- •1. Загальна характеристика філософії і. Канта «докритичного» періоду.
- •2.Загальна характеристика праці і. Канта «Загальна природна історія та теорія неба».
- •3.Ідея існування «великого Всесвіту» в космогонічній гіпотезі і.Канта.
- •4. Ідея розвитку в космогонії і. Канта.
- •5. Загальна характеристика філософії і. Канта «критичного» періоду.
- •6. Відмінність «чистого» і емпіричного знання.
- •7. Специфіка аналітичних і синтетичних суджень в філософії і. Канта «критичного» періоду.
- •8. Апріоризм як основоположний принцип філософії і. Канта «критичного» періоду.
- •9. Вчення про простір і час в філософії і. Канта «критичного» періоду.
- •10. Співвідношення загальної і трансцендентальної логіки в філософії і. Канта «критичного» періоду.
- •11. Поняття трансцендентальної апперцепції в «Критиці чистого розуму» і. Канта.
- •12. Вчення про розсуд і розум та їх співвідношення в «Критиці чистого розуму» і. Канта.
- •13. Вчення про категорії в «Критиці чистого розуму» і. Канта.
- •14. Поняття «речі у собі» в «Критиці чистого розуму» і. Канта та його суперечливість. Сутність агностицизму.
- •15. Загальна характеристика праці і. Канта «Критика практичного розуму».
- •16. Антиномія моральності в «Критиці практичного розуму» і. Канта.
- •17. Сутність «категоричного імперативу» в «Критиці чистого розуму» і. Канта.
- •18. Обов'язок, щастя і проблема свободи в «Критиці практичного розуму» і. Канта.
- •19. Загальна характеристика філософії історії і. Канта.
- •20. Ідея «вічного миру» в філософії історії і. Канта.
- •21. Проблема сенсу історії та соціального ідеалу в філософії історії і. Канта.
- •22. Загальна характеристика праці й. Г. Фіхте «Основні риси сучасної епохи».
- •23. Визначення поняття розуму і свободи та їх співвідношення в різні епохи в філософії й. Фіхте.
- •24. Загальна характеристика побудови «Науковчення» й.Г. Фіхте .
- •25. Загальна характеристика філософії ф.В. Шеллінга.
- •26. Аналіз філософських вчень ф.Бекона і р.Декарта в праці ф. Шеллінга «До історії нової філософії (Мюнхенські лекції)».
- •27. Аналіз філософських вчень б.Спінози і г. Ляйбніца в праці ф. Шеллінга «До історії нової філософії (Мюнхенські лекції)».
- •28. Аналіз філософських вчень і. Канта і й. Фіхте в праці ф. Шеллінга «До історії нової філософії (Мюнхенські лекції)».
- •29. «Система трансцендентального ідеалізму» ф. Шеллінга. Загальна характеристика.
- •30. Натурфілософське вчення ф. Шеллінга.
- •31. Аналіз філософських поглядів г. Гегеля в філософії ф. Шеллінга.
- •32. Загальна характеристика філософії г.В.Ф. Гегеля та її місця в німецькій класичній філософії.
- •40. Реалізація принципу тотожності мислення і буття як основного принципу побудови системи «Науки логіки» г. Гегеля.
- •41. Характеристика трьох відношень мислення до об'єктивності в «Науці логіки» г. Гегеля.
- •42. Поняття «логічного» та основні ступені його реалізації в «Науці логіки» г. Гегеля.
- •43. Основні принципи побудови «Науки логіки» г. Гегеля.
- •45. Загальна характеристика взаємозв'язку «буття - ніщо - становлення» в «Науці логіки» г. Гегеля.
- •46. Взаємозв'язок категорій тотожність, відмінність, протилежність, суперечність і основа у вченні про сутність г. Гегеля.
- •47. Поняття сутність, явище і дійсність в «Науці логіки» г. Гегеля. Сутність і позірність.
- •48. Загальна характеристика “Вчення про поняття” г. Гегеля
- •49. Взаємозв’язок суб’єктивного і об’єктивного поняття.
- •50. Співвідношення теорії пізнання, логіки і діалектики в “Науці логіки” Гегеля.
- •51. Загальна характеристика праці г. Гегеля “Феноменологія духу”
- •52. “Суб’єктивний дух” та його структура в “Філософії духу” г. Гегеля.
- •53. “Об’єктивний дух” та його структура в “Філософії духу” г. Гегеля
- •54. Поняття “Абсолютного духу” в “Філософії духу” г. Гегеля.
- •55. Загальна характеристика праці г. Гегеля «Філософія історії».
- •56. Проблема історичної закономірності і прогресу в «Філософії історії» г. Гегеля.
- •57. Періодизація всесвітньої історії в «Філософії історії» г. Гегеля.
- •58. Проблема особи і історичної необхідності в «Філософії історії» г. Гегеля.
- •59. Проблема кінця історії в «Філософії історії» г. Гегеля.
40. Реалізація принципу тотожності мислення і буття як основного принципу побудови системи «Науки логіки» г. Гегеля.
Початкова тотожність, що утворює субстанціальну основу світу, є, за Гегелем, тотожність мислення і буття, у котрому, проте, споконвічно є в наявності розходження між об`єктивним і суб`єктивним, але саме це розходження існує лише в мисленні. Мислення, за Гегелем – це не тільки суб`єктивна, людська діяльність, але і незалежна від людини об`єктивна сутність, першооснова, першоджерело всього існуючого.
Мислення, підтверджує Гегель, “відчужує” своє буття у виді матерії, природи, що є “інобуттям” цього об`єктивно існуючого мислення, іменованого Гегелем абсолютною ідеєю. З цього погляду розум – не специфічна особливість людини, а першооснова світу, із чого випливає, що світ в своїй основі логічний, існує і розвивається за законами, внутрішньо властивим мисленню, розуму. Тч, мислення і розум розглядаються Гегелем як незалежна від людини і людства абсолютна сутність природи, людини, всесвітньої історії. Гегель прагне довести, що мислення, як субстанціальна сутність, знаходиться не поза світом, а в ньому самому, як його внутрішній склад, що виявляється у всьому різноманітті явищ дійсності.
Прагнучи послідовно провести принцип тотожності мислення і буття, Гегель розглядає мислення (абсол ідею) не як нерухому, незмінну першооснову, а як процес пізнання, що розвивається безупинно, що переходить від одного щабля до ін, вищого. Абсол ідея є активною і діяльною, вона мислить і пізнає себе, проходячи в цьому розвитку 3 етапи: 1) до виникнення природи і людини, коли абсол ідея перебуває поза часом і простором у стихії “чистого мислення” і виступає системою логічних понять та категорій, як система логіки; 2) це дух начало із себе породжує природу, яку Гегель називає “інобуттям ” абсолютної ідеї; 3) третій етап розвитку абсол ідеї – це абсолютний дух. На цьому етапі абсолютна ідея залишає створену природу і повертається до самої себе, але вже на основі людського мислення (самопізнання ідеї).
Ці три етапи сформувались у Гегеля в самостійні складові частини його філософської системи: логіку, філософію природи та філософію духу.
У силу цього абсолютна ідея є не тільки початком, але й змістом усього світового процесу, що розвивається. У цьому змісті відомого положення Гегеля про те, що абсолютне повинно бути осмислене не тільки як передумова всього існуючого, але і як його результат, тобто вищий щабель його розвитку. Цей вищий щабель розвитку “абсолютної ідеї” складає “абсолютний дух” – людство, людська історія.
Мислення в порівнянні з чуттєвими сприйняттями являє собою вищу форму пізнання зовнішнього світу. Ми не можемо чуттєво сприймати те, чого вже немає (минуле), те, чого ще немає (майбутнє). Чуттєві сприйняття безпосередньо пов`язані з об`єктами, предметами, що впливають на наші органи чуттів; наука ж виявляє, розкриває явища, яких ми не бачимо, не чуємо, не сприймаємо дотиком. Проте, як ні велике значення мислення, як ні безмежні можливості теорет пізнання, мислення базується на даних почуттєвого досвіду і без нього неможливо. Гегель у силу властивої йому ідеалістичної недооцінки чуттєвих даних не побачив глибокої діалектичної єдності раціон й емпіричного, не зрозумів, як із чуттєвого сприйняття зовн світу мислення черпає свій зміст. Зміст мислення (зміст науки), на думку Гегеля, є йому одному (лише мисленню) властивий зміст, воно не отримано ззовні, а породжено мисленням. Пізнання, із цього погляду, не є виявленням того, що існує поза нами, поза мисленням; це – виявлення, усвідомлення змісту мислення, науки. Виходить, отже, що мислення і наука пізнають свій власний зміст і пізнання надається самосвідомістю духу. В остаточному підсумку Гегель приходить до фантастичного в-вку, що людське мислення є лише одним з проявів деякого абсолютного, поза людиною існуючого мислення – абсолютної ідеї, тобто Бога. Розумне, божественне, дійсне, необхідне збігаються один з одним, відповідно до вчення Гегеля. Звідси випливає одна із найважливіших тез гегелівської філософії: усе дійсне розумне, усе розумне дійсне.
Мислення відбиває об`єктивну реальність, і, оскільки воно правильно її відбиває, можна говорити про розумний погляд на світ. Але Гегель ототожнює відбиток дійсності (розум) і те, що відбивається, – об`єктивну реальність. Ця тотожність світового розуму з різноманітним світом явищ, цей процес мислення, містить у собі все різноманіття дійсності, і називається ним “абсолютною ідеєю”, з одного боку, наповнюється цілком реальним природним і історичним змістом, а з іншого боку, надається рафінованим уявленням про Бога.
Основною формою мислення є поняття. Оскільки Гегель абсолютизує мислення, він неминуче обожнює і поняття. Воно, за його вченням, “є початком усякого життя” і являє собою “безкінечну творчу форму, що укладає усередині себе всю повноту всякого змісту і служать водночас його джерелом”. Виступаючи проти матеріалістичного вчення про поняття як вищу форму відбитка об`єктивної дійсності, Гегель ставить із ніг на голову дійсне відношення між мисленням і буттям: не мислення, говорить він, відбиває буття, а буття являє собою втілення мислення, поняття, ідеї.
Отже, вихідний пункт гегелівської філософської системи – ідеалістичне ототожнення мислення і буття, зведення всіх процесів до процесу мислення. Дійсна історія зводиться до історії пізнання, а ріст і поглиблення знань про світ розглядаються як розвиток самої дійсності. Гегель обожнює процес пізнання, здійснюваний людством, видаючи його за божественне самопізнання, а також за пізнання людством Бога і тим самим самого себе.