§ 1. Поняттяособистостізлочинця ітипологіязлочинців

Аналіз психологічної і криміналістичної літератури показує, що вивченню особистості злочинця приділяється досить велика увага (праці В. Васильєва, А. Дулова, В. Глазиріна, М. Єнікеєва , К. Ігоше-ва, М. Костицького, О. Ратінова, Ю. Чуфаровського та ін.).

Як сприймати поняття "особистість злочинця"? В окремому право­порушникові не можна абсолютизувати будь-які злочинні його особ­ливості. Водночас у кожного злочинця можна виявити те спільне, що характерне для всіх злочинців певної категорії. Лише в цьому аспекті правомірний термін "особистість злочинця". Злочинець — це особа, яка скоїла злочин і визнана винною в результаті судового розгляду.

Злочинна поведінка зумовлена взаємодією особистості із соціаль­ним середовищем. Політичні, соціально-економічні, духовні сторони суспільства справляють зовнішній вплив на формування механізму злочину, а психічні особливості формують механізм злочину зсереди­ни. Важливо підкреслити, що будь-які соціальні, зовнішні умови проявляються в злочині, переломлюючись через особистість, тобто через її внутрішній світ. Тому особистість злочинця не просто відо­бражає зовнішні умови життєдіяльності, але є активною стороною взаємодії з тим чи іншим середовищем.

У психіці людини не існує якихось особливих "злочинних рис". Ще видатний психолог ХІХ-ХХ ст. О. Лазурський у своїх працях під­креслював, що викривлений розвиток людської особистості пов'яза­ний не з відсутністю або недостатністю тих чи інших психічних якос­тей (розуму, волі, емоцій), а більшою мірою з невідповідністю (виді­лено мною. — В. Б.) між особливостями психіки і тими зовнішніми умовами, в яких відбувається розвиток людини¹.

Вивчення особистості злочинців і законослухняних громадян дає змогу спеціалістам дійти висновку, що злочинці гірше засвоїли вимо­ги правових і моральних норм, вони більше відчужені від суспільст­ва і його соціальних цінностей, від малих груп — сім'ї, трудових чи навчальних колективів, у них погана соціальна адаптованість. Зло­чинці відрізняються від законослухняних людей не "злочинними ри­сами" їхньої психіки, а тими негативними рисами характеру, тією спрямованістю особистості, які склалися в умовах їхнього життя, на-

Лазурский А. Ф. Классификация личностей. — Л.: Госиздат РСФСР., 1924. — С. 27.

вчання і діяльності. Для злочинця характерні агресивність у поведін­ці та імпульсивність у діях, відчуженість від суспільних цінностей і ду­ховної культури, високий рівень тривожності й невпевненості в собі. Усі ці риси формуються в рамках індивідуального буття, а також біо­логічно зумовлених особливостей. Особистісні якості людини, які проявляються в злочинному діянні, — свідчення її морально-психологічних недоліків (жорстокість, соціальний негативізм, жадіб­ність тощо).

Отже, відмінність злочинної поведінки від правомірної зумовлена ціннісними орієнтаціями, поглядами і соціальними установками інди­віда. Загальновизнано, що саме в координатах ціннісно-нормативної системи особистості та соціального середовища, їхній взаємодії слід шукати безпосередні причини злочинної поведінки¹.

У типології особистостей злочинців виділяють:

а) загальний тип злочинця;

б) особистість злочинця певної категорії;

в) особистість злочинця певного виду.

Ці градації відносяться між собою як загальне, особливе й одиничне. Вивчаючи злочинця, юридичні працівники досліджують його індивіду­альність (одиничні, неповторні риси), його особливі риси (ті, які прита­манні, наприклад, шахраям чи учасникам розбійних нападів) і загальні (ті риси, які наявні майже в усіх представників злочинного світу).

Типологія особистості злочинців проводиться на кількох підста­вах: залежно від ціннісно-орієнтаційної деформації особистості, за змістом ціннісно-орієнтаційної спрямованості і на психорегулятивній підставі² (див. рис. 13). Пояснимо типології особистості злочинців.

Асоціальний тип злочинця (менш злісний) відзначається несфор-муванням у людини позитивних ціннісних орієнтацій, позитивних со­ціальних установок, які не лише впливали б на його поведінку, а й утримували від можливої протиправної поведінки у складних, часом конфліктних ситуаціях.

Антисоціальний тип (злісний) притаманний професійному злочин­цю, який виявляє постійну готовність до злочинів, до злочинної по­ведінки. Як правило, ці люди неодноразово скоювали злочини і ма­ють стійкі підсвідомі кримінальні спонукання.

Васильев В. Л. Юридическая психология: Учеб. для вузов. — С. 222-224.

Еникеев М. И. Основы общей и юридической психологии: Учеб. для вузов. — М.:

Юристъ, 1996. — С. 302-304.

За ціннісно-орієнтаційною деформацією особистості злочинця

Типологія особистості злочинця

За змістом ціннісно-орієнтаційної спрямованості особистості злочинця

Асоціальний тип

Корислива категорія

Антисоціальний тип

Корисливо-насильницька категорія

1-й вид: злочинна халатність, бездіяльність

4-й вид: підвищена ситуативна дезадаптація

Рис. 13. Типи, категорії і види злочинців

Корислива категорія злочинців, які посягають на матеріальні бла­га суспільства й окремих громадян, поділяється на види:

а) корисливо-господарські злочинці (незаконне підприємництво, ухиляння від сплати податків, фальсифікації товарів і т. д.);

б) корисливо-службові злочинці (хабарництво, розкрадання шляхом зловживання службовим становищем, обман споживачів і т. п.);

в) крадії, розкрадачі (корисливі посягання на чужу власність);

г) шахраї (підробка документів, грошових знаків та ін.); ґ) ненасильницькі вимагачі.

Корисливо-насильницька категорія злочинців характеризується поєднанням корисливих посягань із насиллям над особистістю. Виді­ляють чотири види корисливо-насильницької категорії злочинців:

а) грабіжники;

б) учасники розбійних нападів;

в) насильницькі вимагачі (рекетири);

г) убивці з корисливою метою.

Насильницька категорія злочинців, яка відрізняється агресивною, антигуманною спрямованістю до життя, здоров'я і особистої гіднос­ті інших людей, це:

а) хулігани;

б) злісні хулігани;

в) особи, які посягають на честь і гідність особистості шляхом об- рази і наклепу;

г) особи, які здійснюють агресивно-насильницькі дії проти особи- стості — вбивства, зґвалтування, нанесення тяжких тілесних ушкоджень та ін.

Випадковий тип особистості злочинця пов'язаний з дефектами психічної саморегуляції. Це особи, які скоїли злочин уперше через ви­падковий збіг обставин, бо не змогли протистояти криміногенній си­туації через низький рівень самоконтролю. Скоєний злочин супере­чить загальній поведінці цієї особистості і є випадковим.

Для різних видів злочинів (корисливих, корисливо-насильницьких, насильницьких, випадкових) характерні викривлення в мотиваційній сфері правопорушника. Тому, оцінюючи особистість людини, яка скоїла злочин, юристові необхідно виявити домінуючі мотиви його життя і ді­яльності. Без цього важко, а часом і неможливо, розкрити суб'єктивну сторону особистості злочинця, бо злочинні діяння, однакові за юридич­ними ознаками, можуть бути зумовлені різними спонуканнями. Цікавий приклад у зв'язку з цим наводить харківський спеціаліст А. Зелінський: " Розкрадання, наприклад, в одному випадку виявляє хижацьку і при-дбавальну спрямованість винного (є яскраво виражений мотив у пове­дінці цієї особистості. — В. Б.), а в другому — слабовілля і навіюваність. Від першого швидше за все можна очікувати повторного розкрадання, від другого — найрізноманітніших вчинків"¹.

Здійснюючи вчинки і дії, люди виходять із різних спонукань, нерід­ко керуються прямо протилежними мотивами, які відіграють винятко­во важливу роль у життєдіяльності кожного індивіда. Сукупність стій­ких мотивів, які орієнтують діяльність особистості, Г. Щокін справед­ливо вважає ядром спрямованості особистості². Саме потяги і бажання, інтереси і переконання, установки та ідеали виступають ме­ханізмом регуляції поведінки людини. Теоретичні дослідження і кри-

Зелинский А. Ф. Рецидив преступлений: Структура, связи, прогнозирование. — Х.: Выща шк., 1980. — С. 50.

Див.: Щёкин Г. В. Основы психологических знаний: Учеб. пособие. — 2-е изд. — К.: МАУП, 1996. — С. 28-29.

мінальна практика показують, що мотиваційна сфера особистості зло­чинця характеризується егоцентризмом, неприйняттям ним соціальних цінностей, стійким конфліктом із частиною представників навколиш­нього середовища, виправданням себе. В особистості злочинця пере­важає викривлена система цінностей, яка формується в ході соціаліза­ції, бо не є вродженою. Багато злочинів пов'язані із заздрістю, що є пе­редумовою для розкрадань, грабіжництва і розбою.

Одним із найнебезпечніших різновидів викривлених потреб є по­треба в алкоголі та наркотиках, які виступають каталізатором зло­чинних дій. Вивчення осіб, засуджених за вбивства (500 чоловік), свідчить про те, що майже половина з них почала вживати спиртні напої і наркотики з раннього віку. І як наслідок — відзначалися най­більшою агресивністю. Агресивні дії в основному проявлялися в по­грозах, побиттях, образах і бійках, тобто були спрямовані проти осо-бистості¹.

На підлозі кухні однокімнатної квартири в калюжах крові лежали два трупи. 44-річна уродженка Тернополя Галина Денисенко і її співме-шканець-земляк Анатолій Стасюк були по-звірячому зарізані, кожній з жертв убивця наніс десятки ножових поранень, понівечивши тіла до невпізнанності. Їх виявив місцевий дільничний, який прийшов перевіри­ти квартиру. Сусідка, яка ввечері чула несамовиті крики з квартири Галини Денисенко, повідомила про це в міліцію...

Вже наступного дня головний підозрюваний у цій справі — 21-річ-ний Олексій Смолін — був оголошений в розшук. Смолін, уродженець і житель Брянської області, останні місяці мешкав у Москві на квар­тирі у матері. Надивившись під час служби в Чечні на всілякі жахи війни, парубок, намагаючись упоратися з депресіями, став пити. Як ві­домо, алкоголь у цій справі поганий помічник, але людина, яка спиваєть­ся, як правило, розуміє це занадто пізно. Алкогольне сп 'яніння виклика­ло в нього злість і ненависть до горілчаних братів чи випадкових пере­хожих. Якщо раніше все закінчувалося банальним мордобоєм без особливо важких наслідків, то 13 грудня 2000 р., відзначивши день на­родження приятеля, Смолін пішов в "запій"...

Як і слід було очікувати, деталі того фатального вечора, коли було скоє­не вбивство, Смолін пам'ятає досить невиразно. У гості він прийшов напід­питку, його щедро частували, потім, як йому здалося, Анатолій образив його неуважним висловлюванням (після того як гість почав надто звер­тати увагу на Галину), парубок розлютився і схопив ножа...¹

На ґрунті викривлених потреб виникає відповідна система інтере­сів, яка є сходинкою від потреби до поведінки людини. Наприклад, у більшості розкрадачів, шахраїв, хабарників матеріальні інтереси, так званий інстинкт накопичення, є основним сенсом їхнього життя і ді­яльності. І вони, духовно обділені, намагаються компенсувати це гро­шима, речами, розгульним життям. Важливо підкреслити, що го­ловною антисоціальною стороною цих викривлених потреб є вишу­кування неправомірних джерел їхнього задоволення.

Особливу небезпеку для суспільства представляють запеклі злочин­ці — вбивці, насильники, бандити, грабіжники. Найнебезпечнішими є ре­цидивісти, для яких злочинна діяльність є стійкою орієнтацією в їхньому житті. Вони відзначаються крайньою жорстокістю та імпульсивністю, відсутністю почуття милосердя до людей, низьким рівнем культури. Біль­шість злочинів скоюється запеклими злочинцями з прямим наміром. Ра­зом зі сферою свідомості у них починає функціонувати підсвідома спря­мованість на скоєння певних злочинів, що штовхає їх на все нові.

Глибоке вивчення юридичними працівниками психологічних особливостей особистості обвинуваченого дає можливість, по-перше, правильно кваліфікувати злочин, по-друге, здійснювати вибір най­більш придатних психологічних способів впливу на обвинуваченого в процесі проведення слідчих дій, по-третє, більш успішно виявляти причини та умови злочину.

Із психологічного погляду, вивчення особистості звинуваченого включає в себе дослідження його внутрішнього світу, потреб, інтере­сів, мотивів, які визначають вчинки та дії людини, емоційної і вольо­вої сфери, індивідуальних особливостей мислення, пам'яті, сприйнят­тя, уяви та інших психічних явищ.