- •1. Загальна характеристика філософії і. Канта «докритичного» періоду.
- •2.Загальна характеристика праці і. Канта «Загальна природна історія та теорія неба».
- •3.Ідея існування «великого Всесвіту» в космогонічній гіпотезі і.Канта.
- •4. Ідея розвитку в космогонії і. Канта.
- •5. Загальна характеристика філософії і. Канта «критичного» періоду.
- •6. Відмінність «чистого» і емпіричного знання.
- •7. Специфіка аналітичних і синтетичних суджень в філософії і. Канта «критичного» періоду.
- •8. Апріоризм як основоположний принцип філософії і. Канта «критичного» періоду.
- •9. Вчення про простір і час в філософії і. Канта «критичного» періоду.
- •10. Співвідношення загальної і трансцендентальної логіки в філософії і. Канта «критичного» періоду.
- •11. Поняття трансцендентальної апперцепції в «Критиці чистого розуму» і. Канта.
- •12. Вчення про розсуд і розум та їх співвідношення в «Критиці чистого розуму» і. Канта.
- •13. Вчення про категорії в «Критиці чистого розуму» і. Канта.
- •14. Поняття «речі у собі» в «Критиці чистого розуму» і. Канта та його суперечливість. Сутність агностицизму.
- •15. Загальна характеристика праці і. Канта «Критика практичного розуму».
- •16. Антиномія моральності в «Критиці практичного розуму» і. Канта.
- •17. Сутність «категоричного імперативу» в «Критиці чистого розуму» і. Канта.
- •18. Обов'язок, щастя і проблема свободи в «Критиці практичного розуму» і. Канта.
- •19. Загальна характеристика філософії історії і. Канта.
- •20. Ідея «вічного миру» в філософії історії і. Канта.
- •21. Проблема сенсу історії та соціального ідеалу в філософії історії і. Канта.
- •22. Загальна характеристика праці й. Г. Фіхте «Основні риси сучасної епохи».
- •23. Визначення поняття розуму і свободи та їх співвідношення в різні епохи в філософії й. Фіхте.
- •24. Загальна характеристика побудови «Науковчення» й.Г. Фіхте .
- •25. Загальна характеристика філософії ф.В. Шеллінга.
- •26. Аналіз філософських вчень ф.Бекона і р.Декарта в праці ф. Шеллінга «До історії нової філософії (Мюнхенські лекції)».
- •27. Аналіз філософських вчень б.Спінози і г. Ляйбніца в праці ф. Шеллінга «До історії нової філософії (Мюнхенські лекції)».
- •28. Аналіз філософських вчень і. Канта і й. Фіхте в праці ф. Шеллінга «До історії нової філософії (Мюнхенські лекції)».
- •29. «Система трансцендентального ідеалізму» ф. Шеллінга. Загальна характеристика.
- •30. Натурфілософське вчення ф. Шеллінга.
- •31. Аналіз філософських поглядів г. Гегеля в філософії ф. Шеллінга.
- •32. Загальна характеристика філософії г.В.Ф. Гегеля та її місця в німецькій класичній філософії.
- •40. Реалізація принципу тотожності мислення і буття як основного принципу побудови системи «Науки логіки» г. Гегеля.
- •41. Характеристика трьох відношень мислення до об'єктивності в «Науці логіки» г. Гегеля.
- •42. Поняття «логічного» та основні ступені його реалізації в «Науці логіки» г. Гегеля.
- •43. Основні принципи побудови «Науки логіки» г. Гегеля.
- •45. Загальна характеристика взаємозв'язку «буття - ніщо - становлення» в «Науці логіки» г. Гегеля.
- •46. Взаємозв'язок категорій тотожність, відмінність, протилежність, суперечність і основа у вченні про сутність г. Гегеля.
- •47. Поняття сутність, явище і дійсність в «Науці логіки» г. Гегеля. Сутність і позірність.
- •48. Загальна характеристика “Вчення про поняття” г. Гегеля
- •49. Взаємозв’язок суб’єктивного і об’єктивного поняття.
- •50. Співвідношення теорії пізнання, логіки і діалектики в “Науці логіки” Гегеля.
- •51. Загальна характеристика праці г. Гегеля “Феноменологія духу”
- •52. “Суб’єктивний дух” та його структура в “Філософії духу” г. Гегеля.
- •53. “Об’єктивний дух” та його структура в “Філософії духу” г. Гегеля
- •54. Поняття “Абсолютного духу” в “Філософії духу” г. Гегеля.
- •55. Загальна характеристика праці г. Гегеля «Філософія історії».
- •56. Проблема історичної закономірності і прогресу в «Філософії історії» г. Гегеля.
- •57. Періодизація всесвітньої історії в «Філософії історії» г. Гегеля.
- •58. Проблема особи і історичної необхідності в «Філософії історії» г. Гегеля.
- •59. Проблема кінця історії в «Філософії історії» г. Гегеля.
46. Взаємозв'язок категорій тотожність, відмінність, протилежність, суперечність і основа у вченні про сутність г. Гегеля.
Змістовний підхід Гегеля до логіки дав йому змогу розглянути логічні форми в процесі їхнього розвитку від абстрактного до конкретного. Значним досягненням Гегеля було дослідження і виклад логіки як цілісної системи принципів та категорій. Ця система є відображенням процесу розвитку, що відбувається за певною схемою: твердження (теза), заперечення цього твердження (антитеза), та заперечення заперечення (синтез). Кожна наступна сходинка, на думку Гегеля, зберігає суттєві результати попереднього розвитку. Система логічних категорій Гегеля розпадається на три підгрупи відповідно до тріади: буття-сутність-поняття. Буття включає в себе категорії: якість, кількість, міра: сутність – видимість, тотожність, відмінність, суперечність, основа, явище, дійсність і т.д. Поняття включає в себе два моменти: по-перше, перехід від суб'єктивного поняття (судження, умовивід) до об'єктивного (механізм, хімізм); по-друге, перехід до ідеї (життя, пізнання, абсолютна ідея).
У своєму вченні про сутність Гегель підходить до розуміння одного з фундаментальних принципів діалектики – принципу суперечності, його всезагальності. Він визначає його як закон мислення закон єдності та боротьби протилежностей, конкретизує його рядом категорій: протилежність, відмінність, суперечність, єдність (тотожність), боротьба, взаємодія, позитивне, заперечувальне, різниця тощо.
Розробка Гегелем вчення про суперечливість всього, що нас оточує, – найвище досягнення світової філософії ХІХ ст, надбання високої гуманітарної культури, результат проникнення мислення людини у фундаментальну, глибинну сутність усіх речей і явищ дійсності. Вчення про поняття. На цьому етапі абсолютна ідея збагачується новим змістом стосовно утворення понять логіки, їх суперечливості. Гегель розглядає поняття загального, особливого і одиничного, їх суперечливість.
Поняття особливого “знімає” у собі одиничне і, таким чином, є його першим запереченням. Поняття “зняття” у Гегеля означає одночасно і знищення, і утримання. Згідно з цим, вища категорія “знищує” в процесі свого руху те, що є в нижчій, але зберігає у собі все позитивне, що міститься у попередній категорії, але в переробленому, “знятому” вигляді.
Поняття загального, у свою чергу, включає в себе особливе, тобто “знімає” його і тому є його другим запереченням. Отже, рух думки йде таким шляхом: одиничне – особливе (перше заперечення одиничного) – загальне (друге заперечення особливого). Тут Гегель підходить до розкриття сутності своєї знаменитої тріади: тезис, антитезис і синтез або заперечення заперечення. Це не що інше, як геніальна здогадка філософа про важливий загальний закон діалектики – закон заперечення заперечення.
Величезною заслугою Гегеля є розробка ним діалектичного методу дослідження, котрий за своїм змістом включає в себе закони і принципи діалектичної логіки, закони мислення. За Гегелем, цей метод не може бути відмінним від діалектики, він тотожній їй. А це означає, що діалектичний метод передбачає розгляд усіх явищ через призму їх суперечливості: зв’язку з іншими явищами; біжучості категорій; якісних перетворень; утримання, “зняття” старого у новому тощо.
Діалектичний метод, писав Гегель, “ єдино істинний. Він не є чимось відмінним від свого предмета і змісту, бо саме зміст внутрі себе, діалектика, котру він має у собі, рухає вперед цей зміст. Не можна вважати науковими будь-які способи викладу, якщо вони не дотримуються руху цього методу”.
До заслуг гегелівської філософії слід віднести також змістовну розробку категорій діалектики, розкриття їх сутності та особливостей. Це низка таких категорій, як форма і зміст, сутність і явище, можливість і дійсність, необхідність і випадковість, причина і наслідок, частина і ціле і т.п. Гегель показав, що категорії діалектики є рухливими, біжучими, плинними, як наслідок плинності тих речей, які вони відображають. Гегель піддав критиці дуалізм Канта, його сумніви стосовно можливості пізнання сутності речей; він був переконаний, що “у затаєній і замкнутій сутності Всесвіту немає сили, котра змогла б протистояти дерзанню пізнання; вона повинна розкритися перед ним, показати йому свої багатства і свої глибини .” Гегель розробив і застосував такий важливий метод наукового дослідження, як сходження від абстрактного до конкретного . Вся його філософська система є ілюстрацією цього методу – від загальної, абстрактної “абсолютної ідеї” до філософії з її конкретним багатством понять, категорій і принципів.
Характеризуючи сутність як філософську категорію, Гегель підкреслює, що до неї відноситься як те, що відрізняє явища одне від одного, так і те, що їх об'єднує, що є в них тотожним. Рух від буття до сутності, що саморозвивається, а потім до поняття здійснюється через перехід від тотожності до суперечності, а потім до нової тотожності. Гегелівська категорія тотожності є діалектичною тотожністю як самототожність, яка містить у собі започаткований елемент відмінності. Відмінність є розвитком категорії тотожності, що вказує на взаємопов'язану невідповідність, внутрішню дисгармонію. На думку Гегеля, через пізнання відношення тотожності та відмінності виявляється суперечність, що лежить в їх основі. Сама суперечність, з точки зору Гегеля, є коренем будь-якого руху як саморуху, коренем життєвості. саме воно є всезагальним принципом саморозвитку.
Із вченням Гегеля про суперечність органічно пов'язане і його розуміння заперечення заперечення. Діалектичне заперечення ("зняття") або перехід у інше як своє інше, є однією з найважливіших категорій логіки Гегеля. "Зняття" включає в себе три взаємодіючих моменти. Перший – власне заперечення, усунення, подолання. Другий – збереження того цінного, що було у заперечуваному. Третій – це "зняття", перехід на більш зрілий рівень розвитку. Своє вчення про заперечення заперечення Гегель зображав у вигляді тріади: теза – антитеза (заперечення) – синтез (заперечення заперечення).