Зовнішня політика кнр

У зовнішній політиці Китайської Народної Республіки мож­на виділити декілька періодів. До 60-х років комуністичний Китай перебував у міжнародній ізоляції. Його виникнення було вороже зустрінуте головними капіталістичними державами, які втратили значні економічні можливості й не хотіли рахуватись з новим співвідношенням сил у регіоні. Лідери КПК постійно виступали з погрозами на адресу міжнародного імперіалізму і його головної сили - США, які мають бути знищені.

В головних питаннях міжнародного життя китайське керів­ництво орієнтувалось на СРСР, звідки одержувало економічну і військову допомогу. Проте через нетривалий час почали прояв­лятися й розбіжності в розумінні певних проблем. Мао Цзедун негативно сприйняв рішення XX з'їзду КПРС і критику культу особи Й.В. Сталіна, бо вони нібито «дали козирі в руки реакцій­них сил і внесли смуту і розгубленість у ряди комуністів». На початку 60-х років почалася гостра полеміка між керівництвом КІЇРС і КПК з питань війни і миру, впливу на міжнародний комуністичний рух, шляхи будівництва «соціалізму» і наявність радянських «закономірностей», обов'язкових для всіх, та китайсь­кої «специфіки». В 1960 р. М,С. Хрущов, прагнучи натиснути на Китай, наказав відкликати звідти радянських спеціалістів. Китайська сторона висунула до СРСР територіальні претензії. Розпочалися прикордонні сутички, які в період «культурної ре­волюції» постійно загрожували перерости у військові дії.

Змінився характер офіційної китайської пропаганди. Ра­дянський Союз оголошувався «ворогом № І», більш небезпеч­ним, ніж американський імперіалізм. Маоїсти розпочали боротьбу з СРСР за лідерство в комуністичному русі країн, що розвива­ються. їм вдалося в ряді комуністичних партій створити

92

опозиційні групи, які знаходились під впливом їх ідеології і стояли на екстремістських позиціях. «Ідеї Мао Цзедуна» сприй­няла компартія Індонезії.

КНР прагнула впливати на державну політику країн Азії та Африки, надала військову допомогу різним угрупованням у гро­мадянських війнах і збройних конфліктах в Афганістані, Шрі-Ланці, Судані, Сомалі й т.д.

На рубежі 60-70-х років китайське керівництво почало шу­кати можливості для виходу з міжнародної ізоляції. КНР ви­магала визнати її права як єдиного законного представника китайського народу в 00Н, зокрема в Раді Безпеки. На засі­данні Генеральної Асамблеї 00Н 1971 р. 80 країн підтримали її позицію, визначивши лінію США і їх союзників як «політич­ну змову» проти великої суверенної держави. Китайська Народ­на Республіка була прийнята в члени 00Н, одночасно представ­ники гомінданівського Тайваню усувались із цієї організації та усіх її органів.

Розпочалися контакти з СІЛА і Японією, в яких попередньою умовою нормалізації відносин і дипломатичного визнання китайсь­ка сторона висувала розрив офіційних зв'язків з Тайванем. Китай відвідала японська делегація, президенти США Р. Ніксон, Дж. Форд, Р. Рейган. Після довгих дебатів попередня умова була прийнята. В 1972 р. встановлювались дипломатичні відносини КНР з Япо­нією, в 1978 р. вони підписали мирний договір, який остаточно підводив підсумки Другій світовій війні і відкривав можливості для співробітництва на новій основі. 1 січня 1979 р. були вста­новлені дипломатичні відносини між КНР і США.

В той же час політика конфронтації з СРСР продовжувала­ся. Китай зайняв непримиренну позицію, наполягаючи на задо­воленні всіх своїх претензій. Він відмовився продовжити до­говір про дружбу з СРСР, термін якого закінчився в 1980 р. На початку 80-х років були сформульовані «три великі перепони» з радянського боку, які, з точки зору китайської сторони, заважа­ли нормалізації стосунків. «Перепонами» були: 1) підтримка В'єтнаму і його політики в Камбоджі, зокрема, присутності там в'єтнамських збройних формувань; 2) присутність радянських військ в Афганістані; 3) велика концентрація радянських військ на території вздовж китайського кордону і радянська присутність у Монголії. Усунення «перепон», які в принципі не стосувалися двосторонніх відносин, китайське керівництво вважало обов'яз­ковою умовою для вирішення будь-яких інших питань. СРСР і КНР багато разів робили офіційні заяви про необхідність іти на взаємні поступки, але це не дало ніяких практичних результатів. Після розпаду Радянського Союзу КНР пішла на нормалізацію відносин з Росією. Були врегульовані прикордонні питання,

93

підписано кілька десятків угод про економічне, науково-техніч­не, культурне співробітництво.

Важливим питанням зовнішньої політики КНР є проблема

одночасного існування Китайської Народної Республіки і Ки­тайської Республіки на о. Тайвань. Ден Сяопін висунув концеп­цію: «одна держава - дві суспільні системи». На її основі було вирішене питання про англійську колонію Гонконг (Сянган) і португальську колонію Макао (Аоминь). Вони увійшли до скла­ду КНР (Гонконг у 1997 р., Макао у 1999 р.), але упродовж 50 років зберігатимуть нинішню економічну систему і спосіб життя. Та­ким же чином пропонується приєднати до КНР і Тайвань. Про­те, незважаючи, на заклики, погрози, демонстрацію військової сили з боку континентального Китаю, Тайвань ідею об'єднання з КНР

рішуче відкидає.