43. Основні принципи побудови «Науки логіки» г. Гегеля.

Якщо філософія духу та філософія природи зображують рух Абсолютної Ідеї в її інобуття, то в логіці Абсолютна ідея знаходиться всередині себе в стихії своєї чистоти. Царство чистої думки є «царство істини, яка вона без покривів, в собі і для себе самої». У цьому сенсі, наука логіки є виклад самої Абсолютної Ідеї в її необхідному розгортанні. Саме в цьому сенсі «Наука логіки» є фундаментом усієї системи гегелівської філософії. Слід зауважити, що «Наука логіки» не спростовує формальну логіку, але, за задумом Гегеля, розвиває розуміння логічного до рівня спекулятивного. Формально-логічне за Гегелем є чимось недостатнім, розсудливим, неповним зображенням Логіки як життя Ідеї. Тільки спекулятивне, в якому формально-логічне (розсудливе) долається діалектично, є істинною Логікою.

Логіка є найважливішою частиною гегелівської системи, оскільки тотожність буття та мислення означає, що закони мислення, які й досліджує логіка, є дійсними законами буття. Логіка, на думку Гегеля, є вченням про сутність усіх речей.

Перш ніж говорити про систему логіки Гегеля, слід зупинитись на характеристиці ним діалектичного методу. Гегель виділяє три сходинки діалектичного методу, які діють у розвитку як загальнолюдського, так і індивідуального мислення і проявляються у кожному конкретному пізнавальному аналізі, утворюючи при цьому потрійну єдність. Першою сходинкою "логічного" діалектичного методу, на думку Гегеля, є розсудок. Розсудковий – це підлеглий, але необхідний бік діалектичного мислення. Другою сходинкою діалектичного методу у Гегеля є негативний розум як проміжний етап між розсудком та розумом. Третя сходинка – спекулятивний розум, якого не спроможне досягти мислення, спрямоване на кінечні природні речі. Саме в цьому останньому вияві діалектика як метод, на думку Гегеля, досягає найвищої зрілості. Позиція Гегеля щодо розуму та розсудку значно відрізняється від кантівської. У нього розум є не нижчим, а вищим виявом мислення. Він вважає, що розум та розсудок мають складати єдину висхідну послідовність, де вони співвідносяться як провідний та підлеглий чинники, що взаємообумовлюються та проникають один в одного.

Завдання логіки, на думку Гегеля, полягає в аналізі наукового методу мислення. Він намагався показати, що походження багатоманітного з єдиного начала може бути предметом раціонального пізнання, знаряддям якого є логічне мислення, а основною формою – поняття. Тому логіка, збігається з наукою про речі, що осягаються думкою.

Змістовний підхід Гегеля до логіки дав йому змогу розглянути логічні форми в процесі їхнього розвитку від абстрактного до конкретного. Значним досягненням Гегеля було дослідження і виклад логіки як цілісної системи принципів та категорій. Ця система є відображенням процесу розвитку, що відбувається за певною схемою: твердження (теза), заперечення цього твердження (антитеза), та заперечення заперечення (синтез). Кожна наступна сходинка, на думку Гегеля, зберігає суттєві результати попереднього розвитку. Система логічних категорій Гегеля розпадається на три підгрупи відповідно до тріади: буття-сутність-поняття. Буття включає в себе категорії: якість, кількість, міра: сутність – видимість, тотожність, відмінність, суперечність, основа, явище, дійсність і т.д. Поняття включає в себе два моменти: по-перше, перехід від суб'єктивного поняття (судження, умовивід) до об'єктивного (механізм, хімізм); по-друге, перехід до ідеї (життя, пізнання, абсолютна ідея).

Поняття, на думку Гегеля, перебувають у безперервному русі, переходять одне в одне, змінюються, розвиваються, переходять у свою протилежність, виявляючи внутрішньо притаманні їм суперечності, які і складають рушійну силу їхнього саморозвитку.

Гегель сформулював також основні принципи діалектики: принцип переходу кількісних змін у якісні і, навпаки, принцип тотожності протилежностей, принцип заперечення заперечення.

Фундаторська роль науки логіки в системі Гегеля значною мірою пов'язана з тим, що Гегель хотів побудувати систему філософії як наукову систему, як систему філософських наукових дисциплін. Логіко-методологічний каркас, загальний для всіх них, потрібно було вибудувати в першу чергу. Ставилися також питання, до цих пір важливі і для науки, і для філософії: з чого почати науку, що має бути клітинкою, або початком, науки, як розвивати потім виклад наукової системи і т.д. «Наука логіки» задає і обгрунтовує свій маршрут. Гегель поділяє головну задачу на три підзадачі. Перше - це інтерпретація буттєвих сторін будь-якого об'єкта. Відповідно перший розділ «Науки логіки» має назву «Буття». Друге завдання - дослідження відносин сутності (другий розділ «Сутність»). Третє завдання (у розділі «Поняття») - це об'єднання того й іншого. Що значить дослідження "буттєвого" аспекту дослідження? Адже кожен предмет, який будь-якою наукою викладається і досліджується, так чи інакше існує, наявний, причому існувати він може самим химерним чином. Може виникнути питання: як будується системно наука про людську свідомість? Перш за все це означає, що потрібно зафіксувати, буття свідомісті, як воно дається, як може бути описано в кількісних і якісних характеристиках, в мірних характеристиках (якщо такі можливості існують). Труднощі тут особливі: адже свідомість, здавалося б, невловима. Однак воно якось об'єктивується, особливим чином існує, дається свідомості ж. Логічне, філософське осмислення буттєвості - перше системне завдання і загадка логіки. Головні категорії сфери буття - кількість, якість, міра.

Друга системна задача випливає з необхідності потім відволіктися від проявів, від буттєвих феноменів і взяти їх в чистоті, закономірності, виявити ставлення даної області, зробити спробу розібратися в їх внутрішніх зв'язках. Гегель фіксує кроки аналізу за допомогою таких категорій, як рефлексія, можливість, дійсність, причинність, протилежність і протиріччя. Вони входять в розділ «Сутність». Зупинимося на темі протилежності і суперечності. Взагалі-то тема протилежності і суперечності проходить через всю «Науку логіки». Тут має місце таке фіксування протилежностей, коли вони ніби виходять один на один, коли вони ніби готові до "короткого замикання", виступають як позитивний і негативний полюси. На даній стадії фіксується, що два полюси не можуть існувати одне без одного, проте в певному контексті "готові" знищити один одного, якщо це не буде припинено. Питання про це "якщо" і переноситься в третю частину логіки, що носить назву «Поняття».

Третя частина логіки - розповідь про ті реальні опосередкування, які встановлюються в тій чи іншій галузі життя між протилежностями. Гегель досить часто вдається до прикладів, узятих з життєдіяльності суспільства. Люди в суспільстві вступають як антагоністи, домагаються одних і тих же предметів. І от коли ми розглядаємо їх як "плюс і мінус" в розділі про сутність, то ми як би досліджуємо можливий тип "короткого замикання". А от коли ми досліджуємо систему суспільних відносин, що і відповідає розділу про поняття, то отримуємо відповідь на проблему проблем: у суспільстві, щоправда, трапляються "короткі замикання", але тим не менш плюс і мінус частіше чимось розділені, опосередковані. У логіці Гегеля виступає вже не двоїсте відношення протилежностей, плюса і мінуса, а відношення тріади, яку він пояснює на прикладі аналізу співвідношення загального, особливого і одиничного.

44. Категорії якості, кількості і міри у вченні про буття Г. Гегеля.

Важливим для розуміння діалектики є питання про порядок викладу законів. Найчастіше розпочинають його законом взаємного переходу кількісних і якісних змін. Інколи починають виклад законом єдності й боротьби протилежностей, мотивуючи це тим, що він є першим щодо значущості. Свого часу Ф. Енгельс починав перелік законів діалектики із закону переходу кількісних змін у якісні, спираючись на те, що цей закон сформульований і викладений Гегелем у "...першій частині "Логіки" — у вченні про буття; другий займає всю другу і найбільш значну частину його "Логіки" — вчення про сутність; нарешті, третій фігурує як основний закон при побудові всієї системи".

Ці категорії виводяться Гегелем з найпростіших основ (буття, ніщо). Починається з того, що категорії "буття" і "ніщо" знімаються в категорії "становлення". В найзагальніпіих рисах вони описують той момент розвитку, який називається виникненням або зникненням об'єкта. Результатом процесу становлення є наявне буття, тобто щось визначене. Для фіксації цього моменту розвитку предмета вводиться категорія якості. Якість — це така категорія, яка описує визначеність предмета і яку не можна відділити від існування самої речі. Ця визначеність (цілісність) проявляється через діалектичну єдність суттєвих властивостей, їх граней, які відрізняють одну річ від іншої. Наприклад, властивості води (відсутність смаку, запаху, кольору та ін.) відрізняють її від будь-яких інших рідин. Пізнання, яке фіксується категорією якості, може характеризуватися іноді навіть безпосередньою достовірністю. Якість може бути відображена вже у відчуттях до і незалежно від дослідження кількості.

Якість виступає вже у спогляданні як діалектична єдність, різноманітність властивостей речі. Як категорія вона фіксує не лише щось окреме, що існує самостійно, а й будь-який момент у розвитку речі. Разом з тим категорія якості фіксує одну з перших і найпростіших сходинок пізнання. Тому система цих сходинок, що моделюються матеріалістичною діалектикою, виконує важливу методологічну роль.

Це свідчить про те, що категорія якості відображає один із найважливіших моментів будь-якого предмета, процесу чи явища. Проте абсолютизувати його не можна, бо це призведе до неправильного погляду на розвиток. Фіксуючи визначеність речі (невіддільну від неї самої), якість проявляється в обмежен-ності її певними рамками. Фіксуючи визначеність речі, тотожну з її буттям, ми за допомогою категорії "якість" переносимо центр пізнання на співвідношення цієї речі з її "іншим". Після цього переносимо дослідження "в саму річ". "Рухаючись" в ній, думка натрапляє на зміни, які є змінами одного й того ж. Щоб зафіксувати виявлений у процесі аналізу зміст, Гегель вводить категорію кількості, яка теж фіксує безпосередню визначеність речей. Це визначеність якісно однорідних явищ, яка характеризує їх величину, тривалість існування та інтенсивність розвитку в цілому чи їхніх окремих сторін. Проте ця визначеність не залежить від буття речей, оскільки кількість їх змінюється, а вони залишаються самими собою.

Стосовно чуттєвого моменту пізнання, то кількість є справді різноманітною характеристикою речі. Що ж до розуму (філософського пізнання), то вона мислиться лише як один із моментів розвитку об'єкта (і пізнання). Спеціальні науки, беручи на озброєння положення про кількість як таку, описують специфічні прояви кількості, використовуючи для цього методи й мову математики.

У своїй ізольованості якість і кількість є лише ідеалізованим моментом предмета, процесу чи явища, які перебувають у постійному розвитку. Щоб подолати цю обмеженість досягнутого знання, Гегель вводить нову категорію, в якій виявлені у процесі аналізу моменти розвитку синтезуються. Цю роль виконує категорія міри, оскільки вона виражає таку єдність кількості і якості, при якій предмет дорівнює сам собі. Будучи самобутніми характеристиками речі, кількість і якість у мірі втрачають її, завдяки чому досягається істинне знання про річ. Кількість і якість виступають лише як сторони, протилежності речі, що завжди перебувають у діалектичній єдності. Певній якісній визначеності предмета завжди відповідає не абияка кількісна визначеність, а лише необхідна. Тобто якість і кількість завжди перебувають у єдності і взаємодії. В межах певної якісної визначеності кількість може коливатися в рамках міри, не змінюючи якості речі.

Завершальною категорією вчення Гегеля про буття виступає міра. На його думку, міра є істина кількості і якості. Міра — це не що інше, як конкретна межа існування речі в певній якості. Вихід за її межі призводить до якісної зміни речі, тобто перетворення її на щось інше (до нового співвідношення якості й кількості, нової міри). Міра, за Гегелем, є якісна кількість, єдність якості і кількості. Ці дві категорії суть єдиного цілого, міри, що представляє собою завершене буття. Міра позначає кількісні межі, в межах яких предмет залишається предметом, тобто самим собою. Порушення міри приводить до появи нової якості. Оскільки кількість і якість пов'язані, то кількісні зміни призводять до змін якості.

Рух від однієї якості до іншої відбувається при безперервній поступовій зміні кількості. Перехід в нову якість відбувається за допомогою стрибка, після накопичення кількісних змін. Кожен пункт, де відбувається взаємна зміна якості і кількості, утворює вузол.

Слід також згадати, що міра як єдність кількості і якості є, по Гегелю, разом з тим завершене буття. У своїх міркуваннях «Науці Логіки» Гегель досить чітко говорить про те, яким чином категорія міри переходить в сутність. Тут він вводить поняття субстрату змін. Якість, кількість, міра, згідно з Гегелем, не являє собою чогось самостійного, а суть стану деякого субстрату, напр, лід, вода, пара, суть різні стани одної і тої ж речовини.

У своєму взаємозв'язку названі категорії описують один з основних законів діалектики — закон взаємного переходу кількісних і якісних змін. Він полягає в тому, що нагромадження дрібних, спочатку непомітних кількісних змін на певному етапі неминуче призводить до корінних, якісних змін, внаслідок яких одна якість поступається місцем іншій. Та, у свою чергу, набуває своєї кількісної характеристики.

Перехід від однієї якості до іншої відбувається у формі "стрибка". За способом здійснення їх поділяють на швидкі (часто — вибухові) й поступові. За формою стрибки поділяють на одноактні й багатоактні (прості, складні), за глибиною — на поверхові й глибинні, часткові й повні; за спрямованістю — на прогресивні й регресивні.

Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін розкриває найзагальніший механізм розвитку, показує, як відбувається розвиток. Якщо еволюціоністська концепція розвитку абсолютизує кількісні зміни, ігноруючи якісні, а інша (теж метафізична) концепція зводить розвиток лише до якісних змін (вибухів, катастроф, стрибків), то діалектико-матеріалістична концепція розвитку, науково описуючи зв'язок між названими моментами, враховує як еволюційний (кількісний), так і революційний (якісний) моменти розвитку.