Економічний і політичний розвиток Алжирської Народно-Демократичної Республіки в 60-80-х роках XX ст.

Після завоювання незалежності в країні розгорнулась гос­тра боротьба за владу між «історичними вождями». А. Бен Бел­ла, що повернувся з еміграції з Франції, уклав політичний союз з X. Бумед'єном. У вересні 1962 р. в Алжирі відбулися перші парламентські вибори. 26 вересня 1962 р. була проголошена Алжирська Народно-Демократична Республіка. А. Бен Белла очолив її уряд. X. Бумед'єн зайняв посаду військового міністра. У 1963 р. була прийнята перша конституція. Відповідно до її положення фронт національного визволення набував статусу «єдиної авангардної партії в Алжирі», яка «здійснює завдання народної демократичної революції і будує соціалізм». Главою держави і виконавчої влади став лідер ФНВ президент А. Бен Белла. Почалися радикальні соціально-економічні перетворен­ня в дусі «алжирського соціалізму» як різновиду арабського і мусульманського соціалізму. Водночас вивчались і запозичува­лись елементи радянської, югославської і кубинської моделей соціалізму. Перші кроки нового алжирського режиму були ви­соко оцінені радянським керівництвом. Алжир розглядався як «африканська Куба». Президент А. Бен Белла був удостоєний звання Героя Радянського Союзу (1964).

У 1965 р. армія, очолювана міністром оборони X. Бумед'є­ном, здійснила державний переворот. А. Бен Белла був усунутий з постів. Влада перейшла до рук Революційної ради під керів­ництвом X. Бумед'єна. Загальна концепція розвитку країни не змінилася.

Алжирський режим націоналізував банки, страхові компанії, транспорт, нафтогазову промисловість, енергетику. Була введена

231

містила ,!(1|Ж^ вимоги: створення незалежної демократичної рес-публ1|^йр0ведення аграрних реформ, націоналізація основних звйИВІв виробництва, винесення проблеми алжирської незалеж-"в&сті на розгляд світового співтовариства, переговори з фран­цузьким урядом. Бойові загони ФНВ на початку визвольної війни налічували лише 3 тис. чол. Згодом вони дістали назву Армії національного визволення. Арабські країни, СРСР надали їм зброю. В 1958 р. в регулярних частинах АНВ воювало вже 60 тис. чол., а в допоміжних частинах - 70 тис. Після проведен­ня певних операцій бійці допоміжних частин розходились по домівках. Військові дії доповнювались ненасильницькими ак­ціями протесту в містах, страйками, мітингами, демонстраціями. Одним із дієвих методів боротьби, як проти урядових сил, так і проти європейців, алжирські повстанці вважали терор. У 1958 р. був створений тимчасовий уряд Алжирської республіки.

В національно-визвольному русі сформувалась група лідерів - «історичні вожді алжирської революції». Серед них були відомі громадські діячі (А. Вен Белла, М. Будіаф), бойові командири (X. Бумед'єн), керівники військових зон. Визнаючи головною ме­тою здобуття незалежності, вони по-різному уявляли подальші перспективи розвитку своєї країни.

У 1957-1958 рр. в Алжирі перебувало 800 тис. регулярних французьких військ, оснащених танками, артилерією, авіацією. Місцеві європейські ультраколоністи за підтримки військових створювали свої організації, проводили терористичні акти і в Алжирі, і у Франції. Активізація правих сил привела до падін­ня IV республіки. До влади прийшов президент ПІ. де Голль, який запропонував вирішити проблему Алжиру шляхом на­дання йому внутрішньої автономії. Франція мала зберегти кон­троль над його зовнішньою політикою, обороною, економікою і фінансами. ФНВ відхилив пропозицію Шарля де Голля. Ре­акційні французькі генерали здійснили спробу встановити в Алжирі свою диктатуру. Після розгрому путчу ОАС пішла у підпілля і розгорнула кампанію терору проти алжирців і проти співчуваючих їм французів.

Міжнародна громадськість, ліві сили Франції підтримували справедливу боротьбу алжирського народу. Арабські країни не­одноразово вносили питання про деколонізацію Алжиру до по­рядку денного сесій 00Н. У грудні 1960 р. Генеральна Асамблея 00Н прийняла резолюцію про визнання права Алжиру на само­визначення і створення незалежної держави. В 1961-1962 рр. в Евіані відбулися переговори між делегаціями французького уряду і тимчасового уряду Алжирської республіки. Правлячі кола Франції намагалися отримати особливі права в майбутньому незалежному Алжирі (збереження французької адміністрації в

. сод

яя

державна монополія на зовнішню торгівлю. Національний пі ватний капітал залишався у внутрішній торгівлі, легкій промі ловрсті, будівництві, сфері послуг, ремеслі. Іноземний капії зберігся лише як пайовик змішаних підприємств з переваж ням держави. Проводилась індустріалізація країни, значну помогу в здійсненні якої надав Радянський Союз. Уряд отриї вигідні позики від СРСР (550 млн. дол.), Китаю (250 млн. до. Югославії (100 млн. дол.). д|

Почались перетворення в сільському господарстві. На і ціоналізованих земельних володіннях колишніх колонізаторі пов'язаних з ними великих феодалів організовувались кол< тивні ферми. В 1971 р. набрав чинності закон про аграрну реї люцію. Земля вилучалась у поміщиків і багатих селян за викі їм залишалися ділянки, які їхні сім'ї могли обробляти власни] силами, без найманої праці. Гарантувалось право власності землю дрібних і середніх господарств. Вилучені землі розпод лялись між сільськогосподарськими робітниками, учасника» національно-визвольної війни 1954-1962 рр., дітьми загиблих] цій війні, багатодітними сім'ями. Обов'язковою умовою одержаї ня ділянки був вступ до кооперативу. Всього було розподіле^ 1,4 млн. га землі, яку отримали 97 тис. селян. Було створеї 6 тис. кооперативів. У приватній власності 1,3 млн. селян зал шилось 60% оброблюваних земель. У 80-х роках ефективне колоніальних часів сільське господарство Алжиру задовольа ло потреби населення в продовольстві лише на 30%.

Паралельно з економічними перетвореннями формувала^ політична система. На виборах різного рівня зі списку кан датів виключались особи, чия лояльність режиму ставилась сумнів, а їх особисті інтереси, з точки зору відповідних структ суперечили «інтересам революції і народу». Діяльність бу^ якої опозиції заборонялась. В 1976 р. був прийнятий прогр ний документ алжирської революції - Національна хартія. Ві підтверджувала соціалістичну орієнтацію Алжиру. На підсі хартії була введена в дію нова конституція. Главою держаї виконавчої влади оголошувався президент, який обирався я років за пропозицією правлячої і єдиної партії ФНВ. Закої давчу владу здійснювали Національні народні збори, що оби| лись на 5 років. У грудні 1978 р. помер X. Бумед'єн - лУ ФНВ, президент, глава уряду. З січня 1979 р. вищі держави партійні посади в Алжирі зайняв Ш. Бенджедід. '.^

На початку 80-х років Алжир вступив у смугу значних Є» немічних труднощів. Надмірний контроль держави над госв дарством, обмеження приватного підприємства завадили ефя тивному розвитку. Протягом 80-х років зменшувались прибі ки від експорту нафти, оскільки ціни на неї на світовому рі

232

знизились майже в 4 рази. Третина валютних надходжень витра­чалась на закупку продовольства. Наблизились терміни пога­шення зовнішніх боргів. Держава мусила скоротити видатки на соціальні програми, імпорт необхідних товарів, на внутрішні ка­піталовкладення. Відповідно до нових умов режим дещо змінив економічну політику. Була надана господарська самостійність держпідприємствам, введена свобода приватного підприємниц­тва. В 1982-1983 рр. приватний сектор отримав пільги у сфері податків, кредитування, зовнішньої торгівлі, купівлі обладнання і виробничих приміщень. Приватні особи дістали право купува­ти землі з державного фонду в степових і пустельних районах, землі нерентабельних кооперативів. У 1986 р. були внесені зміни в Національну хартію. Все ще підтверджувалась соціалістична орієнтація країни. Одночасно визнавалась рівність усіх форм власності, включаючи приватну. Алжирська революція визнача­лась як «народна і національна за своєю суттю, ісламська за духом, арабська за культурою, сучасна і соціалістична за спрямо­ваністю». Підкреслювалась роль ісламських цінностей.