§6. Психологіяочної ставки

Очна ставка — це одночасний допит двох раніше допитаних осіб з метою усунення суперечностей в їхніх показаннях стосовно одних і тих самих обставин. Очна ставка — різновид допиту, тому до неї за­стосовано чимало з розглянутих вище рекомендацій у підготовці до­питу і використання тактичних і психологічних прийомів. Разом з тим очна ставка відрізняється підвищеним динамізмом і гостротою міжособистісної конфліктної взаємодії.

З погляду психології очна ставка представляє собою бесіду, яка розвивається між трьома особами. Саме це і служить підґрунтям для самостійного аналізу цієї слідчої дії в юридичній психології¹.

Підставою для проведення очної ставки є наявність суперечнос­тей у показаннях раніше допитаних осіб. У цьому зв'язку між цими особами на початку очної ставки мають місце конфліктні взаємини і висока психічна напруженість. Як правило, один із них (а часом і обидва) дає цілком свідомо показання, які не відповідають істині. Мета очної ставки в тому й полягає, щоб встановити істину. Впли­ваючи на особу, яка дає неправдиві показання, викриваючи її, слід­чий, по суті, використовує другого учасника очної ставки як засіб активного психічного впливу на того, хто дає неправдиві показан­ня. Очевидно, що роль слідчого на очній ставці надто складна: не­обхідно постійно, невідривно стежити за допитуваними, щоб ви­ключити високий безконтрольний контакт між ними (особливо об­мін інформацією); слід постійно контролювати власну поведінку, проявляючи емоційну стійкість і самовладання; необхідно фіксува­ти результати очної ставки (досвід показує, що краще, якщо вони будуть записані на магнітофон чи диктофон. У разі неможливості використовувати запис за допомогою аудіотехніки доцільно дору­чити протоколювання очної ставки іншій юридичній особі).

Причиною суперечностей в показаннях осіб, викликаних на очну ставку, можуть бути:

а) явно неправдиві показання одного чи обох допитуваних. Для слідчого важливо з'ясувати мотиви свідомо неправдивих показань (прагнення уникнути кримінальної відповідальності чи пом'якшити її, небажання видавати слідству співучасників, побоювання помсти, родинні почуття, підкуп і т. п.);

б) обман. У цьому випадку слідчому необхідно на очній ставці викрити ,"зняти" його, а не посилювати;

в) попередній злочинний досвід допитуваного. В цьому разі слід- чому необхідно вивчити старі кримінальні справи і матеріали;

Комарков В. С. Психологические основы очной ставки. — Х.: Харьк. юрид. ин-т, 1976; Ратинов А. Р. Судебная психология для следователей.

г) неприязні стосунки між допитуваними. Як правило, конфлікт на очній ставці буде продовженням конфліктних стосунків, які вини­кли раніше.

Важливо також враховувати й таке: розподіл допитуваних на тих, хто дає неправдиві свідчення, а хто правдиві, носить умовний, при­пустимий характер. Такий поділ здійснюється на базі сукупності вже зібраних перед очною ставкою доказів, на вивченні психологічних особливостей особистості допитуваних, на основі професійних знань і досвіду слідчого. А втім, оскільки зібрані ще не всі докази, остільки кінцевої, однозначної думки про те, що один із них добросовісний, а інший — ні, бути не може.

Участь в очній ставці як мінімум трьох людей призводить до то­го, що проявляється соціально-психологічний феномен інгібіції¹. Слідчому необхідно максимально використати це явище, яке виявля­ється в гальмуванні поведінки людини, у можливих прорахунках дій і усних обмовах.

Слідча практика дає можливість дати деякі рекомендації щодо ор­ганізації очної ставки:

1. перед зустріччю допитуваних установлюється, наскільки вони знають один одного і які між ними стосунки;

2. у першу чергу на очній ставці допитується особа, яка дає свід­чення зізнання, а в другу — особа, яка заперечує це тверджен­ня. Запитання, що ставляться особі, яка займає позицію спри­яння слідству, і приблизні відповіді на них повинні чинити пси­хічний тиск на другого допитуваного;

3. слідчий утримується від запитань, які свідчать про його непо­інформованість;

4. при вияві ознак обману, замовчування про суттєві для слідства обставини юрист розцінює це як протидію слідству, підкреслю­ючи, що лише зізнання може пом'якшити відповідальність обвинуваченого;

5. суперечності знімаються в напрямі від менш значущих обставин до більш значущих;

6. слідчий уникає позиції повної недовіри до показань одного з учасників очної ставки (річ у тім, що частіше за все викривля-

Інгібіція (від лат. іп^Ьєтє — стримувати, зупиняти) — погіршення продуктивності виконуваної діяльності, її швидкості, якості в присутності інших людей чи спостерігачів як реальних, так і уявних.

ються окремі факти), а також навіювального впливу на осіб, які дають свідчення; 7) доцільно поставити ряд запитань, відповіді на які можуть бу­ти правдивими з обох сторін. Позитивна оцінка таких відпо­відей слідчим може понизити конфліктність взаємодії сторін під час очної ставки. Зазвичай очна ставка проводиться у службовому кабінеті слідчо­го чи в слідчому ізоляторі. При цьому допитуваних необхідно роз­містити таким чином, щоб вони знаходилися в полі зору слідчого. Спеціалісти зазначають, що очна ставка в обстановці слідчого ізоля­тора чи в тюремних умовах впливає на психіку потерпілих і свідків, у них мимовільно виникає почуття жалю до злочинця¹.

Якщо на очній ставці має відбутися зустріч виконавця чи спів­учасника з "вожаком" злочинного угруповання, то попередньо цих осіб необхідно психологічно підготувати до цієї зустрічі. У свій час вони були залежні від цього "вожака", і відкритий виступ проти нього на очній ставці стає початком розриву цієї залежності, що, природно, вимагає великих вольових зусиль і психологічної готов­ності.

Потрібно мати на увазі, що на очній ставці майже ніколи не буває повністю незнайомих і байдужих один одному людей. Як правило, вони певною мірою знайомі і між ними склалися якісь стосунки. Все це багато в чому впливає на результати очної ставки, причому особ­ливо відчутний тиск на поведінку і мову чинять родинні зв'язки, службова чи особиста залежність, інтимні стосунки. Ось чому не виключені випадки, коли після з'ясування характеру взаємин можли­вих учасників очної ставки, слідчий доходить висновку про недоці­льність її проведення.

Неоднозначним є питання про час проведення очної ставки, причо­му в ряді випадків правильний вибір часу очної ставки може виявитися одним із вирішальних факторів успіху. Які тут можуть бути варіанти?

Перший варіант. Якщо слідчий в процесі вивчення індивідуально -психологічних особливостей допитуваних доходить висновку, що в ході очної ставки недобросовісний учасник може чинити психологіч­ний тиск на особу, яка дає правдиві показання, то момент проведен­ня очної ставки передчасний.

Соловьев А. Б. Очная ставка на предварительном следствии. — М.: Всесоюзн. ин-т по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности, 1970. — С. 37.

Другий варіант. Якщо має відбутися очна ставка між потерпілим і обвинуваченим, а потерпілий пережив сильне душевне потрясіння, викликане злочинним діянням, то і в цьому разі не слід поспішати з проведенням очної ставки.

Третій варіант. Якщо виникає небезпечність того, що вже допи­тані особи можуть забути істотні обставини події, що сталася, а це призведе до втрати частини доказового матеріалу, то необхідно про­водити очну ставку не відкладаючи.

Четвертий варіант. Практика слідчої роботи показує, що очна ставка найбільш ефективна тоді, коли вона проводиться несподівано для особи, яка дає неправдиві показання. Фактор раптовості справляє на неї сильний психологічний вплив, і це можна використа­ти, враховуючи ситуацію, що склалася.

Підхід слідчого до вибору часу проведення очної ставки повинен базуватися на всебічному аналізі особистості кожного з допитуваних, займаної ним позиції і реальної обстановки, яка склалася в ході роз­слідування правопорушення.

Продумана підготовка очної ставки, ретельний психологічний ана­ліз осіб, які братимуть у ній участь, вибір відповідних прийомів впли­ву на них забезпечують високу результативність цієї слідчої дії.

* * *

Представляють інтерес психологічні прийоми діагностики особи до правопорушення за відсутності доказів. Для такої діагностики О.Гельмановим і С. Гонтарем¹ розроблений оригінальний психоло­гічний метод, який, по суті, об'єднує ідеї психологів і криміналістів з питань допиту², захисної поведінки³, а також невербальних проявів у процесі спілкування¹ та ін. Метод не служить забезпеченню проце-

Гельманов А. Г., Гонтарь С. А. Как установить участие лица в правонарушении? Эффективный и экономичный метод диагностики скрываемой причастности и получения признания виновного в отсутствие доказательств. — М.: Изд. дом "Форум", 1999.

Ратинов А. Р. Судебная психология для следователей; Еникеев М. И., Черных Э. А. Психология допроса. — М.: ИМПЭ, 1994; Филонов Л. Б. Психологические способы выявления скрываемого обстоятельства. — М.: Изд-во Акад. МВД СССР, 1979. Ратинов А. Р., Ефремова Г. Ф. Психологическая защита и самооправдание в генезисе преступного поведения // Личность преступника как объект психологического исследования. — М.: Юрид. лит., 1979; Фрейд З. Психология Я и защитные механизмы. — СПб.: ТОО "Гамма", 1993; Розин В. М. Психология для юристов. — М.: Изд. дом "Форум", 1997.

суальної доказовості вини будь-якої особи, але дає юридичному пра­цівникові додаткову інформацію, яка допомагає підвищити ефектив­ність розшукових і слідчих дій.

Метод складається з двох взаємопов'язаних і строго алгоритмізо­ваних бесід-опитувань, які проводяться з усіма особами, котрі мо­жуть дати інформацію про злочин, що розслідується. Відповідь на ко­жне запитання оцінюється як правдива чи неправдива за комплексом проявів. Бесідам-опитуванням повинні передувати встановлення пси­хологічного контакту, спонукання співрозмовника до правдивих від­повідей на запитання слідчого. Опитуваному пояснюється, що в йо­го інтересах надати посильну допомогу слідству і відповідати відверто. Загальна схема методу наведена у додатку 6. Думається, що крім основного завдання — діагностика причетності особи до право­порушення за відсутності доказів, представлений у додатку 6 мате­ріал корисний для майбутніх і працюючих юристів із погляду фор­мулювання запитань.

Лабунская В. А. Психология экспрессивного поведения. — М.: Знание, 1989; Ниренберг Дж., Калеро Г. Читать человека как книгу: Сокр. пер. с англ. — М.: Экономика, 1990; Щёкин Г. В. Как читать людей по их внешнему облику.

Розділ 9

ПСИХОЛОГІЯ СУДОВО діяльності

(у кримінальних справах)

Психологія розгляду кримінальної справи в суді вивчає законо­мірності, пов'язані з психічною діяльністю всіх осіб, які беруть участь у розгляді справи — прокурора, адвоката, судді й інших. Діяльність кожного з них за видами тією чи іншою мірою буває¹:

1. Соціальна — охоплює політичний аспект у роботі юристів як організаторів боротьби зі злочинністю. Пов'язана зі здійснен­ням ними особливих владних повноважень.

2. Пізнавальна (пошукова) — полягає в збиранні вихідної інфор­мації, необхідної для вирішення фахових завдань, а також ви­вчення її. Значущість її в діяльності прокурора, адвоката, судді різна.

3. Конструктивна (реконструктивна) — аналізує всю зібрану інфо­рмацію по справі і синтезує її в динамічному процесі пошуку і встановлення істини. Остаточна мета конструктивної (реконст­руктивної) діяльності судді, прокурора, адвоката — винесення справедливого і законного вироку підсудному.

4. Комунікативна — має на меті одержати необхідну інформацію для розкриття злочину шляхом спілкування з людьми (маєть­ся на увазі насамперед допит у суді підсудного, свідків, потер­пілих, а також спілкування між прокурором і адвокатом, ад­вокатом і суддею і т. д.). Комунікативна сторона діяльності не­розривно пов'язана з використанням усного мовлення.

5. Організаторська — виявляється, по-перше, в самоорганізовано-сті і, по-друге, у здатності організовувати соціальну взаємодію з іншими учасниками судового процесу.

6. Засвідчувальна — являє собою приведення всієї здобутої до су­дового розгляду й в ході суду інформації в спеціальні, передба-

Васильев В. Л. Юридическая психология. — С.216—217; Дулов А. В. Судебная психология. — С. 52. Чуфаровский Ю. В. Юридическая психология: Учеб. для вузов. — С. 218; Шиханцов Г. Г. Юридическая психология: Учеб. для вузов. —

С. 162 .

чені законом, форми: протокол, вирок, постанови, ухвали. За-свідчувальний вид діяльності юридичного працівника здійсню­ється виключно у письмовому вигляді. У кожному із зазначених видів юридичної діяльності реалізують­ся відповідні особистісні якості, що мають забезпечувати успішність у роботі судді, прокурора, адвоката. Кожний вид юридичної діяль­ності потребує визначених теоретичних знань, практичних навичок і умінь.

Серед виділених видів діяльності юриста соціальний за своїм зміс­том більшою мірою однаковий для всіх професій. І суддя, і прокурор, і адвокат прагнуть тільки того, щоб відповідно до закону розглянути і вирішити кримінальну (або цивільну) справу, а й максимально вико­ристовувати судовий процес для попередження злочинів та інших по­рушень законності. Це характеризує і професійну спрямованість осо­бистості судді, прокурора, адвоката, що виявляється в прагненні до то­ржества справедливості, встановлення істини. Оскільки їхня праця пов'язана зі здійсненням особливих владних повноважень, із правом і обов'язком застосовувати законну владу від імені держави, то в них повинно бути розвинуто професійне почуття підвищеної відповідаль­ності за наслідки своїх дій.

Суддя, прокурор, адвокат постійно перебувають у центрі уваги всіх учасників судового процесу. Тому кожному з них мають бути притаманні такі соціальні якості, як професіоналізм, чесність, прин­циповість, професійна етика, гуманність та ін.

У цьому розділі розглядаються психолого-правові особливості діяльності судді, прокурора й адвоката з урахуванням значущості в ро­боті кожного з них тільки пошукової (пізнавальної), конструктивної (реконструктивної), комунікативної, організаторської й засвідчуваль-ної форми діяльності.