23. Індонезія Національно-визвольний рух. Проголошення республіки

У 1942 р. Індонезію окупували японські війська. Незважа­ючи на переслідування й терор, у країні розгорнувся широкий антйяпонський рух, що переріс у збройні виступи. В кінці Дру­гої світової війни японське командування розпочало маневри по створенню в Індонезії маріонеткової держави. Організувався Дослідницький комітет з підготовки незалежності (1945). До його роботи залучались відомі політичні діячі, які використали свою участь у ньому в інтересах індонезійського народу.

На пленарному засіданні комітету 1 червня 1945 р. з вели­кою промовою виступив Сукарно. Він оголосив документ «Пан-ча шила» («П'ять принципів»). Були висунуті 5 основних принципів організації і діяльності індонезійської держави в та­кому трактуванні: 1) націоналізм - об'єднання всіх народно­стей архіпелагу в єдину націю; 2) інтернаціоналізм - встанов­лення рівноправного співробітництва з народами світу; 3) демократія - введення демократичних прав і свобод для грома­дян, представницьких інститутів у державі; 4) соціальне благо­денство - рівноправність у розподілі суспільного продукту, ство­рення Справедливого і процвітаючого суспільства; 5) віра в єди­ного бога - віротерпимість, рівноправність усіх релігій. «Панча шила» стали ідеологією антиколоніальної буржуазно-демокра­тичної революції.

17 серпня 1945 р. була проголошена незалежність Індонезії. Голландія за допомогою великих імперіалістичних держав організувала колоніальну війну, яка завершилась перемогою індонезійського народу.

134

Режим особистої влади президента Сукарно

Народ Індонезії відстояв свою незалежність і свою респуб­ліку, проголошену 17 серпня 1945 р. Набрала чинності консти­туція 1945 р. Відповідно до її положень президент наділявся великими повноваженнями - він був главою держави, прем'єр-міністром і головнокомандувачем збройних сил. Президентом став лідер національно-визвольного руху Сукарно.

Обстановка в країні характеризувалась політичною нестабіль­ністю, часто змінювалися уряди. В кінці 50-х років почав склада­тися режим особистої влади президента Сукарно. Він висунув кон­цепцію «керованої демократії», суть якої полягала в розширенні функцій виконавчої влади і безпосередньо глави держави. Сукар­но заявив, що самобутнє специфічне індонезійське суспільство у світовій історії йде своїм шляхом, а основою його розвитку є фун­кціональні групи - &рмія, профспілки, селянські, жіночі, молодіжні та інші громадські організації.

В 1960 р. Сукарно призупинив дію конституції, розпустив парла­мент і ввів одноосібне президентське правління. Діяльність політич­них партій була поставлена під контроль держави. Створювався На­ціональний фронт, очолюваний президентом. Його програмою став Політичний маніфест, в Якому декларувалися 5 принципів розвитку Індонезії: конституція 1945 р., індонезійський соціалізм, керована демократія, керована економіка, індонезійська самобутність. Кінце­вою метою проголошувалась побудова «індонезійського соціалізму» на основі класового миру, соціальної справедливості і національної єдності. Основою нового політичного режиму президент назвав «союз трьох найважливіших сил країни - націоналізму, релігії і комуніз­му» , що відповідало реальному співвідношенню сил у суспільстві.

Важливою складовою частиною «керованої демократії», її своє­рідним втіленням у господарській сфері стала «керована економі­ка» . Вона передбачала обмеження іноземного капіталу, створення сильного державного сектора, проведення аграрної реформи. Дер­жавний сектор економіки; формувався, в основному, не внаслідок будівництва підприємств», створення нових і модернізації існую­чих галузей, а шляхом націоналізації іноземної власності. За 1958-1965 рр. було націоналізовано або поставлено під контроль дер­жави 70% іноземного капіталу. В 1960 Р. були прийняті закон про розподіл урожаю і основний .аграрний закон. Вони встанов­лювали максимум орендної плати, обмежували поміщицьке зем­леволодіння, передбачали передачу земельних лишків селянам. Створювався державний сектор у сільському господарстві, на на­ціоналізованих плантаціях організовувались держгоспи. В обста­новці політичної нестабільності державний сектор Індонезії фун­кціонував неефективно і сприяв розвалу господарства. «Керована економіка» перетворилась у некеровану.

135

Президент Сукарно прагнув відвернути увагу суспільства від внутрішніх проблем і сконцентрувати її на зовнішній політиці. На початку 60-х років Індонезія вела запеклу боротьбу проти Створення федерації Малайзії з колишніх англійських колоній

— Малайї, Сінгапура, Сабаха, Саравака, Брунея. Свою позицію індо­незійська сторона обґрунтувала тим, що нова держава буде вести ворожу їй політику. Після створення федерації був висунутий лозунг «Знищити Малайзію!». На знак протесту проти вступу нової держави в 00Н Індонезія вийшла з цієї організації. В прикордонних районах відбувалися збройні сутички. В цій си­туації президент Сукарно знайшов підтримку в маоїстського керівництва комуністичного Китаю.

Антималазійська кампанія загострила внутрішні супереч­ності режиму «керованої демократії». Темпи приросту наці­онального доходу були в 1,5 рази нижчі, ніж темпи приросту населення. Основні галузі промисловості працювали на 30-40% своїх потужностей. Зростали інфляція, безробіття. Ціни на това­ри першої необхідності підвищились у 20 разів.