51. Загальна характеристика праці г. Гегеля “Феноменологія духу”

Феноменологія духу (ньому. Phänomenologie des Geistes) — перша з великих робіт Гегеля, що з'явився в той же час першим вираженням усієї його системи абсолютного ідеалізму. Підготовлена до печатки в 1805-1806, опублікована в 1807 за назвою «Система наук. Перша частина. Феноменологія духу» ( одним з попередніх заголовків книги була також «Наука про досвід свідомості»). Являє собою дослідження форм існування свідомості. Методом руху обрана критика, що є (природнього, несправжнього, повсякденного, нереального — терміни Гегеля) знання з боку науки. Згідно з Гегелем (див. Введення) наука тим, що виступає на сцену, сама є тільки деяке явище поряд з іншим знанням. Наука не може просто відкинути несправжнє знання під тем приводом, що вона є істиною, а несправжнє, повсякденне знання для неї нічого не значить. Адже останнє, навпаки, заявляє, що воно істинно й для нього наука ніщо. Одне голе запевнення має однакова вага, як і інше. Саме тому, наука повинна виступити, викладаючи знання, що є, щоб у ньому самому показати його неістинність. Послідовність формоутворень, яку свідомість проходить на цьому шляху, є історія утвору самої свідомості до рівня науки. Більше того, у цьому послідовному русі від однієї форми знання, що є, до іншої, ми проходимо повноту форм існування свідомості. Тим самим, критика знання, що є, їсти одночасний виклад самої науки про досвід свідомості. Науковим доповненням до викладу різних форм існування свідомості, Гегель уважає необхідну (логічну) зв'язок, при якім від однієї форми свідомості ми переходимо до іншої. Цей перехід Гегель і називає досвідом свідомості. У чому полягає цей зв'язок? Гегель указує, що « до якого б результату не привела критика несправжнього знання, його не можна зводити до порожнього ніщо, а необхідно розуміти як ніщо того, чого він — результат, у якому втримується те, що є дійсним у попередньому знанні». Цей зв'язок різних форм існування свідомості й визначає необхідність послідовного руху. У цього руху зі своєї сторони є мета — вона там, де знання витримує критикові досвідом, або як пише Гегель, де «знанню немає необхідності виходити за межі самого себе, де воно знаходить саме себе й поняття відповідає своєму предмету, а предмет — поняттю». «Поступальний рух до цієї мети виявляється неспинно, і ні на якій більш ранній стадії не можна знайти задоволення». Саме тому «Феноменологія Духа» здійснює одну з головних ідей Гегеля, що полягають у тому, що дійсне знання повинне бути системою знання, а дійсна наука — системою взаємозалежних наук. “У момент філософствування людей піднімається над рівнем повсякденної свідомості, а точніше, на висоту чистого розуму в абсолютній перспективі ( тобто він знаходить точку зору Абсолюту). Гегель говорить про це з усією ясністю: "Розум перетворюється у філософську спекуляцію, коли піднімається над самим собою до абсолютного". Щоб "побудувати абсолют у свідомості", потрібно усунути й подолати кінцівку свідомості й, тим самим, звести емпіричне "я" в "я" трансцендентальне, у ступінь Розуму й Духа. Усе це не може відбутися ex abrupto, тобто відразу. Гегель виніс рішучий вирок проблемі методу як у картезіанському варіанті, так і кантіанському, безжалісно засвідчивши кончину.Не може бути "уведенням" у філософствування ( як на те претендувала колишня постановка проблеми методу) те, що не є філософствуванням. Не може бути "уведенням" у науку те, що вже не є наукою. Претендувати на розробку введення у філософію, яке б їй передувало, коментує Гегель, рівнозначно заяві, що можна навчитися плавати, не поринаючи у воду. Незважаючи на це Гегель переконаний, що перехід від повсякденної свідомості до філософського повинен здійснюватися опосередковано, а не романтично раптовим образом, і, стало бути, сам Гегель визнає існування якогось "уведення у філософію". Отже, "Феноменологія духу" була задумана й написана Гегелем саме з метою очистити емпірична свідомість і "опосередковано" підняти його до абсолютного Знання й Духа. Із цієї причини про "Феноменологію" говорилося саме як про певного роду "уведенні у філософію". Необхідно відразу уточнити, що мова йде не про пропедевтику або введення, яке передує науці, але про пропедевтику, яка є наука вже сама по собі. Присвята у філософію є вже сама філософія. Більше того, щоб розуміти "Феноменологію" (твір Гегеля, що викликає й понині найбільший інтерес), не можна ні на хвилину забувати про головну установку гегелівської системи, наміченої вище загалом. Згідно з Гегелем, філософія є пізнання Абсолюту у двох змістах: а) Абсолют як об'єкт і б) Абсолют як суб'єкт. Адже філософія - це Абсолют, що пізнає сам себе (самопізнання через філософію). Якщо це так, то Абсолют не тільки ціль, до якої прагне феноменологія, але, на думку багатьох учених, також і сила, що піднімає свідомість. Можна затверджувати, що "Феноменологія" відводить людині не менш значиму роль, ніж самому Абсолюту. Насправді, у Гегеля не існує кінцевого у відриві від нескінченного, частки — окремо від загального. Стало бути, і людина невіддільна від Абсолюту, будучи визначальною частиною його структури, адже гегелівське Нескінченне є “бесконечно-саморазвивающееся-по-средством-конечного”. Абсолют же є "сущ, що вічно вертається до себе з інобуття". Отже, мова йде про "уведення", або пропедевтиці, що становить приналежність як людському життя, так і життя Абсолюту; Феноменологія духу є шлях, який веде кінцеву свідомість до нескінченного, він збігається з тим шляхом, яким випливав і випливає Абсолют, щоб досягтися самого себе (повернення до себе з існування в іншому). Звідси випливає, що "Феноменологія" знаменує необхідний перехід, а її методологія не може не бути найвищою мірою строго наукової, іншими словами, діалектичної. Вищевикладене полегшує розуміння гегелівського трактування терміна "феноменологія". (Він використовувався І. К. Ламбертом, іншому Канта, самим Кантом і К. Л. Рейнгольдом, а сьогодні позначає певний рух філософської думки.) Термін походить від грецького "phainomenon", що означає ", що проявляється", ", що є", і, відповідно, має на увазі "науку про явища й прояви". Це прояву самого Духа на різних етапах, який, починаючи від емпіричної свідомості, піднімається крок за кроком на усе більш високі рівні. Отже, феноменологія — це наука про Духа, який проявляється у формі як певного буття, так і множинного буття, і який через ряд послідовних втілень (фігур), інакше кажучи через ряд діалектично зв'язаних між собою моментів, досягає аболютного Знання. В "Феноменології духу" є два сполучені й взаємопрехрещені плани: 1) план руху Духа в руслі самозбагнення через усі історичні перипетії навколишнього світу, який, згідно з Гегелем, є шлях самоздійснення й самопізнання Духа; 2) план, що ставиться до окремого емпіричного індивіда, який повинен пройти й освоїти той же шлях. Тому історія свідомості індивіда є не що інше, як повторне проходження історії Духа. Феноменологічне введення у філософію — освоєння цього шляху. Підведемо риску під цими міркуваннями про гегелівську концепцію феноменології за допомогою деяких висновків філософа, виражених у надзвичайно ємній формі, незважаючи на деяку різкість мови: "Індивід повинен пройти по стадіях формування загального Духа, включаючи їх зміст, і не інакше як через його фігури, уже апробовані як етапи вирівняного й торованого шляху". Ці стадії є віхами історії цивілізації, які індивідуальна свідомість повинна "розпізнати" і знову завоювати "майже в проекції". "Це пережите існування є надбання загального Духа; Духа, який, будучи сутністю індивіда й зовні належачи йому, становить, таким чином, його неорганічну природу". " З погляду індивіда, культура тому полягає в оволодінні тим, що він знаходить перед собою, затрачаючи власну неорганічну природу й опановуючи нею. Але це може враховуватися також і з боку загального Духа, оскільки це субстанція із власною самосвідомістю, становленням і власним відбиттям"”. Мартін Хайдеггер