Палестинська проблема на сучасному етапі

У кінці 80-х - на початку 90-х років розпочалися перегово­ри між лідерами ОВП та Ізраїлю, які відбувались у кілька етапів при посередництві США. Була прийнята ізраїльська формула «Мир в обмін на землю». У 1993 р. між ОВП та Ізраїлем укла­дено договір про поетапне врегулювання і Створення Палестинсь­кої держави на територіях, що окуповані, але не анексовані Ізраї­лем {сектор Газа, західний берег р. Йордан). На першому етапі врегулювання вводилася палестинська автономія, надалі плану­валося надати їй повну незалежність.

В 1994 р. був підписаний договір між Ізраїлем та Йорда­нією. Переговори з Сирією поки що завершилися безрезуль­татно, бо сирійська сторона неодмінною умовою укладення договору висуває вимогу про повернення своєї території -Голанських висот.

Єврейські і арабські екстремісти намагаються зірвати про­цес близькосхідного примирення. Здійснено ряд терористичних актів. Проте переговори тривають.

206

33. Єгипет Боротьба за національну незалежність. Революція 1952 р.

Під час Другої світової війни Єгипет був найважливішим плацдармом Великобританії на Близькому Сході і в Африці. У перші повоєнні роки зберігалась англійська військова присутність у країні, постійне втручання у внутрішні, справи Єгипту здійсню­валося на підставі умов договору І936 р., термін дії якого мав закінчитись у 1956 р. Єгипетські иапіонально-патріотичні сили вимагали дострокового припинення дії договору і справжньої незалежності. Натомість у 1946 ^Великобританії вдалося в черговий раз нав'язати правлячиїІІ^йідам Єгипту нерівноправ­ну угоду, що підтверджувала і ко^^тйзувала умови договору 1936 р. В Єгипті зберігались ан^йріські військово-морські і військово-повітряні бази. Англія ^ІііійЙйЬгїираво ввести в країну додаткові військові контингенти в б^^ррф час, коли, на її думку, Єгипту загрожувала небезпека» а^^ймЙ^іїїІїВкористовувати єги­петські війська за межами 'країни дйея своїх військових операцій. Створювалась змішана англо-єгипетська рада спільної оборони. Великобританія -зобов'язувалася вивести свої війська із зони Суецького каналу» Каїра і Олександрії не раніше, ніж через три роки, якщо ситуація буде сприятливою.

У 1947 р. питання про вивід англійських військ з Єгипту і ліквідацію нерівноправних угод'із Великобританією, які обме­жували суверенітет країни, було винесено на розгляд Ради Без­пеки 00Н. Цей орган десять разів обговорював єгипетське пи­тання, але так і не прийняв конкретного рішення. Необхідність перебування своїх військ у Єгипті Великобританія мотивувала політичною нестабільністю в регіоні і небезпекою, яку прихову­вало в собі арабо'еврейське протистояння.

У країні активізувався патріотичний рух, .що боровся проти монархічного режиму, корумпованої бюрократії, великої буржуа­зії і поміщиків, усіх тих, хто не хотів або не вмів захищати національні інтереси. У 1951 р. розпочалися масові анти-англійські виступи, зіткнення з військами і поліцією. Буржу­азні партії скомпрометували себе нерішучістю,' половинчастістю дій і втратили авторитет у значної частини єгипетського сус­пільства. Ініціатива перейшла до рук військових. У лавах єги­петської армії виникла організація «Вільні, офіцери», ініціато­ром створення і керівникомякої бувГ-А. Наеер. Вона ставила перед собою завдання здійснити державний переворот, скинути короля Фарука, передати владу політикам,,які провели б у країні реформи. Активну участь у роботі організації брало близько 300 офіцерів, а кількість її прихильників на поч. 50-х років досягла

207

1 000 чол. Її діяльність була су­воро законспірована. Організація складалась із груп по 3-5 чол., яким нічого не було відомо про роботу інших. Лише Насер знав усіх членів « Вільних офіцерів ». Координацію роботи груп здійс­нював Виконавчий комітет, який очолював офіцер із найвищим військовим званням - генерал-майор М. Нагіб.

У ніч з 22 на 23 липня 1952 р. організація «Вільні офіцери» за­хопила владу в Каїрі. Переворот був старанно підготовлений і про­ведений за планом, розробленим Г.А. Насером. Бойові загони під командуванням 99-ти офіцерів зайняли всі стратегічні пункти столиці. Їх паролем стало слово «перемога». Король Фарук відрік­ся від престолу і залишив краї­ну. Влада перейшла до рук Ради революційного командування, яку очолив М. Нагіб. Він став першим тимчасовим президентом і прем'єр-міністром Єгипту. Протягом наступних двох років М. Нагіб вважався вождем єгипетської революції, ініціатором оновлення країни. Його заступник Г.А. Насер залишався в тіні, будучи для широкого загалу скромним непомітним офіцером, од­ним із виконавців прийнятих рішень. Його роль як справжнього керівника Ради революційного командування не афішувалась.

Гамаль Абдель Насер

Першим радикальним заходом нового режиму стало прий­няття закону про аграрну реформу від 9 вересня 1952 р. Вста­новлювався земельний максимум для поміщиків у 200 федданів землі (один феддан - 0,42 га). Ще 100 федданів могло перебува­ти у власності членів їх сімей. Надлишки вилучалися державою за викуп і продавалися безземельним і малоземельним селя­нам у розстрочку терміном на ЗО років. Всього викупу підляга­ло 650 тис. федданів землі. Спочатку військові збиралися пере­дати владу існуючим політичним партіям. Їх лідери дістали пропозицію оприлюднити програми і статут і подати відомості про фінанси. З'ясувалося, що стара політична еліта не готова до радикальних змін і прагне повернутися до колишніх порядків. У січні 1953 р. політичні партії були розпущені. Набрала чин­ності тимчасова конституція країни. 18 червня 1953 р. в Єгипті було проголошено республіку.

208

У зовнішній політиці Рада революційного командування в основному орієнтувалася на СІНА, сподіваючись на економічну і політичну допомогу. 19 жовтня 1954 р. була укладена угода з Великобританією про вивід англійських військ з Єгипту протя­гом 20 місяців від часу її підписання. Серед активних діячів нового режиму тривали суперечки з питання про перспективи розвитку Єгипту. Немолодий генерал М. Нагіб, хворий на ревма­тизм, мало цікавився діяльністю РРК, здебільшого обмежуючись підписанням документів, які йому доставляли додому. Він схи­лявся до компромісу з рядом впливових діячів часів монархії та ісламськими фундаменталістами,(Проводив з ними таємні пе­реговори. Така позиція не влаштовувала реформаторів, очолю­ваних Г.А. Насером. У листопаді 1954 р.М. Нагіб був усунутий зі своїх посад і висланий в глухе, віддалене село, де провів решту свого життя. Г.А. Насер офіційно очолив Раду революційного командування. , ,