§ 2. Психологічна структура злочинного діяння

Психологічний аналіз злочинного діяння пов'язаний з аналізом психологічного змісту структури злочинного діяння. Основними еле­ментами структури злочинного діяння є:

1. мотивація і мотиви злочинної дії;

2. формування мети злочинної дії;

3. прийняття рішення про здійснення конкретної злочинної дії; спрямованість і зміст злочинного заміру;

4. способи, засоби і умови здійснення злочинного діяння;

5. досягнення результату і ставлення суб'єкта до цього резуль­тату.

Будь-яка вольова, свідома дія характеризується передбаченням майбутнього результату — її мети. Мета як елемент злочинної дії ви­конує двояку функцію: по-перше — усвідомлення правопорушником об'єкта, предмета чи особи, на яку спрямовується його дія; по-дру­ге — бажання досягнути певного результату.

Мета дії є системоутворюваним фактором усіх структурних еле­ментів дії, вона регулює свідомість вибору відповідних способів і за­собів для її досягнення. Мета діяльності формується людиною, усві­домлюється нею як щось необхідне і можливе за певних умов.

Взаємозв'язки між результатом і метою можуть виступати у формі:

а)"невиконання" мети (приготування до злочину і замах на скоєн­ня злочину, коли мета злочину, наприклад пограбування квар-

Ратинов А. Р. Личность преступника и проблема ценностей // Вопросы борьбы с преступностью. — М.: Юрид. лит., 1978. — Вып. 29. — С. 113.

тири, не здійснюється до кінця з причин, які не залежать від во­лі злочинця);

б)"виконання" мети — злочинна (в результаті злочинного діяння особа отримує те, на що вона розраховувала);

в)"перевиконання" мети (результат дії перевищує передбачувану мету. Наприклад, навмисне нанесення тяжких тілесних ушко­джень, які призвели до смерті, хоча це не входило у плани дію­чої особи).

Із всіх елементів психологічної структури злочинного діяння найповнішу інформацію про психологію злочинця дає суб'єктивна сторона, а в ній — характеристика мотивів злочину. У зв'язку з цим доцільно глибше розкрити психологічну суть мотиваційної сфери особистості. Під мотивацією поведінки розуміється кількість спону­кань людської діяльності, які визначають поведінку людини в ціло­му. Виходячи з концепції про ідентичність психічних процесів як в соціально корисній, так і в злочинній поведінці, більшість дослід­ників розглядають мотив таким спонуканням до злочинної поведі­нки, який є його рушійною силою, психологічною причиною. В ос­нові його лежить актуалізована потреба, яка спонукає до дії. На формування мотиву впливають потреби, ціннісні орієнтації, конф­ліктні ситуації, об'єктивні обставини та ін.¹ При цьому вирішальну роль відіграє ієрархія мотивів. Те, які мотиви в цій ієрархії займуть провідне, а які підлегле місце, визначається, на думку Б. Ломова, не спонтанним розвитком індивіда, а його становищем у суспільстві². Вказані фактори впливають на посилення чи послаблення мотиву, його заміщення чи зміну, а також на боротьбу мотивів. Складний характер процесів впливу такого роду факторів на поведінку осо­бистості викликає труднощі при встановленні мотиву злочинної поведінки.

Мотивація злочинної поведінки за своїм місцем і роллю є клю­човою інтегральною проблемою, в якій реалізується принцип ком­плексності психологічного дослідження злочинної поведінки. Не випадково С. Рубінштейн називав мотивацію через психіку детер­мінацією, що реалізується. "Мотивація, — писав він, — це опосе­редкована процесом її відображення суб'єктивна детермінація по-

Зелинский А. Р. Осознаваемое и неосознаваемое в преступном поведении. — Х.: Выща

шк., 1986. — С. 41.

Ломов Б. Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. — М.: Наука,

1984. — С. 202.

ведінки людини світом. Через свою мотивацію людина вплетена в контекст дійсності"¹.

Механізм відображення об'єктивних причин у мотивації зло­чинної поведінки може бути представлений таким чином (рис. 14)²:

Причини злочинності

Рис. 14. Механізми відображення об'єктивних причин у мотивації злочинної поведінки

безпосередні зв'язки опосередковані зв'язки > зворотні зв'язки

Рубинштейн С. Л. Человек и мир (отр. из рукописи) // Методологические и теоре­тические проблемы психологии. — М.: Наука, 1969. — С. 370. Лунев В. В. Мотивация преступного поведения. — М.: Наука, 1991. — С. 173.

Мотивація злочинної поведінки може бути:

а) ситуативною, як правило, малотривалою, згорнутою у часі та просторі, заздалегідь не підготованою, недостатньо усвідомленою, яка багато в чому визначається стереотипами поведінки і психоло- гічним станом особистості; така мотивація частіше всього нестійка;

б) навмисною, відносно тривалою, розподіленою в часі та прос- торі, наперед підготованою, більш чи менш продуманою у можливих деталях; така мотивація, як правило, відображає домінуючі орієнта- ції суб'єкта, і тому вона більш стійка.

Мотивація виконує такі функції:

1. причинно-відображальну (формується у взаємодії соціального середовища і особистості);

2. спонукальну (штовхає людину до активності);

3. смислоутворювальну (має для індивіда особистіше значення);

4. регулятивну (спрямовує дії людини відповідно до актуальних бажань);

5. контрольну (виступає як еталон складової у процесі зіставлення індивідом бажаних і тих, що досягаються, результатів своїх дій).

Таким чином, мотивація злочинної поведінки може бути визначе­на, з одного боку, як внутрішній стрижень її походження, а з друго­го — як результативна взаємодія особистості правопорушника із со­ціальним криміногенним середовищем.

Більшість злочинних дій полімотивовані. Наприклад, підліток, скоюючи пограбування, бажає не лише роздобути грошей на розва­ги, а й самоутвердитися в колі своїх ровесників. Організовані злочин­ці, здійснюючи корисливі діяння, прагнуть до влади над своїм ото­ченням. Однак у злочинній поведінці завжди можна виявити мотив, який домінує. Німецький психолог Х. Хекхаузен відзначає: "Поведін­ка людини у певний момент часу мотивується не будь-якими чи всі­ма можливими її мотивами, а тим із найвищих мотивів в ієрархії (тобто з найсильніших), який при цих умовах ближче всіх пов'язаний з перспективою досягнення відповідного цільового стану чи, навпа­ки, досягнення якого піддано сумніву.

Такий мотив активізується, стає дієвим. У цьому разі ми стикає­мося з проблемою актуалізації мотиву, тобто з проблемою виділення ситуаційних умов, які призводять до такої актуалізації"¹.

Хекхаузен Х. Мотивация и деятельность: Пер. с нем. — М.: Педагогика, 1986. — Т. 1. — С. 34.

Часом мотив, який домінує, має стійкий і тривалий характер. Так, на Івано-Франківщині скоєно вбивство на ґрунті помсти, до якого злочинець "йшов" тридцять років¹.

Серед особливостей мотивів злочинної поведінки треба виділити:

1. їх відносну антисоціальність, що проявляється у вузькоособис-тісних спонуканнях, які протиставлені більш високим суспіль­ним інтересам;

2. переважання матеріальних і вітальних (природних) спонукань над духовними;

3. домінування спонукань типу потягів, а не обов'язку;

4. панування спонукань із найближчими цілями, а не з життєво важливими перспективами;

5. низький рівень спонукань в ієрархічній системі соціальних цін­ностей, офіційно прийнятих у суспільстві.

На стадії мотивації злочинного діяння може виявитися розбіж­ність між метою дії та її небажаними наслідками, що призводить до внутрішнього конфлікту (боротьба мотивів). Наприклад, можуть зі­ткнутися такі несумісні між собою спонукання, як негідні почуття і доводи розуму, корисливий інтерес і посадовий обов'язок, ревнощі і кохання тощо.

Серед усіх елементів складу злочину мотиви є суб'єктивною сто­роною злочину і в ході розслідування поряд із іншими елементами підлягають обов'язковому виявленню і доведенню, через них можна визначити ступінь суспільної небезпеки злочинного діяння і самого злочинця, вид і міру покарання.

Етап мотивації завершується прийняттям особою рішення про ско­єння злочину чи відмову від нього. Прийняття рішення про скоєння злочину може здійснюватися у різних формах:

а) воно може виділятися у свідомості індивіда як особлива фаза — у цьому випадку рішення зводиться до усвідомлення мети злочину;

6) воно може наступити у стадії боротьби мотивів саме собою — у цьому разі рішення є результатом розв'язання цієї боротьби (внутрішнього конфлікту).

Психологічні умови, в яких людина приймає рішення про скоєн­ня злочину, також можуть бути різні:

1) умови без стресів і сильного збудження, при достатній кількос­ті часу на його обдумування (наприклад, прийняття рішення на

Див.: Тридцать лет с мечтой о мести // Криминальные сюжеты. — 2001. — № 2 (47).

скоєння замовного вбивства і терористичного акту). В цьому разі рішення породжує розважливу поведінку злочинця, яка враховує логіку розвитку подій;

2) умови у вигляді сильного збудження, недостатній кількості часу на обдумування рішення, наявність конфліктної ситуації. Рішен­ня, яке приймається при цьому, викликає необдуману поведінку, яка ґрунтується на запалі, а не на точному розрахунку (напри­клад, скоєння вбивства чи зґвалтування на емоційній основі).

Спонукання, наміри, мотиви і цілі злочинної дії є складовими по­няття "злочинний задум", у характеристиці якого виділяють:

• спрямованість задуму (майбутній результат діяння, на досяг­нення якого спрямоване злочинне діяння);

• зміст задуму (відбиття у свідомості особистості всіх обставин, які пов'язані з досягненням мети злочинного діяння).

До здійснення дій задум залишається внутрішнім психічним утво­ренням. Тому суб'єкт несе відповідальність не за задум, а за скоєння (за підготування) злочину. Необхідно зазначити: у структурі злочин­ного діяння суттєве саме виникнення і формування задуму, тому що аналіз цього процесу дає можливість виявити особистісні особливос­ті злочинця.

Наступним елементом у психологічній структурі злочинного діян­ня є способи, засоби і умови його скоєння. Важливість аналізу цього елементу визначається тим, що межі дії залежать від умов дій, від ви­користовуваних знарядь і засобів. Наявні засоби впливають на спо­соби дії та на динаміку задуму. Спосіб скоєння злочину свідчить про психофізіологічні особливості людини, його знання, навики, вміння, звички тощо. Злочин набуває специфічної конкретності через спосіб його скоєння, через ті знаряддя і засоби, які використані злочинця­ми. Спосіб скоєння злочину вказує, в тому числі, і на ступінь його со­ціальної небезпеки.

"Чорних" ріелторів, які займаються шахрайством, а часом і вбив­ствами, відловлюють у різних містах. У грудні 2000 р. в передмісті Ро­стова-на-Дону заарештували "спеціалістів з нерухомості", на рахун­ку яких три вбивства і ще ціла низка кримінальних злочинів.

На дачі в підвалі вони організували камеру тортур, де мали "пере­конувати " одиноких квартировласників "добровільно " віддати їм свою житлову площу. Різноманітним садистським пристосуванням, напев­но, могли б позаздрити навіть середньовічні інквізитори. Так, першій жертві вони розтрощили кувалдою пальці на лівій руці, підсмажили на вугіллях ступні обох ніг і дали повисіти на "дибі" доти, доки полоне­ний не виконав усі їхні вимоги. А після "оформлення" угоди своїм нота­ріусом його зарізали...¹

На цьому прикладі очевидна попередня усвідомлена підготовка до дій, відбір знарядь і засобів, тобто злочинці передбачали розви­ток подій.

Отже, злочинний задум об'єктивується в способах і результатах йо­го реалізації, а спосіб зумовлений метою і мотивами злочинного діян­ня, психофізіологічними і психічними особливостями діючої особи.

Здебільшого скоєння злочину пов'язане з досягненням наперед планованого злочинного результату, який оцінюється злочинцем із позиції вихідних спонукань і намірів. Цей результат може викликати у нього задоволення (в цьому разі образ здійснених дій і злочинної поведінки закріплюється і полегшує його повторення у майбутньо­му) чи негативне ставлення (в цьому разі можуть виникнути негатив­ні емоції та розкаяння у скоєному).

Виявлення й аналіз психологічної структури злочинного діяння дає можливість юридичному працівникові повніше встановити істи­ну, визначити ступінь суспільної небезпеки особистості злочинця, призначити вид і міру покарання, а також визначити шляхи переви­ховання осіб, які скоїли злочин.