18, АвОнголія «Будівництво соціалізму» в Монголії

В 1940-1960 рр. відповідно до концепції некапіталістичного розвитку в Монголії тривав «соціалістичний етап революції» і будувались «основи соціалізму». Велика увага радянським і

99

монгольським керівництвом надавалась індустріалізації. За і допомогою СРСР були введені в дію вугільні шахти в Налайха, ! аймачні електростанції, об'єкти гірничорудної галузі. З 1 січня ;

1956 р. почала працювати трансмонгольська залізниця, яка зв'я­зала Москву, Улан-Батор, Пекін. В 1959 р. була завершена су­цільна колективізація сільського господарства, в ході якої усу­спільнювалась худоба. Створювалось 390 сільськогосподарських об'єднань. В середньому в одне таке господарство входило 475 аратських дворів і 59 тис. голів худоби (43,4 тис. громадської, 15,6 тис. особистої). В 1959-1960 рр. розпочалось освоєння цілин­них земель. Виникла нетрадиційна галузь сільського господар­ства - рослинництво. Держава почала вирощувати хліб.

З 1960 р. МНР приступила до будівництва «розвинутого со­ціалізму». Були створені такі галузі економіки, як паливно-енер­гетична, гірничовидобувна, будівельна, легка, харчова. У 80-х ро­ках монгольська промисловість виготовляла продукцію 2 500 найменувань, в т.ч. 80 - на експорт. В порівнянні з 1960-м р. національний доход зріс у 8 рази, зовнішньоторговий оборот - у

7 разів, доходи населення - у 2 раая.

В економічній і політичній сферах нагромаджувались не­гативні явища. Склався культ особи X. Чойбалсана (1939-1952). В 50-60-х роках тривали репресивні кампанії, звину­вачення тисяч членів МНРП і рядових громадян у різних антипартійних, антидержавних ухилах. Спеціальним рішен­ням Політбюро МНРП був засуджений відомий учений, ос­новоположник сучасної монгольської художньої літерату­ри, академік Ц. Дамдинсурен за видання російсько-монгольсь­кого словника (1968). Додана до нього хроніка історичних подій була оцінена як політичне шкідлива. З усіх своїх по­сад був знятий вчений-історик, перший президент Академії наук МНР, академік АН СРСР Б. Ширендиб за «націоналізм і антирадянські настрої». Вся влада зосередилась у руках Ю. Цеденбала, який 44 роки очолював МНРП (1940-1984), займав посади глави держави і глави уряду. Здійснювалась русифікація монгольського суспільства, не схвалювались і забувались національна специфіка, народні традиції. Голов­ною умовою для висування на керівні посади було знання ;

російської мови. В більшості вузів російською мовою ви­кладались навіть спеціальні предмети.

Наприкінці 80-х - у 90-х роках стали до ладу нові струк-| турні підрозділи флагмана монгольської індустрії - гірничозба-*| гачувального комбінату «Ерденет», два рудники плавиковогод шпату, Баганурський вугільний розріз, килимова фабрика в Ер»| денеті, трикотажна фабрика в Улан-Баторі та ін. На побудованиаД за радянського техніко-економічного сприяння підприємства

100

вироблялось 95% електроенергії, 92% вугілля, 70% будівельних матеріалів, 100% мідного і молібденового концентрату, митої вовни, пряжі, трикотажних виробів, комбікормів. Між СРСР і МНР була підписана програма економічного і науково-техніч­ного співробітництва на 1985-2000 рр. На 1990 р. державний борг Монголії СРСР оцінювався в 10 млрд. руб. Радянська сто­рона сприяла появі в МНР висококваліфікованих кадрів з різних спеціальностей. У 1972 р. була заснована Асоціація випускників радянських навчальних закладів. У 80-х роках у 20-ти містах України навчалось півтори тисячі монгольських студентів у 84-х вузах і технікумах.

До кінця Другої світової війни міжнародно-правовий ста­тус Монголії був невизначеним. Коли на Кримській конфе­ренції лідерів СРСР, США, Великобританії (лютий 1945 р.) виникло питання про вступ Радянського Союзу у війну про­ти Японії, Й.В. Сталін поставив умову збереження МНР як незалежної держави. В 1949 р. перед приходом КПК до влади Мао Цзедун поцікавився точкою зору Сталіна на приєднан­ня Монгольської Народної Республіки до Китаю. Й.В. Сталін відповів, що «керівники Радянського Союзу не думають, що Монгольська Народна Республіка піде на відмову від своєї незалежності на користь автономії в складі Китайської дер­жави, навіть якщо всі монгольські регіони будутьОб'єднані в автономну одиницю, а вирішальне слово в цій справі має належати самій МНР».

У зовнішній політиці МНР дотримувалась односторонньої орієнтації на Радянський Союз і залишалась у міжнародній ізо­ляції. Її визнавали на початку 60-х років тільки соціалістичні країни і близько 20 колишніх колоній і деяких непровідних капіталістичних держав. В 1946-1961 рр. Монголія 13 разів по­давала заяву про вступ до 00Н, яка відхилялась США і пред­ставником Тайваню в Раді Безпеки. У 1961 р. МНР вдалося подолати їх право вето і вступити до світового співтовариства. Після цього її визнали Англія (1963), Франція (1965), Японія (1972). На початку 90-х років Монголія підтримувала диплома­тичні зв'язки з 90-ма країнами світу.

Монгольська Народна Республіка, де утвердився прорадянсь-кий варіант «державного соціалізму», залишалась відсталою навіть у порівнянні з великою групою країн регіону, які звільни­лись від колоніалізму після Другої світової війни. Країна пере­бувала в стадії затяжної кризи. Керівництво МНРП не поспіша­ло виробити національну концепцію реформ, за звичкою збира­ючись вводити деякі елементи радянської «перебудови». В МНР почали виникати опозиційні організації і партії, які вимагали активних дій щодо виводу країни з кризи.

101