§ 1. Психологіяформування показань

Спогади людини завжди пов'язані з певними переживаннями тих чи інших подій. Одні з них виходять на передній план і затьмарюють образи інших подій, що вносить у процес відтворення суб'єктивні ви­кривлення. Врахування можливих причин таких викривлень, вияв­лення справжньої чуттєвої основи відтворення матеріалу є серйозним і складним завданням слідчого при допиті.

Важливість цього завдання пояснюється тим, що під час допиту основним психічним процесом у допитуваного є відтворення — ро­зумова дія щодо відновлення, актуалізації раніше сприйнятої інфор­мації (зорової, слухової та ін.). Як правило, це довільне, навмисне від-

Гродзинский М. М. Единообразие ошибок в свидетельских показаниях // Архив криминологии и судебной медицины. — Х., 1927. — Т. 1. — Кн. 4; Брусиловский А.Е., Строгович М. С. Свидетельские показания в качестве судебных доказательств // Методика и техника следственной работы. — К., 1934.

новлення образів, яке досить часто супроводжується і мимовільними, асоціативними спогадами.

У своїй практиці слідчий неминуче стикатиметься з такими яви­щами, як реконструкція і деформація відтвореного людиною матері­алу, що виявляється:

а) у викривленні смислового змісту інформації;

б) в ілюзорній деталізації відомостей;

в) в об'єднанні в єдине ціле розрізнених елементів матеріалу;

г) у роз'єднанні пов'язаних елементів;

ґ) у зміщенні окремих сторін аналізованої події;

д) у перебільшенні окремих сторін події залежно від стійких і си- туативних інтересів допитуваного тощо.

Довільна форма спогадів, пов'язана з поетапним відновленням не­обхідної інформації, називається згадуванням. Слідчий практично завжди звертається до цього аспекту інтелектуальної діяльності до­питуваних осіб, викликаючи в них асоціації, підказуючи послідов­ність викладення матеріалу, виїжджаючи на місце події. Обов'язко­вою умовою при цьому є врахування типу вищої нервової діяльності допитуваного. Згадування залежить від співвідношення процесів па­м'яті (наглядно-образна, словесно-логічна, рухова, емоційна), його психічного стану. Тому на допиті необхідно уникати використання будь-яких сильних збуджувальних впливів, які не пов'язані з предме­том допиту. Якщо ж потерпілий, свідок чи обвинувачений (підозрю­ваний) перебувають в стані перезбудження, то допит слід припинити або відкласти. Більш повне і точне відтворення матеріалу можливе після зняття перезбудження чи втоми.

Слідчий повинен враховувати, що в багатьох випадках труднощі згадування визначаються індивідуальними труднощами вербалізації чуттєво сприйманого матеріалу, тобто словесного оформлення того, що людина бачила і чула. Відомо, що словниковий запас і мовна культура допитуваних часто дуже обмежені. У таких випадках слід­чий має надати лексичну допомогу, нагадати допитуваній особі на­бір слів і понять, із яких вона може вибрати найбільш підходящі.

Формування зізнань допитуваної особи визначається і тим, які в неї провідні аналізатори. Інакше кажучи, при допиті слід враховува­ти розвиток чи слабкість у конкретного індивіда зорової, слухової, дотикової, рухової, нюхової і смакової пам'яті.

На формування зізнань впливають і вікові особливості психіки людини. Загальновизнано: чим менший вік індивіда, тим більша пи­тома вага в його пам'яті елементів конкретики, безпосередньої образ­ності. У неповнолітніх, наприклад, можливе помилкове, занадто роз­ширене чи вкрай обмежене трактування явищ. У 20-45 років розви­ток пам'яті на оптимальному рівні, а потім відбувається деяке посла­блення її властивостей.

При допиті осіб із підвищеною навіюваністю, конформністю, рів­нем вимог можливі прояви мимовільного обману, категоричні ствер­дження про обставини, які в дійсності не мали місця. Це пояснюється тим, що ця категорія осіб схильна до "розігрування ролей", у декотрих із них проявляється гіпертрофія псевдоособистісного само­ствердження.

Об'єктом аналізу при допиті є повідомлення — словесний опис образів, уявлень, які сформувалися на основі сприйняття явищ, які стосуються кримінальної справи. Словесний опис явищ і саме явище не можуть повністю збігатися, бо другосигнальне відображення дійс­ності суттєво відрізняється від першосигнального. Оскільки при до­питі інформація витягується не з матеріального об'єкта, а зі сфери йо­го словесно узагальненого відображення, то справедливим є тверд­ження: допит — це особливий тип слідчого дослідження специфічного другосигнального джерела інформації.

У процесі допиту слідчий стикається з різними індивідуальними проявами психологічного захисту і психічного відчуження¹. У чому суть цих феноменів? Як вони можуть відбитися на формуванні зі­знань?

Психологічний захист індивіда — це спосіб стабілізації особисто­сті в критичних умовах конфлікту, пов'язаний з усуненням чи послаб­ленням почуття тривожності шляхом знецінення предмета конфлік­ту. Психологічний захист приводить до того, що сфера свідомості людини огороджується від впливів, які її травмують. Таке огоро­дження можливе різними шляхами:

• за допомогою регресії (від лат. regressus — зворотний рух). Ре­грес — це тип розвитку, для якого характерний період від ви­щого до нижчого. У контексті розглядуваного питання регре­сія означає заміну складних завдань більш простими;

• за допомогою конверсії (від лат. соп\егяіо — зміна, перетворен­ня), тобто перетворення раніше значущого явища в незначуще;

Еникеев М. И. Основы общей и юридической психологии: Учеб. для вузов. — С. 453-454.

• за допомогою проекції (від лат. рго)ееґго — кидання уперед). Як психологічне поняття проекція означає усвідомлене чи не-усвідомлене перенесення суб'єктом власних властивостей і ста­нів на зовнішні об'єкти чи на іншого суб'єкта. У цьому разі проекція з метою обмеження від травмуючих впливів прояв­ляється в наділенні іншої людини негідними якостями, які її знецінюють.

Цілком природно, що наявність психологічного захисту може ста­ти значною перепоною в роботі слідчого з допитуваним. Ще більше впливає на взаємодію юридичної особи з допитуваним відчуженість особистості, під якою розуміється порушення основного механізму соціалізації — ототожнення себе з якоюсь соціальною групою, усві­домлення себе як члена цієї групи. Відчуження виражається у відпо­відних переживаннях людини: почуттях відокремленості, одинокос­ті, відвернення. Домінуючим способом поведінки при цьому стає не­гативізм у вигляді незгоди з особами, з якими йому доводиться працювати, а також у вигляді відмови від спілкування взагалі. Часто відчуженість пов'язана із втратою почуття солідарності, коли інди­від у групі (сім'я, трудовий колектив, компанія знайомих і т. п.) сприймає решту як чужих і ворожих, заперечуючи при цьому норми групи, її закони і приписи.

Причин відчуженості багато: непристосованість до умов соціаль­ного життя, що змінилися, постійне пияцтво, яке перетворюється на алкоголізм, тимчасова психічна пригніченість особистості (стан де­пресії) та ін. Нерідко відчуження пов'язане зі скоєнням злочину, який психічно травмує людину. Відомо, що психічно травмований індивід прагне уникати будь-яких розмов про скоєний злочин.

Сказане дає змогу зробити такий висновок: поведінка слідчого в ході допиту має коригуватися залежно від того, як змінюється психіч­ний стан допитуваного. Але в усіх випадках він повинен залишатися впевненим, стриманим.

Успіх допиту визначається серед іншого і тією підготовчою робо­тою, яку проводить слідчий. Відзначимо найважливіші моменти під­готовки слідчого до допиту (див. схему на рис.18):

а) створення інформаційної бази за результатами попередніх слід­чих дій і даних оперативно-розшукової роботи. Смисл створення ін­формаційної бази — з'ясування суб'єктів, яких слід допитати, розроб­ка необхідних запитань для допиту, а також вивчення особистості до­питуваного. Останнє передбачає знання соціального статусу цієї особи, референтні для неї соціальні групи, позитивні і негативні осо-бистісні якості;

б) визначення найефективніших прийомів психологічної взаємо- дії з цієї особою. Продумуючи власну поведінку, необхідно врахову- вати такі особливості допитуваного, як рівень його агресивності і конфліктності, ступінь емоційної стійкості чи нестійкості, гнучкість або ригідність¹ його мислення та ін.;

в) складання плану допиту. План може бути письмовим чи зафіксо- ваним лише в думці. Але він завжди має містити мету майбутнього до- питу і зумовлену цією метою систему запитань. Як правило, найбільш важливими в психолого-правовому відношенні є такі запитання:

• обставини, умови здійснення діяння, склад учасників, їх стосун­ки і взаємодії;

• поведінка потерпілого;

• мотивація діяння, умови, які сприяли його здійсненню;

• спосіб здійснення діяння, використання знаряддя і пристосу­вань, прийоми й операції;

• дії, які характеризують стійкі психічні якості особистості;

• ставлення обвинуваченого (підозрюваного) до результатів здій­сненого діяння тощо;

г) продумування можливих прийомів психологічного впливу на допитуваного, особливо стосовно обвинуваченого (підозрюваного), і умов їх реалізації;

ґ) підготовка необхідних фактичних даних, відповідних речових доказів, фотографії;

д) вибір місця допиту (кабінет слідчого, приміщення іншої держав- ної установи чи приватної фірми, місцезнаходження допитуваного, міс- це події) і підготовка необхідних технічних засобів фіксації інформації;

е) визначення часу проведення допиту. Іноді можна терміново ви- кликати підозрюваного повісткою, а в інших випадках доцільніше відстрочений виклик (особа, перебуваючи в ситуації очікування і від- чуваючи при цьому високе нервове напруження, може вжити дій, які її викривають). Виклик свідків і потерпілих не повинен завдавати до- питуваним зайвих труднощів і неприємних переживань, які можуть ускладнити стосунки зі слідчим.

Ригідність (від лат. rigidus — жорсткий, твердий) — ускладненість у зміні запланованої програми дій, недостатня рухомість і пристосовуваність мислення до мінливих умов.

впливу на допитуваного

Рис. 18. Структура підготовки допиту

Запитання, заплановані для постановки на допиті, повинні відпо­відати таким вимогам:

1. запитання повинні бути точними, ясними, конкретними і корот­кими;

2. запитання не повинні містити твердження і оцінки з боку слідчого;

3. запитання формулюються так, щоб на них були отримані певні і недвозначні відповіді;

4. запитання не повинні містити в собі підказок на певну відповідь;

5. кожне запитання має бути логічно окремим;

6. запитання не повинні бути спрямовані на заплутування допи­туваного;

7. запитання не повинні принижувати чи ображати допитувану особу.

1 Визначення місця можливих прийомів психологічного впливу на допитуваного
Визначення часу проведення допиту

Такий докладний розгляд вимог до формулювання запитань в хо­ді проведення допиту не випадковий: річ у тім, що сама по собі по­становка запитання слідчого несе певну інформацію для допитуваної особи. Сукупність же формульованих запитань створює в неї вражен­ня про ступінь інформованості слідчого щодо суті справи, яка роз­слідується.

Запитання слідчого — це його тактичний засіб правомірного пси­хічного впливу на допитувану особу. Причому впливає не лише зміст, а й послідовність запитань, що ставляться (рис. 19):

Послідовність запитань, які ставляться

Психологічна

' І

Хронологічна

Зворотна

Логічна

Врозкид

Запитання: основні додаткові уточнювальні нагадувальні контрольні викривальні

Рис. 19. Характеристика запитань і послідовність їх постановки

Але наявним тактичним засобом (своєрідною "зброєю") слід­чий повинен вміло користуватися. Які запитання допустимі і які заборонені в діяльності слідчого? Для відповіді на це запитання виділимо групи запитань, виходячи зі ступеня їх навіювального впливу:

а) нейтральні. Формулювання відповідей на ці запитання повніс- тю залежить від ініціативи допитуваної особи;

б) розділювальні ("або — або");

в) запитання непрямого навіювання. Конструкція таких запитань дає право вибору між двома варіантами відповідей, але позитивна відповідає очікуванням особи, яка запитує. Наприклад, "Чи не в чор- ній куртці була людина, яка вдарила монтуванням потерпілого?"

г) запитання прямого навіювання. Це випадки, коли замість за- питання "Хто знаходився поруч зі злочинцем?" ставиться запитання "Чи знаходився Алдаші на місці події поруч зі злочинцем?";

ґ) запитання обманного змісту (наприклад, причетність Вайди до злочину ще не встановлена, а формулюється запитання типу: "Чи був Вайда тверезий під час скоєння злочину?").

Запитання непрямого і прямого навіювання, а також запитання, які мають у собі обманний зміст, заборонені в діяльності слідчого.

Вислуховуючи повідомлення потерпілого, свідка чи підозрювано­го (обвинуваченого), слідчий має можливість одразу відкидати час­тину незначущої інформації. Це досягається:

• зіставленням висловлювань допитуваного з особливостями йо­го особи, психологічним портретом його особи, який склався у слідчого;

• постановкою уточнювальних запитань, які вимагають від до­питуваної особи конкретизації і деталізації повідомлення, допо­внення тими деталями, про які він не розповідав, але які, згідно з припущенням слідчого, мав би помітити як потерпілий чи сві­док;

• перевіркою повідомлення шляхом тактичної постановки по су­ті дубльованих, але різних за формою запитань, відповідаючи на які допитуваний спонукується до повторного викладення суттєвих чи сумнівних сторін справи;

• наданням допомоги в згадуванні, використанням з цією метою механізму визнання шляхом перерахунку понять, імен, прізвищ, кольорів, номерів, висловлювань, дій та ін.;

• зіставленням однорідної, але повідомленої в різні моменти до­питу інформації (наприклад, у розповіді свідка про побачене і в його відповідях на додаткові й уточнювальні запитання).

Психологія формування показань — складний процес, який вима­гає від слідчого високої підготовленості. Найбільш важке психоло­гічно завдання встановлення істинності повідомлень потерпілого, свідка, підозрюваного (обвинуваченого), відмежування їх від неточ­ної, неповної, викривленої, помилкової та неправдивої інформації. Викривлення можуть бути продуктом свідомої брехні і результатом добросовісних помилок. Суцільна брехня — явище порівняно рідкіс­не. Найчастіше у повідомленнях допитуваних осіб містяться елемен­ти істини й елементи помилковості або брехні. Причому істинні по­відомлення можуть містити елементи добросовісного огріху і помил­ки, наприклад: помилкового пояснення не пов'язаних між собою фактів; перебільшення чи, навпаки, зменшення реальних розмірів, ін­тенсивності прояву якогось об'єкта чи явища; перестановки чи замі­

щення реальних ознак, властивостей подій іншими, відсунувши їх за часом чи місцем; викривлення форми, структури, послідовності по­дій; помилкового винайдення схожості різних об'єктів і осіб; поділ цілісної події на не пов'язані між собою частини та ін.¹

Тому будь-яке повідомлення потерпілого, свідка, підозрюваного (обвинуваченого) потребує ретельного аналізу впливу тих факторів, які могли вплинути на його зміст.

Формування показань з психологічного погляду має свої особливос­ті залежно від виду допиту. Виходячи з процесуального положення до­питуваного і його віку виділяють такі види допиту (рис. 20).

Види допиту

За процесуальним положенням допитуваного

За віковими особливостями допитуваного

Допит потерпілого

Допит дорослого

Допит підозрюваного

Допит обвинуваченого

Допит неповнолітнього

Допит свідка

Допит підсудного

Допит малолітнього

Рис. 20. Класифікація допиту за двома критеріями

Доцільно розглядати психологію допиту з урахуванням його ви­ду, бо ним визначається як змістова частина допиту, так і його фор­ма. Безумовно, вид допиту впливає також і на поведінку слідчого, ви­бір відповідних прийомів психологічного впливу на допитувану осо­бу, характер взаємодії з нею тощо.

Адамов Ю. П. Лжесвидетельство. — М.: Всесоюзн. ин-т по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности, 1977; Ратинов А. Р. Судебная психология для следователей.

Особливо слід відзначити таке: якщо слідчий належним чином не підготувався до допиту, то годі очікувати від нього цілеспря­мованості та впевненості. Непідготованість слідчого до допиту на­вряд чи залишиться непоміченою допитуваним, що спричинить посилення її хвилювання, ускладнить процес згадування необхід­них даних. Що стосується свідків і потерпілих, які дають неправ­диві показання, то непідготовленість слідчого лише зміцнить їхні позиції.