Спеціалісти справедливо зазначають, що проблема судової етики в діяльності адвоката має особливу значущість і важливість. Дійсно, як узгодити внутрішнє переконання і професійний обов'язок надати допомогу підзахисному, який обрати шлях захисту в разі повної до­веденості злочину або тоді, коли підсудний у довірливій бесіді при­знається захисникові про скоєний злочин, а на суді усе заперечує? Моральні сумніви адвоката в цих питаннях дуже глибокі і їхнє вирі­шення спирається на високі моральні принципи.

Головний суддя адвоката — його власна совість. Саме вона має підказати йому допустимість тих прийомів, які він використовує, ви­конуючи свої обов'язки захисту підсудного. "Кримінальний захисник повинен бути людиною доброю, досвідченою у слові, озброєною знанням і глибокою чесністю, безкорисливою і незалежною в суджен-

Сергеич П. Искусство речи на суде. — М.: Юрид. лит., 1988. — С. 110. Речи известных русских юристов. — М.: Юрид. лит., 1985. — С. 3.

нях; він правозаступник, але не слуга свого клієнта і не знаряддя йо­го піти від заслуженої кари правосуддя"¹.

Особливу складність етичного характеру представляє випадок, коли підсудний визнає свою провину перед захисником, але рішуче відмовляється від скоєного в суді. Уміння поєднати в захисті інтере­си суспільства і підзахисного, не протиставляючи їх, — важка задача адвоката, яка потребує високої професійної майстерності і мораль­ної культури.

Одним із елементів культури прокурора й адвоката є їх зовнішній вигляд. " Варто вдягатися просто і пристойно. У костюмі не повинно бути нічого вигадливого і крикливого (різкі кольори, незвичайний фа­сон). Брудний, неохайний костюм справляє неприємне враження. Це важливо пам'ятати, бо психологічний вплив на тих, що зібралися в за­лі, починається ще до промови, із моменту появи перед публікою"² .

Це стосується одягу і суддів, і народних засідателів, і секретаря су­дового засідання, інших учасників судового процесу.

Кони А. Ф. Избр. произведения. — Т. 1. — С. 72.

Кони А. Ф. Нравственные начала в уголовном процессе // Собр. соч. — Т. 4. — С.56.

Розділ 11

ПСИХОЛОГІЯ СУДОВО ПРОМОВИ

Мова є втіленням думки, процесу мислення і засобом передачі, ідей, поглядів, оцінок іншим людям. Значна частина професійних дій юридичного працівника в суді здійснюється через виголошення про­мови. Такі психологічні феномени, як намір, ставлення, пропозиція, рішення тощо, передаються суддею, прокурором і захисником за до­помогою мови, через зміст і форму вираження.

До основних психологічних засобів мови належать: власне мовні (вербальні) засоби, що включають слово; немовні (невербальні) засо­би — міміка, жести, поза, соціальна дистанція спілкування між юрис­том і слухачами та ін.

Кожен із засобів певним чином впливає на ефективність мови, а їхнє вміле використання підвищує дієвість мови в тому або іншому конкретному випадку. Успіх приходить тоді, коли вони використо­вуються юридичним працівником взаємопов'язано, коли врахову­ються основні психологічні закономірності впливу слова і неверба-льних засобів.

Мова судового оратора має чітке цільове призначення — пе­реконливо і вірогідно довести винність або невинність людини. Це покладає на оратора велику відповідальність за зміст мови, за ті аргументи, якими він оперує. Річ у тім, що його слова мо­жуть вплинути на долю людини, про яку він говорить. Крім то­го, судова промова покликана представити суду в найбільш пере­конливій формі докази або контрдоводи і тим самим допомогти йому прийняти правильне рішення. Тому висока мовна культура юридичного працівника — одна зі складових його професійної майстерності.