Зовнішня політика

У момент створення держави Ізраїль основним принципом її зовнішньої політики проголошувався принцип «неідентифі-кації», тобто відмови від підтримки курсу будь-якої з великих держав. На початку б0-х років успішно закінчились складні переговори із Західною Німеччиною, яка визнала свою відпові­дальність за політику геноциду (голокосту) проти євреїв із боку фашистів. Була підписана угода про виплату репарацій державі Ізраїль і реституцій окремим громадянам як компенсацію за переслідування гітлерівськім режимом. З 1952 по 1984 рр. Ізраїль отримав від ФРН близько 7 млрд. дол. у вигляді грошо­вих виплат і товарних поставок.

Головною проблемою зовнішньої політики Ізраїлю є кон­фронтація з арабськім світом, яка включає військове протистоян­ня, необхідність повернення арабам окупованих територій, ство­рення незалежної Палестинської держави. Ізраїль несе свою частину відповідальності за затяжний близькосхідний конфлікт, що триває понад 50 років. З середини 50 х рр. у зовнішній полі­тиці Ізраїль почав орієнтуватися на країни Заходу, в першу чер­гу на СПІА. Розгорнулась його політична, економічна, військова інтеграція із західними партнерами. На початку 60-х років ад­міністрація президента Д. Кеннеді офіційно заявила про «особ­ливі стосунки» з Ізраїлем, прагнучи використати співпрацю для вирішення своїх геополітичних поривань на Близькому Сході, За 1948-1984 рр., тобто в той час, коли відбулося 5 арабо-ізраїльсь-ких воєн, США надали Ізраїлю допомогу на 28,5 млрд. дол., 70% якої призначалося на закупку зброї. Одночасно США намагали­ся знайти політичні шляхи розблокування близькосхідної кри­зи. Вони виступали посередниками у двосторонньому врегулю­ванні між Ізраїлем і Єгиптом і підписанні Кемп-Девідських угод. У нових міжнародних умовах кінця 80-х - початку 90-х рр.

196

розпочалися мирні переговори між Ізраїлем і ОВП, на яких підпи­сано кілька угод про поетапне створення незалежної арабської Палестинської держави.

31. Арабські країни: основні тенденції розвитку

У даний період у світі нараховується 19 арабських країн, які поділяються на 3 групи: африканську (Алжир, Марокко, Маври­танія, Туніс, Лівія, Судан), східнооередаемноморську (Єгипет, Си-рія, Дівай, Йорданія, Ірак, Палестинська автономія), аравійську (Саудівська Аравія, Кувейт, ОАЕ, Бахрейн, Катар, Оман, Ємен). Існує ще ряд країн, де проживає значна кількість арабського населен­ня, іноді деякі з цих країн також відкосять до арабських.

Суспільно-політичні1 орієнтири

Після Другої світової війни в арабському світі завершився процес завоювання незалежності колоніями і підмандатними територіями. В ряді країн були скинуті реакційні режими, які проводили антинаціональну політику і дупускали західне втру­чання у свої внутрішні справи на основі укладених нерівно­правних договорів, особливих прав,, При визначенні подальших шляхів розвитку провідні політи^рі сили керувались теоріями арабського націоналізму і арабського соціалізму. Національні ідеї були сильним засобом консолідації мас у боротьбі проти колоніалізму в усіх його формах на основі власних цінностей за створення сильних незалежних, держав. Арабський соціалізм базувався на ідеях про загальну рівність, соціальну справедливість, провідну роль держави в^ економіці, пристосованих до конкрет­них умов кожної країни. )?(:1.94 7 р. Мішель Афляк і Салях Би-тар створили Партію ара^еькргр соціалістичного відродження -ПАСВ (арабською БААС)- В рснову баасистської ідеології була покладена тріада: єдність - рвобода - соціалізм. Лозунгом ПАСВ став вислів «Арабська надія єдина, її місія безсмертна». Свою мету партія вбачала в, подоланні розробленості арабів у націо­нальних державах і сдчврренні єдиної арабської макродержави. Пізніше ПАСВ стала преддячою в Сирії та Іраку. Ідея арабської єдності трансформувадас^і почала трактуватись як тісне співро­бітництво між окремими країнами.

У 60-70-х роках добудову арабського соціалізму як головну мету проголошували Єгипет, Сирія, Ірак, Алжир, Туніс. З часом під впливом і внутрішніх факторів, і міжнародних змін правля­ча еліта поступово знімала соціалістичні лозунги і переорієнто­вувалась на національний капіталізм. Особливим шляхом

797

соціалістичної джамахирії продовжує розвиватись Лівія. Певну роль в арабських країнах відіграє також ісламській фундамен-талізм, який передбачає побудову держави і суспільства за кано­нами мусульманської релігії і має яскраво виражений антизахід-ний характер. Саме на цій основі формувались монархії Ара­війського півострова.