48. Загальна характеристика “Вчення про поняття” г. Гегеля

Робота була написана Гегелем у Нюрнберзький період його життя, під час перебування Гегеля директором місцевої гімназії. Відомо, що в 1831 Гегель почав спробу переробити текст «Науки логіки», однак смерть перешкодила йому завершити задуманий проект; у підсумку він встигнув підготувати до перевидання лише першу частину — «Логікові буття», яка й була опублікована Л. фон Геннінгом в 1833 послу смерті Гегеля в якості третього тому збори його творів. Дві інші частини вийшли у світ в 1834 році, склавши четвертий і п'ятий тому цього ж зібрання творів. Усі три частини були перевидані в 1841 році. В 1923 році Г.Лассон випустив нове видання. У ювілейному виданні Повного зібрання творів Гегеля, підготовленого Г.Глокнером, «Наука логіки» вийшла в складі четвертого й п'ятого томів в 1928 році. В історії філософії за варіантом логіки, викладеним у даній роботі, закріпилася назва « Великої логіки», тому що існує ще й так звана «Мала логіка», під якою прийнято розуміти версію, викладену Гегелем в «Енциклопедії філософських наук». Самим же популярним варіантом викладу «Науки логіки» вважається розділ, присвячений логіці в «Філософській пропедевтиці», задуманої автором як посібник для старших класів гімназії й написаної в 1808-1811, однак виданої лише в 1840.

"Н.Л." складається із трьох частин: " Вчення про буття"(вийшла1812), " Вчення про сутність"(вийшла1813) і " Вчення про поняття"(вийщла1816). Завдання даної роботи були визначене тими результатами, які були отримані Гегелем у його "Феноменології духу", що показала шлях розвитку свідомості. Знявши відмінність між суб'єктивним і об'єктивним і виявивши, що суб'єкт є єдиним об'єктом, а об'єкт - суб'єктом, феноменологія Гегеля як би зрівняла між собою обидві сторони мислення - суб'єктивну (чисте мислення як діяльність у поняттях) і об'єктивну (чисте мислення як сутність духу). У цьому змісті логіка в Гегеля стає наукою про чисте мислення в елементі чистого мислення, будучи одночасно наукою про сутність духу й наукою про сутність речей. З'єднуючи характер логіки з характером онтології (і метафізики взагалі), логіка перетворюється тим самим із чисто формальної дисципліни в частину (або основу) метафізики. Третю частину своєї логіки Гегель називає " Суб'єктивною логікою, або Вченням про поняття" у відмінності від двох попередніх, об'єднаних загальним терміном "об'єктивна логіка". Суть цього поділу пояснюється їм таким чином, що тільки тут, на щаблі поняття, ідея у своєму розвитку в елементі чистої думки досягає себе самої або своєї "самості" як суб'єкта. Поняття, за Гегелем, є істина буття й сутності, до нього треба було прийти; тільки зараз, у сфері суб'єктивної логіки, мислення (абсолют) зустрічається із самим собою, має себе не як інше, а як своє власне буття, досягаючи, нарешті, своєї адекватної форми у вигляді суб'єкта або поняття. Зміст даного розділу безпосередньо сполучається з питаннями традиційного курсу формальної логіки; сам Гегель говорить, що тут йому потрібно було лише додати "нове розташування старому, міцно побудованому місту, зайнятому мешканцями"; однак у дійсності він торкається тут і цілого ряду проблем, що мають глибоко змістовне значення (етапи становлення й розвитку наукової теорії, структура людської доцільної діяльності, основна роль знарядь праці в історії людського суспільства, співвідношення теоретичної й практичної діяльності людей, істина, науковий метод і тому подібні реальні проблеми, розв'язком яких і донині зайняте наукове пізнання). Внутрішня цілісність сфери " суб'єктивної логіки" підрозділяється Гегелем також на три основні частини, причому, сама загальна схема цього розподілу припускає перехід від суб'єктивного поняття в розділі суб'єктивність (поняття у вузькому змісті, судження й умовивід) до об'єктивного поняття - розділ об'єктивність (механізм, хімізм і телеологія), а від нього - до ідеї (життя, пізнання й абсолютна ідея). Саме перший розділ (або вчення про поняття) присвячений розгляду питань традиційної формальної логіки, матеріал якої, за словами Гегеля, випливає "просто привести в рух". Багато уваги тут присвячене безпосередньо характеристиці самого поняття, яке для Гегеля є не просто логічною формою мислення, а існує об'єктивно, персоніфікуючи собою ту творчу міць, яка й породжує все наявне буття. Розвиток поняття здійснюється від загального до частки й від нього до одиничного; у цій потрійній схемі вирішальне місце й роль були відведені саме загальному, яке, по Гегелеві, є не результатом абстрагуюче-узагальнюючої діяльності мислення, а існує самостійно, продукуючи потім усе інше. Треба відзначити, що ця логіка руху (загальне - частку - одиничне) одержала в гегелівській логіці, як втім і в інших частинах його навчання, статус свого роду принципу системної побудови. Прийнято акцентувати, що цей зв'язок загального, частки й одиничного виражається в єдності трьох частин його системи. Так, логіка виявляє собою загальне, філософія природи - частка, філософія духу - одиничне, а вся система Гегеля є не що інше, як умовивід, у якім логічна ідея є основа й вихідний пункт розвитку, природа ж являє собою середній термін силогізму, що зв'язує ідею з духом. У відділі про об'єктивність поняття найбільше чітко ілюструється гегелівська теза про творчу природу поняття як сутності й творця світу, тому що об'єкт, за Гегелем, і є здійснене поняття, однак подібного роду перехід зі сфери суб'єктивного в сферу об'єктивного не слід розглядати вже як перехід логічної ідеї в природу; Гегель залишає нас поки в області чистої думки й не більш, - як би наперед програючи передісторію наступного реального розвитку. Втілившись в об'єкті, поняття стає тим самим ідеєю, що розкривається послідовно в житті індивідуума й роду; у пізнанні (у цій частині вчення про ідею Гегель дає блискучий аналіз процесу пізнавальної діяльності, методів пізнання, розкриває діяльний і творчий характер суб'єкта). Останній щабель розвитку ідеї й поняття в цілому - абсолютна ідея, що виявляє собою єдність ідеї життя й ідеї пізнання, чисту форму поняття, що споглядає свій зміст як саму себе.