45. Загальна характеристика взаємозв'язку «буття - ніщо - становлення» в «Науці логіки» г. Гегеля.

Логіка в системі Гегеля займає центральне місце. І це зрозуміло: її предметом є сама абсолютна ідея як система саморозвивинених категорій, що становить основу всієї дійсності. Згідно з Гегелем, система категорій, побудована за принципом субординації, підпорядкування, є форма, в якій поняття знаходить конкретність. Простий механічний набір понять не передає всієї складності реальних відносин, їх взаємообумовленості і взаємопереходів. Завдання Логіки - виявити цю реально існуючу систему відносин, що лежить в основі, як буття, так і тотожної з ним свідомості.

Система категорій дає можливість зрозуміти не тільки світ як ціле, а й кожне його найбільш загальне відношення, яке виражається тією чи іншою категорією. Але категорії, що не мають роду або видової відміності, можна осмислити тільки у зіставленні одна з одною, у взаємних переходах, тобто в певній системі, кожна ланка якої пов'язане з іншими. І оскільки в цьому діалектичному розвитку категорій «вгадується» дійсна діалектика речей, то ідеалістична діалектика Гегеля, систематично викладена в логічному вченні у вигляді саморозвитку понять, набуває глибокий раціональний сенс.

Логіка Гегеля розпадається на вчення про буття, вчення про сутність і вчення, про поняття. Виклад придбав сувору послідовність тому, що Гегель не тільки висловив ідею субординації категорій, а й правильно вказав на загальний її принцип - рух думки від абстрактного до конкретного, тобто від багатостороннього до багатостороннього, від порожнечі до повноти змісту.

Логіка, таким чином, починається з характеристики самих абстрактних категорій буття. Спочатку предмет, якщо ми відвернемося від усіх його визначень, тільки є, і ми знаємо про нього тільки те, що він є. Тому початком руху всіх логічних категорій буде чисте буття. Це сама порожня абстракція, абсолютно позбавлена ​​визначень і тому рівна своїй протилежності, тобто ніщо. «Чисте буття утворює початок тому, що воно в один і той же час є і чиста думка, і невизначена безпосередність, а перший початок не може бути чимось опосередкованим і певним». Мова тут йде, зрозуміло, не про те, що наявність предмета рівно його відсутності - стверджувати подібне безглуздо; Гегель розглядає не визначене буття того чи іншого предмета, а буття взагалі, думка про яке настільки беззмістовна, що збігається з думкою про небуття. Буття за Гегелем позбавлене всяких визначень, являє собою чисту абстрактність і тому рівне «ніщо», бо ніщо є та ж сама, відсутність визначень.

Гегель висловлює буття як предикат абсолютного, тобто отримує першу дефініцію абсолютного: абсолютне є буття. Але чисте буття є чиста абстракція, є ніщо. З цього випливає друга дефініція абсолютного, де останнє є ніщо. Якщо є протилежність у цій безпосередності як буття і ніщо, то здається дуже дивним, що ця протилежність знищується, і тому існують спроби фіксувати буття і оберегти його від переходу. Таким чином розмірковуючи, приходимо до думки, що потрібно знайти для буття тверде визначення, завдяки якому можна було б відрізнити його від ніщо. Але всі такі подальші і більш конкретні визначення вже не залишають буття чистим буттям, яке воно є безпосередньо спочатку. Таке прагнення знаходити в бутті або в ніщо стійке значення, Гегель визначає як ту саму необхідність, яка змушує буття і ніщо рухатися далі і повідомляє їм щире, конкретне значення. Розвиваючи свою думку далі, Гегель знаходить істину буття і ніщо в їх взаємопереходах, в русі зникнення один в одному, або в становленні. Таким чином, є три необхідних моменти буття: буття - теза, ніщо - антитеза, становлення - їх синтез. У становленні буття і ніщо зняті. Обидві ці категорії - буття і ніщо, отже, містяться в становленні як зняті моменти. Зняття - найважливіша категорія гегелівської філософії. У зв'язку з характеристикою становлення Гегель дає роз'яснення категорії «зняття». «Воно означає зберегти, і разом з тим припинити, покласти край». Гегель, отже, намагається сформулювати думку про діалектичний характер заперечення, що є, на його думку, моментом зв'язку, розвитку. Заперечення заперечення - один з найважливіших законів діалектики Гегеля, який використовується при будівництві всієї його системи.

Продовжуючи слідувати ходу думки Гегеля, ми бачимо, що результатом становлення є стала, тобто спокійна єдність буття і ніщо. Це стале Гегель називає наявним буттям. Наявне буття виступає вже як буття з якоюсь певністю. Визначеність те ж саме, що і однобічність і кінцівка наявного буття є якість. Якість, за Гегелем, це така визначеність, яка тотожна з буттям. Щось є те, що воно є, завдяки своїй якості, і, втрачаючи свою якість, воно перестає бути тим, що воно є. Якісна визначеність, за Гегелем, «єдина з усім буттям, вона не виходить за свої межі і не знаходиться також всередині його, а є його безпосередня обмеженість».

Отже, наявне буття є певне буття. Основа ж будь-якої визначеності є запереченням. Стверджуючи одне, ми заперечуємо інше. Виходячи за межі щось, ми отримуємо інше, і так без кінця. Гегель називає подібну нескінченність дурною нескінченністю. Виявляється безліч буттів з властивими кожному індивідуальностями, внутрішніми характеристиками. Цю внутрішню характеристику Гегель називає в - себі-буттям. У кожному наявному бутті укладені два моменти: момент в - собі - буття і момент буття для іншого, оскільки дане щось розкривається, виявляється лише у співвідношенні з іншими щось. Бути для іншого, за Гегелем, означає виявляти себе у зв'язку й відношенні з іншим.

Таким чином, наступною категорією якості є для - себе - буття. Але тут існує протиріччя. Для-себе-буття виникає наступним чином: щось визначається іншим, але останнє саме є щось. Отже, щось приходить до себе, досягає свого кінця і мети і тому стає закінченим. Закінчене наявне буття обмежується вже не іншим, а собою і в собі. Ось це співвідношення з собою, яке опосередковується через негативне ставлення до іншого, є для - себе - буття, і виступає як ідеальне. Для-себе-буття є одне, інше зникло. Категорії для - себе - буття, за Гегелем, відповідають монадам Лейбніца і атомам Демокріта.

З поняття для-себе-буття Гегель дедукує категорії тяжіння і відштовхування. Для-себе-буття, як одне, негативно ставиться до себе, тобто відштовхується від себе і тим самим породжує безліч. Таким чином, одне виявляється абсолютно несумісним з собою, що і породжує багато чого. Але безліч являє собою тотожність єдиних, тут відбувається як би тяжіння єдиних в одне ціле. Через поняття для-себе буття Гегель переходить в категорії кількості. Сконструювавши дану категорію, Гегель намагається показати, як воно, стаючи все більш конкретним, отримує якісну характеристику і, нарешті, повертається до якості. Якість, за Гегелем, є перша безпосередня визначеність, тотожна з буттям. Кількість же є теж визначеність, але що стало байдужим до буття. Кількість змінюється, а буття залишається тим самим. Зміна кількісного ж переходить у якісне.

Гегель розглядає три групи кількісних відносин: пряме, зворотне і статичне. Розбираючи пряме кількісне відношення, Гегель каже, що визначеність одної певної кількості полягає у визначеності іншої певної кількості. Ця визначеність є певна кількість - показник відношення. У статечному кількісному відношенні, за Гегелем, якісна відмінність кількості виявляється більш повно. Сторони відносини тут вже не можуть змінюватися, вони абсолютно сковані, наприклад 42 = 4 * 4.

Завершальною категорією вчення Гегеля про буття виступає міра. На його думку, міра є істина кількості і якості. Міра, за Гегелем, є якісна кількість, єдність якості і кількості. Ці дві категорії суть єдиного цілого, міри, що представляє собою завершене буття. Міра позначає кількісні межі, в межах яких предмет залишається предметом, тобто самим собою. Порушення міри приводить до появи нової якості. Оскільки кількість і якість пов'язані, то кількісні зміни призводять до змін якості.

Рух від однієї якості до іншої відбувається при безперервній поступовій зміні кількості. Перехід в нову якість відбувається за допомогою стрибка, після накопичення кількісних змін. Кожен пункт, де відбувається взаємна зміна якості і кількості, утворює вузол.

Слід також згадати, що міра як єдність кількості і якості є, по Гегелю, разом з тим завершене буття. У своїх міркуваннях «Науці Логіки» Гегель досить чітко говорить про те, яким чином категорія міри переходить в сутність. Тут він вводить поняття субстрату змін. Якість, кількість, міра, згідно з Гегелем, не являє собою чогось самостійного, а суть стану деякого субстрату, напр, лід, вода, пара, суть різні стани одної і тої ж речовини.