Держава і суспільство

Ізраїль — парламентська республіка. Вищим законодавчим органом країни став однопалатний парламент - кнесет у складі 120 чол., який обирається на 4 роки шляхом загальних, прямих, таємних виборів- Голосування здійснюється за списками вартій

і партійних блоків, висування окремих позапартійних канди­датів не передбачене. До парламенту проходили ті списки, за які подавалось не менше 1% голосів виборців. Закони в кнесеті прий­маються простою більшістю голосів і набирають чинності після того, як їх підпише прем'єр-міністр і міністр, відповідальний за їх виконання, а потім санкціонує президент. Глава уряду фак­тично є головною посадовою особою в державі, від якої залежить вироблення всіх важливих рішень. Президент обирається кне-сетом. З 1996 р. прем'єр-міністр обирається всенародним голо­суванням.

В Ізраїлі утвердилась багатопартійна система, в рамках якої

функціонує кілька десятків партій різної політичної спрямова­ності. Всі вони з позицій націоналізму виступали за побудову «чистого» єврейського суспільства. Однак у підході до ряду кон­кретних проблем (права неєврейського населення, анексія арабсь­ких територій, роль іудаїзму, економічна і соціальна політика

тощо) існували значні розбіжності.

V 50-х - середині 70-х років в ізраїльському суспільстві пере­важали ліві настрої. Найбільш впливовою була Робітнича партія, що ставила своєю метою побудову «єврейського соціалізму», її програма передбачала створення соціальне орієнтованої держа­ви, яка захищає інтереси всіх громадян, пом'якшує або зовсім усуває соціальні конфлікти і робить Ізраїль привабливим для нових іммігрантів. У 1968 р. партію було реорганізовано, вона змінила назву і відтоді називається Партія праці, її лідерами в різні періоди були Д. Бен-Гуріон, М. Даян, Ш. Перес, Г. Меїр, І. Рабин. Партію підтримувала третина виборців. Вона об'єдну­валась у коаліції з іншими лівими партіями і очолювала уряди Ізраїлю, 1948-1977 рр. У цей час була створена сучасна політич­на та економічна система країни, закладені основи її внутріш­ньої і зовнішньої політики.

Група партій правоцентристського спрямування виступала

за проведення широких ринкових перетворень, обмеження со­ціальних функцій держави, іудеїзацію суспільства, врегулюван­ня близькосхідного конфлікту шляхом жорсткого тиску на арабські країни. На початку 70-х років вони сформували блок

Лікуд (Згуртованість),.

Ультраправі партії висували лозунг створення «великого Ізраї­лю від Нілу до Євфрату». З кінця 70-х років лівий блок і блок Лікуд змінюють один одного у вищих ешелонах влади. Ізраїльсь­ке суспільство формувалось і продовжує формуватись шляхом переселення євреїв із різних частин світу. Тривалий час дебатува-лось питання про те, кого вважати євреєм. За законом 1970 р. євреєм е людина, народжена матір'ю-єврейкою, або та, що прийня­ла іудаїзм. Крім того, право на ізраїльську національну належність

292

мають чоловік єврейки, дружина єврея та їх нащадки в перших двох поколіннях з чоловіками та дружинами.

Виділяється 8 великих хвиль еміграції євреїв у Палестину

- з царської Росії, Польщі, країн Північної Африки, Ефіопії, країн Східної Європи, СРСР і СНД та ін. На кінець XX ст. населення Ізраїлю досягло 6 млн. чоловік, його чисельність зросла порівня­но з 1948 р. у 7,4 рази. З 1990 р. з республік колишнього СРСР в Ізраїль в'їхало 600 тис. євреїв, що збільшило його населення на 12%. Нині там проживає 860'тис. вихідців з СРСР і СНД, 500 тис. - з Марокко, по 250 тис.-¹- з Польщі і Румунії, по 180 тис.

- з Іраку та Ємену, 64 тис. - з Ефіопії. Одне з головних завдань держави — інтеграція переселенців у суспільство. Для цього ство-'рене спеціальне Міністерство абсорбції емігрантів. Розроблені програми адаптації, які передбачають організацію переїзду, роз­селення, виплату допомог; працевлаштування, освоєння нових професій, вивчення івриту, історії, законодавства Ізраїлю тощо. В той же час кожна община яовйх громадян певною мірою зберігає свою специфічну культуру, звичаї, манеру вдягатися.

Чисельність арабського населення Ізраїлю коливалась у зв'язку з війнами і приєднанням нових територій. На кінець XX ст. там проживало 886 тис. арабів-мусульман (14,8% від загальної кількості населення) і 98 тис. друзів (1,6%). Арабсь­ке населення обмежувалось у правах. Хоча ніяких офіційних документів із цього приводу не існує, на практиці склалася си­стема дискримінації арабів. Територіальні надбання 1948-1949рр. анексовані,загарбання 1967 р. оголошені окуповани­ми територіями і активно колонізуються. Досить довго грома­дянський статус арабів не був визначеним. У 1966 р. вони дістали право брати участь у виборах і висувати свої партійні списки. В прикордонних районах і місцях компактного проживання арабів військові власті і спецслужби під гаслом боротьби з терориз­мом мають право вводити надзвичайний стан, комендантську годину, обмежувати пересування, заарештовувати і висилати людей без пред'явлення звинувачення,'обшукувати будинки. Існували негласні заборони при працевлаштуванні. В 50-70-х роках араби складали близько 20% кваліфікованих робітників і 33% - некваліфікованйх. їм був закритий доступ у ряд галу­зей виробництва. Прагнучи підірвати єдність арабського насе­лення, ізраїльський уряд надав особливий статус друзам. Лише вони серед арабів проходять обов'язкову військову службу і мають належні за це пільї^и. ' '

На початку 90-х рр. в Ізраїлі склалося нове співвідношення суспільно-політичних сил. Активізувалися ті верстви населен­ня, які раніше з різних причйя вели себе пасивно, підтримуючи один з існуючих партійних блоків. Нині вони створюють нові

193

партії, борються за представництво в парламенті і захист своїх специфічних пріоритетів. Найбільш вагомими є досягнення російськомовних емігрантів останньої хвилі. Вони організували партію Ісраель ба-алія, яка на виборах 1996 р., всього через п'ять років після виникнення, провела в кнесет сімох своїх депутатів, а два її члени увійшли в уряд. Перед парламентськими вибора­ми 1999 р. з'явились ще три «російські» партії. Ісраель ба-алія добилась шести місць у кнесеті, партія «Наш дім - Ізраїль» -чотирьох. У політиці також почали проявлятися такі фактори, як «ефіопський», «марокканський», «хасидський» таін.