13. Країни тропічної і південної африки

З усіх країн Африки, розташованих на південь від Сахари, лише дві - Ефіопія і Ліберія - зберегли політичну незалежність. Решта територій Африки була розподілена між європейськими державами. Найбільшими були британські колоніальні володін­ня. В Західній Африці Англія захопила Нігерію, Золотий Берег, Гамбію і Сьєрра-Леоне; в Східній Африці їй належали Кенія, Уганда, Занзібар і Сомалі. Під її контролем перебувала майже вся Південна Африка. В 1910 р. був створений Південно-Афри-канський Союз, що мав статус домініону. Тут склався расистсь­кий режим.

Франція створила другу за величиною колоніальну імперію, яка включала Західну і Екваторіальну Африку, Мадагаскар і частину Сомалі. Бельгії належала величезна африканська краї­на Конго, територія якої у 80 разів перевищувала площу метро­полії. Менші володіння мали Італія, Португалія та Іспанія. Німецькі колонії за рішенням Паризької мирної конференції були розділені між Англією,- Францією, Бельгією та Португалією.

В загарбаних країнах імперіалістичні держави встановили жорстокий колоніальний режим. Корінне населення було поз­бавлене всіх прав. Влада в колоніях знаходилась у руках чинов­ників, надісланих з метрополій. В англійських колоніях перева­жала так звана система непрямого управління. Воно здійснюва­лось через місцеві структури і місцевих правителів. Зберігалась видимість самоуправління і не потрібно було створювати чис­ленний власний адміністративний апарат. Франція застосовува­ла систему прямого управління через своїх державних чинов­ників. На практиці обидві системи часто комбінувались і в чис­тому вигляді майже не зустрічались.

Основними методами колоніальної експлуатації народів Африки були: збір податків грошима і натурою, примусова пра­ця, експропріації земель і створення резервацій, введення систе­ми монокультур, пограбування дрібних товаровиробників через нееквівалентний обмін.

Сільське господарство переорієнтовувалось на потреби зовніш­нього ринку, вирощування експортних культур нерідко вводилося примусово. В міжвоєнний період виробництво кави зросло в 11 разів, чаю - у 10, какао-бобів - у 6, арахісу - у 4, тютюну - у 3 рази. Різко збільшився збір бавовни. Багато колоній перетворилось у країни з монокультурним господарством, коли від 75% до 98% експорту припадало на якусь одну культуру. В Гамбії і Сенегалі це був земляний горіх, на Занзібарі - гвоздика, в Уганді - бавовна, на Золотому Березі - какао, в Того і Камеруні - кава і какао, в Габоні - цінні породи дерев, у Французькій Гвінеї - банани і ананаси.

69

Гірничовидобувна промисловість, створена колонізаторами в Африці, поставляла на світовий ринок цінну сировину. На 1937 р. Південна і Тропічна Африка давала 97% світового видо­бутку алмазів, 92% кобальту, понад 40% золота, хромітів, літієвих мінералів, марганцевої руди, фосфоритів, близько 30% платини.

Іноземні інвестиції вкладалися в експортні галузі господар­ства. За підрахунками західних економістів, з 1870 по 1936 рік загальна сума іноземних капіталовкладень в африканські краї­ни склала 1,2 млрд. фунтів стерлінгів, 75% цієї суми належало

англійським монополіям.

З утвердженням колоніалізму і вторгненням ринкових

відносин розпочався докорінний злам традиційних африкансь­ких структур. Колонізатори виконали певну цивілізаторську місію. Розкладалося натуральне господарство, община, виникли нові соціальні відносини. Почав формуватися капіталістичний сектор економіки, відповідна система поглядів на державу і сус­пільство. Торговий капітал був зацікавлений у появі в афри­канців нових потреб і таких прибутків, щоб сформувати ринок для своїх товарів. В колоніях створювались початкові, рідше -середні школи і коледжі. Невеликий прошарок вихідців з Аф­рики здобув вищу освіту в університетах Європи і Америки. Ці люди ставали священиками, юристами, викладачами, а пізніше -

політичними лідерами і державними діячами.

В періодколоніалізму склалися економічні, політичні, соціальні передумови для створення незалежних африканських держав.

70

Розділ

Країни Азії та Африки у другій половині XX ст.