§ 1. Правова соціалізація

Процес складання основних параметрів людської особистості (свідомості, почуттів, здібностей та ін.) відбувається в певних соціа­льних умовах шляхом засвоєння і перетворення індивідами соціаль­ного досвіду, накопичення людством досягнень культури. Ще у ХІХ ст. англійський письменник В. Годвін відзначав: "Все, чим людина зі своїм розумом відрізняється від тварини, є результатом життя в суспільстві".

Соціалізація особистості — це процес і результат засвоєння і від­творення людиною соціального досвіду, який здійснюється в ході ді­яльності й спілкування. З цього визначення випливає, що соціаліза­ція є двостороннім процесом, який включає в себе, з одного боку, за­своєння індивідом соціального досвіду (як соціальне середовище впливає на людину за рахунок її входження в систему соціальних зв'язків), а з другого — відтворення соціального досвіду (як сама лю­дина впливає на середовище за рахунок власної діяльності). Важли­во підкреслити, що "...людина не просто засвоює соціальний досвід, а й перетворює його у власні цінності, установки, орієнтації"¹.

Соціалізація особистості — процес багатогранний. Одним із ос­новних його напрямів є правова соціалізація, під якою мається на увазі вироблення в ході освоєння соціального досвіду ціннісно-нор­мативної орієнтації особистості, за якою приписи суспільних норм сприймаються нею як власні життєві установки.

Правова соціалізація як процес включає в себе:

а) засвоєння критеріїв оцінок юридично значущих ситуацій;

б) вивчення законів і соціальних вимог, які визначають міру мож- ливої і належної поведінки в суспільстві;

в) усвідомлення своїх прав та обов'язків і способів їх реалізації;

г) оволодіння необхідними соціальними навиками шляхом на- вчання того, як користуватися правовими знаннями, вимогами, правилами.

Кожен громадянин повинен не лише з'ясувати, що в суспільстві ді­ють конкретні закони і правила, а й віднести їх до самого себе, тобто усвідомити, що вони означають для нього, що йому дозволяють, а що забороняють (у тому числі усвідомити і ті покарання, які він мо­же понести за порушення законів).

Існують різні способи засвоєння норм права і правових цінностей у ході соціалізації особистості. Зазначимо деякі з них¹:

1. предметний спосіб. Засвоєння відповідного способу дій, шабло­нів поведінки відбувається в процесі тієї чи іншої діяльності лю­дини, її взаємодії з іншими людьми;

2. традиційний спосіб, коли людина, спостерігаючи дії і поведін­ку людей в різних ситуаціях, засвоює відповідні звички і шаб­лони поведінки в ситуаціях соціальної взаємодії, що найчасті­ше трапляється;

3. раціональний спосіб. У цьому разі людина дізнається про пра­вові цінності, стандарти правової поведінки на уроках у школі, із бесід з іншими людьми, з книжок і по каналах засобів масо­вої інформації.

Усе людське життя проходить у рамках певних соціальних груп. Ів школі, і на роботі, і на відпочинку людина весь час вступає у взає­модію з оточуючими. Тому значний арсенал навиків соціальної по­ведінки формується завдяки стійким емоційним реакціям оточуючих на ті чи інші способи поведінки.

Шиханцое Г. Г. Юридическая психология: Учеб. для вузов. — М.: Изд-во МГУ, 1988. — С. 28.

У соціальній психології виділяють три основні стадії процесу со­ціалізації:

• дотрудова стадія охоплює період життя людини до початку трудової діяльності. Ця стадія поділяється на ранню соціаліза­цію (від народження дитини до вступу до школи) і на весь шкі­льний період життя людини, її навчання в технікумі, коледжі, вищих навчальних закладах;

• трудова стадія включає період трудової діяльності людини;

• післятрудова стадія охоплює пенсійний період життя.

Процес засвоєння правових норм, оволодіння стандартами право­вої поведінки проходить послідовно, згідно з виділеними вище стаді­ями соціалізації особистості.

Перші елементи правової культури дитина набуває вже в ран­ньому віці. "Вона включається в правоподібну діяльність, набуває навиків і засвоює стандарти нормативно-оціночної поведінки, отримує перші юридичні уявлення з казок, набуває в рольових іг­рах поняття про функції права і його представників і поступово фо­рмує, хоч і примітивну, дитячу, але власну картину правового жит­тя. З віком, у міру розширення кола спілкування, ускладнення дія­льності, відбувається інтенсивне збагачення і розвиток цієї та інших сфер свідомості"¹.

Головне завдання правової соціалізації — забезпечення право­мірної поведінки особистості, що передбачає формування і розви­ток у неї правосвідомості. У широкому розумінні слова під право­свідомістю розуміється весь правовий досвід поведінки особисто­сті чи групи людей. Правосвідомість виступає як одна з форм суспільної свідомості, зміст і розвиток її обумовлені матеріальни­ми і духовними умовами існування суспільства. Як орієнтовна ос­нова правознавчих дій правосвідомість визначає поведінку люди­ни в сфері найсуттєвіших соціальних відносин. Її основа — не стільки знання численних правових норм, скільки усвідомлення і прийняття соціальних цінностей, які знаходять своє відображення в праві.

До основних ознак правосвідомості можна віднести такі: а) правосвідомість не лише відображає соціальну реальність, але й активно на неї впливає;

Ратинов А. Р., Ефремова Г. Х. Правовая психология и преступное поведение. — Красноярск: Изд-во Красноярск. ун-та, 1988. — С. 43.

б) як механізм правосвідомості виступає мовно-розумова діяль- ність людей; саме друга сигнальна система відображає систему правових знань і понять, яка регулює суспільні відносини;

в) правосвідомість не може існувати без конкретного носія — люд- ської особистості чи групи (категорія групової правосвідомості виникає тоді, коли за ознакою єдності усвідомлення своїх право- вих норм у суспільстві відбувається об'єднання людей у групи);

г) правосвідомість не лише відбиває правовий досвід особистості, а й мотивує її поведінку. Інакше кажучи, вона виконує функ- цію регулятора поведінки людей.

Правова інформованість і мотивація правомірної поведінки зале­жить від соціальних зв'язків людини, від ступеня її залучення в пра­вову культуру суспільства, а також від залучення в соціальні групи, які істотно впливають на розвиток правосвідомості.

Як один із компонентів свідомості особистості правосвідомість включає в себе три елементи:

• когнітивний (пізнавальний) — характеризується сукупністю правових знань і вмінь;

• емоційний — визначається оціночними судженнями і ставлен­ням людини до норм права (позитивне, нейтральне, негативне);

• поведінковий (вольовий) — припускає наявність психологічної установки на правослухняну поведінку, звички до виконання норм права і нетерпимого ставлення до правопорушників.

Щоб стати справжнім регулятором правослухняної поведінки, правові знання повинні отримати позитивне емоційне забарвлення і перейти в ціннісні установки особистості, перетворитися в її внут­рішні переконання, у звичну форму поведінки.

Дуже важливими інститутами правової соціалізації є сім'я і школа. При цьому основними психологічними механізмами формування пра­восвідомості у дітей і підлітків є наслідування (усвідомлене чи неусві-домлене) будь-якого прикладу чи зразка і навіювання (неусвідомлене відтворення індивідом досвіду тих людей, з якими він спілкується). Мо­рально-правові ціннісні орієнтації для дитини персоніфіковані у фігу­рах її батьків, родичів. Саме від них вона дізнається, як необхідно себе поводити в різних ситуаціях, копіює з них моделі соціальної поведін­ки. При цьому ступінь засвоєння правових норм і установок, зразків поведінки суттєво залежить від ставлення дитини до батьків чи роди­чів, які виступають носіями певних соціальних цінностей і норм права. Якщо до батьків, родичів, учителів у дитини сформоване позитивне емоційне ставлення, то вона засвоює відповідно з механізмами наслі­дування та навіювання і конкретний зміст процесу спілкування, а та­кож їхній спосіб мислення, звички, ставлення до речей, явищ, подій. Важливо підкреслити, що в цьому разі засвоюються і ті морально-правові цінності, якими керуються в своєму житті батьки, родичі, вчи­телі, формуються основні морально-правові категорії.

Якщо ж ставлення дитини до батьків, родичів, учителів негатив­не, то вона не визнає не лише конкретних осіб, а й систему мораль­но-правових цінностей, носіями яких вони є. У молодої, ще не до кін­ця сформованої людини відбувається переорієнтація на інших людей з іншою, часто деформованою, системою цінностей.

Правова соціалізація продовжується на спеціальних уроках у школі і на навчальних заняттях у вузах. Вона здійснюється не лише у вигляді розповідей-бесід, а й у формі зустрічей школярів і студентів із представниками правоохоронних органів. На заняттях і зустрічах учні отримують інформацію про принципи державного устрою, про роль і функції права в суспільному житті, про права та обов'язки гро­мадян, про сумні наслідки недотримання правових норм тощо. Слід зазначити, що в останні роки в Україні стали значно більше уваги приділяти правовому вихованню.

Розвиток правосвідомості відбувається також під час трудової стадії процесу соціалізації. Тут основним інститутом правової соціа­лізації виступає трудовий колектив. Поведінка людини в групі зале­жить від розуміння нею своєї соціальної ролі, а регламентується сис­темою соціальних норм і системою соціальних заходів впливу. Ши­рока система заходів схвалення і примушення, аж до використання заходів припинення, використовується для впливу на особистість у тих її проявах, які стосуються інтересів суспільства.

Сфера морально-правових відносин у людини безпосередньо пов'я­зана з поняттям соціальної справедливості, яке характеризує міру мож­ливостей для самореалізації особистості в цих суспільних умовах. Кож­на людина звертається до цього поняття в ситуації зіткнення належного і бажаного. Соціальна несправедливість унеможливлює самореалізацію особистості (а це вищий рівень її соціалізації), звідки й виникає соціаль­на напруженість у вигляді агресивності, заздрощів та ін.

Справедливість — категорія морально-правової свідомості, поняття про належне, пов'язане з історично мінливими уявленнями про необме­жені права людини. Вона містить вимогу відповідності між реальною значущістю відмінності індивідів (соціальних груп) і їхнім соціальним становищем, між їхніми правами й обов'язками, між діянням і віддачею, працею і винагородою, злочином і карою і т. п. Будь-яка невідповідність у цих співвідношеннях оцінюється людиною як несправедливість¹.

Соціальна справедливість — категорія, яка має відношення не ли­ше до права взагалі, а й до окремих його галузей і правових інститу­тів. Одним із прикладів дії принципу соціальної справедливості при правовому регулюванні майнової відповідальності робітників і слу­жбовців за шкоду, завдану підприємству (організації), є звільнення від обов'язку відшкодовувати збитки, яка може бути віднесена до ка­тегорії нормального виробничо-господарського ризику. Оправданий виробничий і господарський ризик, спрямований на досягнення сус­пільно корисної мети, не може вважатися злочином і, значить, тягну­ти за собою повну і підвищену майнову цивільно-правову відповіда­льність.

Соціальної справедливості часто-густо не вдається досягти при нанесенні шкоди, оскільки неможливо виявити того, хто її заподіяв, або через некредитоспроможність. Наприклад, аварія на Чорнобиль­ській АЕС показала, що самому власнику джерела підвищеної небез­пеки не під силу відшкодувати багатомільйонні суми збитків, тому втрати, заподіяні аварією, залишаються невідшкодованими.

Отже, правова соціалізація включає в себе засвоєння правових норм і вимог, формування навиків правослухняної поведінки, усві­домлення особистістю обов'язку перед суспільством і розуміння не­обхідності дотримання соціальних норм, що в кінцевому підсумку по­винно забезпечувати високий ступінь правової вихованості людини і її нормативну поведінку.