28. Туреччина Туреччина після Другої світової війни

Туреччина не брала участі у Другій світовій війні, але дотри­мувалась курсу «збройного нейтралітету», кілька разів збира­лась вступити в бойові дії на боці фашистського блоку. Це ви­магало утримання великої армії, значних військових витрат, уве­дення додаткових податків з населення.

Після закінчення війни в Туреччині, виникла складна полі­тична ситуація. Зростало незадоволення» ширився демократич­ний рух, висувалися вимоги проведення реформ. У січні 1946 р. стався розкол у Народно-республіканській партії, створеній М.К. Ататюрком. Виникла нова Демократична партія на чолі а Адханом Мендересом та Махмудом Джеляль Баяром. Вона ви­ступала проти жорсткого контролю держави над економікою, за

184

свободу дій для приватного капіталу, за дотримання прав і свобод, закріплених у конституції. Національна буржуазія шукала зов­нішньої підтримки та іноземних інвестицій, які надали б нового імпульсу турецькій економіці. Таку підтримку надали СІЛА.

У березні 1,947 р. президент СІЛА Г. Трумен звернувся з посланням до конгресу, в якому просив про асигнування спеці­альних коштів для надання допомоги Туреччині. За угодою від 12 липня 1947 р. Туреччина прийняла військову допомогу СІЛА. У країні розпочалося будівництво стратегічних доріг, аеродромів, військово-морських баз. США збільшували обсяги торгівлі з Туреччиною, ввозячи товари широкого вжитку і вивозячи сиро­вину. В 1948 р. турецький уряд підписав із США угоду про співро­бітництво в рамках «плану Маршала». За, 10 років (1948-1957) Туреччина одержала за цим планом близько 800 млн. дол. Крім того, за сприяння США в 1950-1954 рр. країна отримала 65 млн. дол. від Міжнародного банку реконструкції і розвитку. Іноземні інвестиції сприяли господарському росту Туреччини, хоча, як і раніше, в основному фінансувався державний сектор.

Політика урядів а. Мендереса

У 1950 р. відбулися парламентські вибори, на яких перемог­ла опозиційна Демократична партія. Один з її лідерів М.Д. Баяр став президентом, а інший - А. Мендерес - прем'єр-міністром. В економічній політиці новий уряд проводив курс підтримки при­ватного капіталу і залучення іноземних кредитів та інвестицій. З одного боку, це сприяло зміцненню позицій національної бур­жуазії, з іншого - вело до залежності від США та міжнародних монополій, зростання, зовнішнього боргу. В 1955 р. уряд, не маю­чи коштів на виплату відсотків за кредити, заставив майже весь золотий запас. А. Меядерес здійснював відверто проамерикансь-ку зовнішню гіолітиіку і,сприяв експансії СІЛА як у своїй країні, так і в регіоні. Туреччійа ртала членом військових блоків НАТО, СЕАТО, СЕНТО. В 1^5^ р, вона уклала угоду із США про військове співробітництво, яка|,надала, американській стороні право мати військові бази на турецькій .території. З 1954 р. важливе місце в турецькій зовнішній пр^нуипі зайняло кіпрське питання. Ту­реччина добивалася кцз^цлу Кіпру між грецькою і турецькою общинами острова. Вон^^няла антиарабську позицію під час війни англії, Франції, Ізраїлю проти Єгипту в 1956 р., збиралася брати участь в антисиріиськихакціях 195;7 р. Така політика не сприяла міжнародному авторитету Туреччини і захисту її на­ціональних інтересів на Близькому і Середньому Сході.

У країні, незважаючи назаборони і репресії, складалася опо­зиція політиці Демократичної партії та уряду А. Мендереса.

185

Виникали підпільні організації в середовищі інтелігенції, сту­дентської молоді, які виступали за демократизацію суспільного життя, можливість легальної політичної діяльності. Формував­ся профспілковий рух. Офіцери турецької армії створили таєм­ну організацію ататюркістів, яка боролась за повернення до ос­нов політики М. Кемаля. Активізувалось мусульманське духів­ництво, яке змогло добитися від уряду деяких поступок (викла­дання ісламу в школах, будівництво нових і ремонт старих мече­тей, читання Корану по радіо, відкриття богословського факуль­тету в Анкарському університеті та ін.). Виникали націоналі­стичні організації нетурецьких народів - курдів, вірменів, лазів та інших, що виступали проти політики отуречення. Проти опо­зиційних діячів та організацій проводились репресії, показові судові процеси. У 1960 р. була створена спеціальна парламен­тська комісія з надзвичайними повноваженнями для розсліду­вання «підривної діяльності» опозиції.

У країні виникла гостра політична криза. Відбулися масові студентські демонстрації під лозунгами: «У відставку Мендере-са!», «Ми вірні Ататюрку!». Їх підтримали курсанти і викладачі військових училищ.'