22. М'янма Завоювання незалежності. Політична нестабільність

Бірма була втяіснута у Другу світову війну як англійська колонія. У національно-визвольному русі стався розкол. Одна його частина, як і раніше, сподівалася на поступки від Англії і створила Блок свободи, висунувши головною вимогою проголо­шення незалежності. Інша частина переорієнтувалась на Япо­нію, розраховуючи, що вбна допоможе звільнитись від англійсь­ких колонізаторів. У 1941 р. Японія окупувала Бірму. Багато впливових лідерів національно-визвольного руху вважали, що для захисту національних іі.втересів підходять будь-які методи, і почали співробітничати з окупаційною владою. З дозволу японців була організована Армія незалежності Бірми під командуван­ням генерала Аун Сана. В 1943 р. Японія проголосила неза­лежність Бірми і створила національний уряд. Але на цей час

127

стали зрозумілими справжні наміри японської сторони, яка праг­нула замінити англійський колоніальний режим своїм. Розпо­чався масовий народний рух проти окупантів. У 1944 р. виник­ла Антифашистська ліга народної свободи на чолі з Аун Саном. У березні 1945 р. вона підняла антияпонське повстання, в травні 1945 р. було визволено столицю - Рангун. Передбачалося скли­кати Установчі збори і остаточно вирішити питання про неза­лежність. Однак після закінчення Другої світової війни в Бірму повернулися англійські колонізатори, які збиралися відновлю­вати старі порядки.

Великобританія пішла на переговори з керівниками наці­онально-визвольного руху, але всіляко їх затягувала, бо розрахо­вувала відділити від майбутньої незалежної держави національні окраїни. В Бірмі проживало 135 народностей, які зосереджува­лись на окраїнах у важкодоступних місцевостях, жили за своїми законами і не переймалися питаннями загальнодержавної ваги. Їх лідери не хотіли незрозумілих змін, прагнули зберегти владу і вплив. У січні 1947 р. генерал Аун Сан і прем'єр-міністр Вели­кобританії К. Еттлі підписали угоду про надання Бірмі неза­лежності без територіальних змін. У лютому 1947 р. в м. Пан-лон відбулася конференція представників народів, що населяли Бірму, яка висловилась за створення союзної держави, де націо­нальні меншини матимуть широке самоврядування. Це поло­ження підтвердила конституція 1947 р., надавши деяким на­родностям право виходу з її складу.

19 липня 1947 р. генерал Аун Сан і шість його сподвиж­ників були вбиті бойовиками одного з Політичних противників. 4 січня 1948 р. була проголошена незалежна держава Бірмансь­кий Союз. Її першим прем'єр-міністром став У Ну.

Економіка Бірми знаходилась у надзвичайно тяжкому стані. Колонізатори перетворили її в монокультурного виробника рису. За роки японської окупації було знищено 50% національного багатства, зруйновано і без того слабку промисловість, шляхи, іригаційні системи. Японці підірвали всі діючі нафтові свердло­вини. Після здобуття незалежності відновленню господарства заважали бойові дії, відсутність коштів і конструктивної про­грами відродження.

В березні 1948 р. в Бірмі розпочалась громадянська війна.

Проти центрального уряду зі зброєю в руках боролись військові формування комуністичної партії і сепаратистськи настроєних організацій національних меншин. Весною 1949 р. каренські бойовики взяли в облогу столицю. Режиму вдалося перемогти в громадянській війні перш за все завдяки відсутності єдності у його противників. Заколотники були відкинуті в окраїнні райо­ни, але не розбиті. Виникла проблема сепаратизму. Усі провідні

128

етнічні групи Бірми - шани, карени, качини, ва, палауни та ін., створили повстанські збройні загони. Комуністична партія влаш­тувала опорні бази у важкодоступних районах. Вона орієнтува­лась на ідеологію КПК і отримувала допомогу з Китаю.

У політичній сфері Бірми утвердилась парламентська де­мократія. Проте правляча Антифашистська ліга народної сво­боди не змогла забезпечити стабільності в країні. Нездатність демократичного режиму позитивно вирішувати нагальні пробле­ми призвела до його падіння.