§ 3. Система юридичної психології

" Під системою юридичної психології розуміється логічне розта­шування проблем і питань, що вивчаються нею і які відображають рівень її розвитку, тенденції і перспективи"¹.

Аналізом системи юридичної психології займаються різні спеціа­лісти — юристи, психологи, юридичні психологи. Розглянемо окремі підходи щодо розв'язання цього питання.

К. Платонов виділяв у юридичній психології правову психологію (предмет — правосвідомість), кримінальну (предмет — причини зло­чинності, пов'язані з якостями особистості), судову психологію і ви-правно-трудову².

О. Ратінов вважає, що до системи юридичної психології входять:

• загальні питання (предмет, система, методи);

• правова психологія (психологія нормативно-правової регуляції);

Костицкий М. В. Введение в юридическую психологию: методологические и теоре­тические проблемы. — С. 160.

Платонов К. К. Система психологии и теория отображения. — М.: Наука, 1982. — С. 291.

• кримінальна психологія (психологія злочинності і особистості злочинця);

• судова психологія (психологія слідчої і судової діяльності);

• виправна психологія (психологія виправлення і перевиховання правопорушників)¹.

А. Дулов як прихильник самостійної юридичної психології висло­влював думку про те, що юридична психологія складається із загаль­ної і особливої частини. Загальна частина охоплює її предмет, мето­ди, завдання, психологічну структуру діяльності щодо здійснення правосуддя, психологічний аналіз злочинної діяльності, а особлива частина — психологічні основи попереднього слідства, судової діяль­ності, діяльності виправно-трудових закладів².

Досить поширеною є система юридичної психології, запропоно­вана В. Васильєвим. Вона складається з таких блоків³.

Загальна частина включає предмет і завдання юридичної психо­логії, методи, історію розвитку, зв'язок з іншими науками, основи за­гальної і соціальної психології, правосвідомість, психологію юридич­ної праці та психологію правовідносин у сфері підприємництва.

Особлива частина містить такі дисципліни: психологія потерпіло­го, психологія неповнолітнього, кримінальна психологія, слідча пси­хологія, психологія судового розгляду кримінальної справи, виправ­но-трудова психологія, адаптація особистості звільненого до умов нормального життя, судово-психологічна експертиза.

Не вдаючись в детальну наукову суперечку, можна висловити не­згоду з такою системою юридичної психології по кількох пунктах. Не зрозуміло, чому проблема правосвідомості виявилася в загальній ча­стині системи? Чим пояснити необхідність виділення проблеми, по­в'язаної з адаптацією особистості звільненого з місць позбавлення волі до умов нормального життя, з дисципліни виправно-трудова психологія? Нарешті, чому особлива частина носить назву "Судова психологія", хоча включає в себе і кримінальну психологію, і слідчу, і виправно-трудову?

З погляду організації навчального процесу у вищому навчально­му закладі необхідно більш точно і логічно побудувати систему юри­дичної психології. Чим же керуватися, розв'язуючи це питання?

Ратинов А. Р. Советская судебная психология. — М.: Знание, 1967. — С. 5-6. Дулов А. В. Судебная психология. — С. 43-46.

Васильев В. А. Юридическая психология. — СПб.: Питер Ком, 1998. — С. 13.

"При розгляді системи юридичної психології необхідно виходити з того, що вона є самостійною галуззю знання, яка знаходиться на стику психології і юриспруденції, і як будь-яка наука повинна мати: методологію, теорію, історію, технологію практичного застосування теоретичного знання, спрямованість практичного застосування цьо­го знання"¹.

Враховуючи наведені вимоги до системи юридичної психології і сьогоднішній рівень її розвитку, пропонується такий варіант систе­ми юридичної психології (див. рис. 1).

Щодо особливої частини юридичної психології, то її основні скла­дові вирішують свої специфічні завдання:

1. правова психологія, яка вивчає психологічні особливості відо­браження людиною правових явищ, досліджує психологічні ас­пекти ефективної правотворчості, психологію правової соціалі­зації особистості, психологію індивідуальної і суспільної право­свідомості;

2. кримінальна психологія вивчає психологічні механізми право­порушень і психологію правопорушників, проблеми освіти, структури, функціонування і розпаду злочинних груп;

3. судова психологія розглядає коло психологічних проблем, які стосуються судочинства (психологію суддів, слідчих та інших працівників правоохоронних органів і адвокатури, психологіч­ний зміст їхньої діяльності; психологію звинувачених, підозрю­ваних, потерпілих, свідків; психологічні основи слідчих дій; ме­тодологію і методику судово-психологічної експертизи);

4. виправна (пенітенціарна) психологія досліджує умови і особ­ливості виправлення і перевиховання правопорушників пе­реважно у виправно-трудових закладах (процес адаптації цих осіб до перебування у виправних закладах; їхній психічний стан, викликаний позбавленням волі; формування установки на виправлення; реадаптація звільненого до життя на волі та ін.).

Синтез психології та юридичних наук в юридичній психології по­винен привести до взаємного збагачення і більш успішного розв'я­зання складних і актуальних проблем, пов'язаних із підвищенням ефективності правоохоронної і правозастосовної діяльності.

Костицкий М. В. Введение в юридическую психологию: методологические и теоретические проблемы. — С. 165.

Система юридичної психології

І. Загальна частина

Предмет, завдання, історія розвитку

Методологічні основи і методи

Загальнопсихологічні та соціально-психологічні основи

Психологія юридичної праці

II. Особлива частина

Психологія судочинства

Правова психологія

Кримінальна психологія

Судова психологія

Психологія слідчих дій

Виправна (пенітенціарна) психологія

Судово-психологічна експертиза

Рис. 1. Система юридичної психології

Розділ 2

МЕТОДОЛОГІЧНІ основи

І МЕТОДИ ЮРИДИЧНО ПСИХОЛОГІ

Постійною інформацією для юридичних працівників є факти, по­дії, явища про правопорушення, котрі відображаються у зовнішньо­му середовищі у формі матеріально зафіксованих слідів, різних обра­зів у свідомості людей. Виявлення інформації, її аналіз і оцінка скла­дають суть пізнавального аспекту в діяльності юриста, спрямовану на розкриття, розслідування і запобігання будь-яким злочинам.

Слід відзначити специфіку соціального пізнання: людина не зав­жди має можливість спостерігати те, що пізнає, мати безпосередній контакт із тим, що доступне при пізнанні природних об'єктів. Для со­ціального пізнання характерно й те, що явище, подія не лише може не збігатись із сутністю, а й викривляти її. Коли ті чи інші явища, які лежать на поверхні, наприклад, предмети, виявлені на місці події, ви­кривляють дійсну суть явищ.

Результатом пізнавальної діяльності юриста є встановлення об'єк­тивної істини, під якою розуміється адекватне відображення того чи іншого об'єкта людиною, відтворення його таким, яким він є незале­жно від суб'єкта, який пізнає цей результат, і його свідомості. Вста­новлення істинності пізнання відбувається за допомогою доведення, яке здійснюється шляхом визначених логічних роздумів і чуттєвого сприйняття предметів і явищ. Доведення в юридичній психології як процес, що складається з єдності розумових і практичних операцій щодо відтворення реальної картини значущого з будь-якої юридич­ної справи фрагмента дійсності, визначення його правових властиво­стей і наслідків, засвідчених висновків, пов'язано і з теорією пізнан­ня, і з логікою — наукою про мислення.

Пізнавальну і засвідчувальну сфери діяльності юриста відзначають видатні дослідники В. Васильєв, А. Дулов, О. Ратінов та ін.¹

Васильев В. Л. Юридическая психология: Учеб. для вузов. — М.: Юрид. лит., 1991. — С. 138-140; Дулов А. В. Судовая психология. — С. 52;

Ратинов А. Р. Судебная психология для следователей. — М.: Юрид. лит., 1967. —

С. 41.

У зв'язку з цим підвищується роль методології пізнання в юридич­ній психології. Чіткість методологічної позиції юридичного праців­ника не дає можливості йому надмірно захопитися збором лише ем­піричного матеріалу, віддати себе у володіння фактам на шкоду тео­ретичних узагальнень, відволіктися на побічні явища, збитися з основної лінії пошуку істини. Вона також не дасть можливості обме­жуватися лише теоретичними шуканнями, спонукає слідчого і проку­рора, суддю й інспектора, адвоката і захисника вникати в соціальні реальності, вивчати правову проблему в самій дійсності, керуючись при цьому суворими науковими критеріями оцінок.