Афганістан у 30-х роках XX ст.

В 1931 р. була прийнята друга конституція, яка враховувала зміни в суспільстві. З одного боку, зміцнювалась центральна влада,

49

створювались умови для участі в управлінні державою нових суспільних сил. З іншого боку, відновлювались права і привілеї духівництва і племінної знаті. В країні створювався двопалат­ний парламент. Більшість членів верхньої палати — Ради знаті — призначались шахом із числа традиційної аристократії, ханів племеи, вищого. духівництва. Депутатами нижньої палати - На-щонад^ної рад»| 4)0бирались грамотні піддані віком від ЗО до 70 років з ре^^іЙЙЬ *яеснях і справедливих людей». За консти­туцією,•;іф'і^і|^(дахЕ|іх визначались не лише світськими закона­ми, але й 'ііц^і^нїіми -шаріату. Оголошувалась свобода торго­вої промїяМ діяльності і недотор­каність''іссзі^^ ¹,,,

В.'го^||Й^сїйісій сфері?доігримувались курсу на створення наї^оівада^Ї'Ііромйсловості^й торгівлі. В 1931 р. в Кабулі відкри­то деї^іздїйааціональний баякі. Йому було надано право моно­польної заготівлі й експорту головного стратегічного товару А;фгаяістану - каракулю. Приватні підприємці прагнули, як правило, займатися прибутковою торгівлею і уникали виробниц­тва. Держава виділила кошти на будівництво доріг і зрошуваль­них систем. Стали до дії такі підприємства, як бавовняна фабрика в Джабаль ус-Сераджі і вовнопрядильна фабрика в Кандагарі, обладнання для яких закупив ще Аманулла-хан. За допомогою СРСР були споруджені бавовноочисні підприємства на півночі країни. В 30-х роках XX ст. СРСР належало перше місце в екс­порті Афганістану і друге місце в його імпорті.

В 1933 р. Надір-щах був убитий одним із учасників молодо-афганського руху на знак помсти за розправу над соратниками еміра Аманулли. Влада перейшла до рук Мухаммада Захір-шаха, який у загальних рисах продовжував попередню політику.

У 20-30-х роках внаслідок проведення реформ Афганістан зробив помітний крок уперед у своєму розвитку. Водночас там залишились сильні пережитки феодалізму.

10. ІРАН

Іран на початку новітніх часів

У 70-х роках XIX ст. Іран потрапив у залежність від Англії і Росії. Його економіка мала .напівфеодальний, напівколоніаль­ний характер. У сільському господарстві панували феодальні порядки. Земля належала поміщикам, які застосовували тра­диційні форми експлуатації. В районах кочових племен зберіга­лись феодально-патріархальні відносини.

Іран перетворився в аграрно-сировинну базу іноземних дер­жав. Вони встановили контроль над кредитно-банківеькою сис-

50

темою, зовнішньою торгівлею, засобами зв'язку і шляхами спо­лучення, нафтовидобувною і нафтопереробною промисловістю, рибними промислами, лісовими розробками тощо. Держави роз­ділили Іран на сфери впливу. Англійський імперіалізм панував у південному і центральному Ірані, російський царизм - на півночі країни.

Іноземці проникли і в політичну сферу. Іран був конститу­ційною монархією на чолі з династією Каджарів, яка не мала реальної влади і не володіла ситуацією в країні. Росія створила бригаду перських козаків, котра стала єдиною добре підготовле­ною і боєздатною частиною іранської армії. Вищі командні по­сади в ній займали російські офіцери. На важливі державні пости в Ірані призначались особи, рекомендовані представника­ми російського царя. Англія підтримувала сепаратизм ханів південних і центральних районів, без відома уряду укладала з ними угоди, виплачувала субсидії, поставляла зброю. Це дозво­ляло безроздільно господарювати в їх володіннях.

Під час Першої світової війни Іран оголосив про свій ней­тралітет, але воюючі держави не взяли його до уваги. Північ Ірану захопили російські війська, південь - англійські. Після виводу російської армії в 1918 р. Англія окупувала колишні російські зони впливу - Гілян, Хорасан, частину Іранського Азер­байджану. Звідси здійснювалась антирадянська інтервенція в Російський Азербайджан і Середню Азію.

9 серпня 1919 р. іранський уряд, в порушення конституції і без санкції парламенту (меджлісу), підписав з Англією кабальну угоду. Під контроль англійських представників ставилась армія, фінанси, торгівля, інші сфери життя. Іран перетворювався в про­текторат.

Антинаціональна політика правлячих кіл викликала підне­сення визвольного руху під патріотичними лозунгами. Склало­ся кілька його центрів.

Демократичний і національно-визвольний рух у 1920-1922 рр.

У квітні 1920 р. почалося повстання проти шахського уряду та англійської окупації в Іранському Азербайджані. Його очо­лив лідер партії азербайджанських демократів шейх М. Хіа-бані. У виступах брали участь ремісники, дрібна буржуазія, інте­лігенція, національна торгова буржуазія. Висувалися такі вимо­ги: ліквідація англо-іранеької угоди, зміцнення національної незалежності, проголошення Ірану республікою, надання Азер­байджану автономії, проведення демократичних реформ. Шахсь­кий губернатор і чиновники були позбавлені посад. Демократи взяли владу в свої руки. Був створений національний уряд на чолі з М. Хіабані. Нова влада ввела контроль над цінами на

51

продовольство і товари першої необхідності, відкрила школи та медпункти для народу. У вересні 1920 р. повстання було приду­шене об'єднаними силами шахських і англійських військ. Шейх

М. Хіабані загинув.

Ще одним важливим центром національно-визвольного

руху стала провінція Гілян. В роки Першої світової війни тут виник партизанський рух дженгелійців (дженгель - ліс) на чолі з Кучек-ханом. Вони виступали за здобуття національної неза­лежності під лозунгами ісламу. Дженгелійців підтримували се­ляни, міська біднота, торговці, частина великих купців, поміщиків,

мусульманського духівництва.

Радянська Росія, більшовики Закавказзя намагалися впли­вати на ситуацію в Гіляні. В травні 1920 р. Волзько-Каспійська флотилія .розгромила залишки білогвардійських частин, які втек­ли на територію Ірану, в порту Ензелі на південному узбережжі Каспійського моря. Радянські представники зустрілися з Ку­чек-ханом і запропонували йому допомогу. Була досягнута до­мовленість про спільні дії, виник єдиний фронт, в який увійшли патріотично настроєні поміщики і купці, інтелігенція, середні міські верстви, сільськогосподарські робітники, іранські комуні­сти. Програма фронту включала такі пункти: ліквідація нерівно­правних договорів, встановлення республіки, захист особи і май­на громадян, рівноправність всіх національностей, захист ісламу.

5 червня 1920 р. була проголошена Гілянська Радянська республіка. Створювався революційний уряд і революційна військова рада на чолі з Кучек-ханом. Дуже швидко виникли розбіжності між групою Кучек-хана і комуністами. Останні відстоювали ідею негайної соціалістичної революції в Гіляні як складової частини світової революції, вимагали рішучих дій, наприклад, реквізиції майна багатих, боротьби проти ісламу тощо. Кучек-хан стояв на поміркованих позиціях і виступав за вирі­шення політичних завдань, в першу чергу за здобуття Іраном незалежності. Свою точку зору на тактику боротьби мала і гру­па радикальної інтелігенції, яка, ігноруючи відсутність зброй­них сил, намагалася розпочати похід на Тегеран. Конфронтація привела до розриву і відновлення єдиного фронту, через деякий час недавні союзники знову стали ворогами. В листопаді 1921 р. бригада перських козаків, якій допомагали англійські війська,

розгромила Гілянську республіку.

Третім центром визвольного руху був Хорасан. Влітку 1921 р. тут розпочалося повстання військових і жандармських частин, якими командував-долковник М. Тагі-хан Пасіян. Його підтримала національна і дрібна буржуазія, інтелігенція. Сти­хійно зародився селянський рух. Вимогами повсталих булиг.ви-зволення Ірану з-під контролю Англії, скликання парламенту,

52

забезпечення демократичних свобод. Уряд кинув на розгром по­встання ханські загони курдських племен, в одній із сутичок з ними М. Тагі-хан загинув. Основні сили повстанців зазнали по­разки, а розрізнені селянські загони продовжували боротьбу ще протягом року.

Під тиском національно-патріотичного руху правлячі кола Ірану анулювали кабальну угоду 1919 р., англійська та іранська реакція зазнала поразки.

В іранському суспільстві існували досить впливові сили, за­цікавлені в нормалізації відносин з Росією. Радянсько-іранські дипломатичні відносини були встановлені в 1920 р. У Москві почались переговори, які завершились підписанням договору від 26 лютого 1921 р. Радянська сторона відмовилась від угод царсь­кого уряду, які порушували суверенітет Ірану, від режиму капі­туляцій і права екстериторіальності. Було визначено лінію дер­жавного кордону. Сторони заявили про невтручання у внутрішні справи одна одної. Ірану безвідплатно передавалась на його те­риторії власність царського уряду на суму близько 70 млн. руб. золотом, а також власність Російського кредитного банку на суму 64 млн. руб. золотом. Спеціальна стаття передбачала умови вве­дення радянських військ в Іран, якщо виникне така необхідність. Договір був вигідним для Ірану в будь-якому відношенні. Він також вирішував питання про радянські кордони в Закавказзі.