§2. Психологіядопиту потерпілого

Одна з центральних фігур попереднього слідства і розгляду спра­ви в суді — потерпілий. Конкретні обставини, причини й умови зло­чину не можуть бути розкриті повністю, якщо до уваги не береться особистість потерпілого. Річ у тім, що його поведінка, яка відносить­ся до об'єктивних ознак складу злочину, може впливати на обвину­ваченого, а іноді (необхідна оборона і застосування при цьому сили і певних засобів) і виключає її.

Формування показань потерпілих має свої особливості, пов'язані з їхніми специфічними переживаннями, які викликані здійсненими стосовно них злочинними наслідками. Психічні переживання потер­пілих, зокрема в тих випадках, коли злочинне діяння тією чи іншою мірою загрожує життю, здоров'ю і гідності особистості, характери­зуються емоційною глибиною, підвищеною гостротою. Потерпілі, які є об'єктом злочинного посягання, сприймають картину скоєного зло­чину, відчуваючи на собі його безпосередній вплив. Тому в них при переробці і збереженні відбитої в момент злочину інформації досить часто роль емоційних проявів, переживань, пов'язаних із фізичними, психічними і соціально-побутовими наслідками злочину, більш значна.

Найхарактернішою реакцією потерпілих на ситуацію нападу є стан страху. Як емоційне відображення небезпеки страх зумовлений невір'ям у свої сили, відсутністю інформації про сприятливий вихід із ситуації, що склалася. Залежно від характеру загрози інтенсивність і специфіка переживання страху варіюється в досить широкому діапа­зоні відтінків (побоювання, переляк, жах). У стані страху потерпілі часто, перебільшуючи небезпеку, викривлено сприймають події, від­биваючи їх у пам'яті в гіпертрофованому вигляді (жертва перебіль­шує кількість нападників, їхні сили, використовувані підручні та ін­ші засоби і т. д.). В умовах боротьби потерпілі нерідко погано чи ви­кривлено запам'ятовують прикмети злочинця, не запам'ятовують по­слідовність і окремі моменти події. Якщо злочинців кілька, то потер­пілі часто не запам'ятовують кожного з них і не можуть згадати, хто першим скоїв ті чи інші насильницькі дії.

Саме тому при допиті потерпілих і оцінці отриманих від них свідчень слідчий повинен мати на увазі, що страх, біль, фізичні страждання, збу­дження і напруження, а у випадках скоєння сексуального злочину, крім того, і особистісні, інтимні переживання, становлять сукупність різних, але взаємопов'язаних між собою емоцій, що ускладнюють психологіч­ний стан потерпілих.

У процесі допиту потерпілого слідчого цікавлять деталі злочину. Тому першочергово при допиті потерпілого треба з'ясувати:

• обставини, які передували злочину, взаємини потерпілого зі злочинцем. Слід мати на увазі, що 75-80 % злочинів проти особистості скоюються особами, які пов'язані з потерпілим родинними, службовими, інтимними та іншими близькими стосунками¹;

• обставини скоєння злочину (час, місце, обстановка, послідов­ність і характер дій злочинця, характерні ознаки його зовніш­ності, особливі прикмети та ін.);

• наслідки злочину.

У ході допиту слідчий насамперед має з'ясувати умови, в яких по­терпілий сприймав подію злочину, чи його психічний стан в момент посягання і після нього. Неабияке значення мають і психічні стани, які виникали у потерпілого до злочину. До них можна віднести ста­ни як результат психічної безпорадності потерпілих (душевна хворо­ба, непритомний стан, малолітній вік) і фізичної безпорадності через хворобу, фізичні вади, похилий вік тощо. Безпорадність потерпілого може бути наслідком алкогольного сп'яніння чи прийому наркоти­ків. Попередній до злочину психічний стан потерпілого, здатний у певний час посилювати викривлення в показаннях у справі, викли­кає додаткові негативні фактори на сприйняття і відбиття багатьох деталей злочину (це особливо притаманне для потерпілих, які знахо­дилися до злочину в стані алкогольного сп'яніння чи наркотичного "кайфу").

При проведенні опитування і оцінці фактів, про які повідомляє по­терпілий, слід враховувати те, що під час злочину поле свідомості по­терпілого різко звужується, логіка мислення і в цілому розумовий процес знаходяться в пригніченому стані. Суттєво й те, що увага по­терпілого лише в окремих випадках концентрується на деталях події, бо думка його нав'язливо повертається до страхів, болю і побоювань, пов'язаних із діями злочинців.

Спеціалісти в сфері юридичної психології справедливо зазнача­ють, що під впливом емоційного напруження потерпілі на перших допитах мало що згадують про обставини, які передували злочи­ну. Буває, що зразу ж після посягання в результаті так званого проактивного гальмування¹ потерпілі не можуть згадати подальші події.

Водночас, допитуючи потерпілого, слідчий повинен виявити всі важливі обставини його взаємодії зі злочинцем до скоєння злочину і після нього. Тільки так можна зрозуміти мотиви злочину і механізм його скоєння. Від потерпілого слідчому потрібна інформація про те, де, коли, яким чином, якими знаряддями і засобами скоєно злочин, хто його скоїв і хто до нього причетний.

Усе це пояснює, чому на повторних допитах показання потерпі­лих виявляються, як правило, повнішими, ніж на початку розсліду­вання кримінальної справи. Іноді процес переробки сприйнятої ін­формації про злочин може тривати у потерпілих і кілька місяців після проведення з їхньою участю слідчих дій. Тому в складних си­туаціях, щоб відновити всі суттєві обставини злочину, знайти не ви­явлені на першому допиті факти і деталі, можливо проведення кіль­кох допитів.

Під час допиту потерпілого багато що значить аналіз способу йо­го життя, особистісних якостей, стереотипів поведінки, соціальних зв'язків, комунікативних особливостей.

Практика слідчої діяльності показує, що нерідко сама поведінка потерпілого сприяє скоєнню злочину ним безпосередньо, провокує його (така поведінка в юридичній психології називається віктим-ною). Віктимність є значущим фактором в аналізі взаємодії злочин­ця і потерпілого, в оцінці правдивості показань останнього.

Гальмування проактивне (від лат. pro — раніше, activus — діючий) — нервовий процес, який виявляється в тому, що відповіді, які стосуються попередніх елементів інформації, гальмують відповіді щодо наступних її елементів.

Слід ретельно перевіряти показання потерпілого, в яких трапля­ються такі найхарактерніші помилки:

• перебільшення уявлення про деякі моменти пережитої події (на­приклад, про кількість злочинців і предмети, які вони викорис­товували);

• узагальнення, особливо на початковому етапі пояснень і пока­зань щодо дій злочинців ("усі тримали", "усі били", "усі ґвал­тували" і т. п.);

• провали пам'яті, пропуски при описі деяких важливих елемен­тів події;

• помилковість щодо послідовності при відтворенні окремих де­талей і дій учасників злочину;

• помилки у визначенні тривалості тієї чи іншої події;

• додавання і наділення описуваних подій, дій і предметів наду­маними і невластивими їм ознаками, рисами;

• помилкові висловлювання і помилкове розуміння сказаного в процесі мовного спілкування слідчого і потерпілого.

Перераховані види помилок, як правило, відносять не до всіх по­казань потерпілого, а до якихось окремих фактичних обставин, мо­ментів, деталей. Вони зазвичай поєднуються з точними деталями по­відомлення, змішуються з ними, що ускладнює завдання слідчого.

Повертаючись з відрядження, К. зайшов у привокзальний ресторан і був запрошений незнайомою компанією в гості, де продовжував пия­чити. Отямився він на вулиці без верхнього одягу, грошей і документів. У першій бесіді зі слідчим він нічого не міг сказати по суті, в основному схлипував, охав і заламував руки від горя та сорому. Показати буди­нок, де він провів ніч зі своїми "друзями ", потерпілий не міг. Нічого не згадав і про прикмети злочинців, про обстановку квартири, в якій зна­ходився.

Але на другому допиті, дещо заспокоївшись, він згадав про окремі деталі події: а) при вході в будинок звернув увагу на мелодійний звук, який чувся від дверей; б) у квартирі був імпортний магнітофон з яск­равою наклейкою на передній панелі; в) чоловік, який запропонував йо­му разом "повеселитися", був у сорочці блакитного кольору з синіми смужками.

Багато плутанини викликала його розповідь про час виходу з рес­торану. Потерпілий назвав спочатку близько 22.00, потім близько 23.00 і навіть десь опівночі.

Лише досвід слідчого, його вдумлива і копітка робота дозволили знайти в показаннях потерпілого раціональне зерно і правильно оціни­ти всю інформацію.

Під час допиту потерпілих необхідно враховувати можливість су­перечливих бажань, побоювань і т. п. Наприклад, непорядна поведін­ка потерпілого у зв'язку з подіями злочину може викликати в нього прагнення "перекрутити" інформацію (описаний вище приклад зі слідчої практики відповідає цьому випадку). Іноді потерпілий уникає показань, пов'язаних з інтимною стороною життя, що призводить як до неусвідомленого, так і усвідомленого викривлення окремих аспек­тів події, що розслідується.

Необ'єктивність показань потерпілого може мати й інші причи­ни. Оскільки потерпілому завдається безпосередня шкода діями зло­чинців, то він часом прагне помститися їм за завдані страждання, біль, образи і т. п. Деякі потерпілі відчувають бажання отримати ма­ксимальну моральну компенсацію в разі засудження правопоруш­ника. При цьому потерпілий може переслідувати і корисливі цілі, перебільшуючи розміри завданої йому шкоди (блискучий приклад тому — показання Шпака в кінокомедії "Іван Васильович міняє професію"), хоче приховати свою непорядну поведінку і т. п. Крім того, необ'єктивність показань потерпілого може пояснюватися та­кож соромливістю, зніяковілістю, незручністю розповіді про дії зло­чинця чи свої власні в момент скоєння злочину. Такі ситуації вини­кають найчастіше при допиті потерпілих у справах про сексуальні злочини.

Одним із факторів, які впливають на показання потерпілого, мо­же виявитися навмисне чи ненавмисне навіювання. Здебільшого це характерне для неповнолітніх потерпілих, але навіюванню можуть бути піддані і дорослі. Для того щоб уникнути шкідливої дії навію­вання, на допиті передбачені певні процесуальні міри, зокрема забо­ронені навідні запитання, які можуть підказати потерпілому бажану відповідь.

Показання потерпілого залежать від багатьох суб'єктивних і об'­єктивних факторів. Знання слідчим психологічних закономірностей процесу формування показань та їх особливостей у потерпілого, ви­вчення мотивації і психічних властивостей, станів, процесів потерпі­лого допомагає вибрати найдоцільніші тактичні прийоми для отри­мання потрібних відомостей.

Важливу роль при цьому відіграє поведінка самого слідчого. Неуважність, грубість, підозрілість слідчого гостро переживається потерпілим, що посилює його емоційно-негативний стан. Тому за­вдання слідчого — максимально заспокоїти потерпілого, запевнити його в тому, що злочин буде ретельно й об'єктивно розслідуваний, своїм спокоєм, тактовністю допомогти потерпілому зняти метушли­вість у думках і рухах, багатослів'я, акцент на несуттєве і т. п.