Тема 12 Держава та право у країнах Середньовічного Сходу

1. Особливості розвитку держави та права.

Середньовічне східне суспільство і особливий шлях його еволюції. Відмінності розвитку країн середньовічного Сходу від Заходу. Традиційність структур. Рабство. Багатоукладність. Багатоваріантність еволюції та фактори, що її зумовили в країнах Сходу. Проблема визначення середньовіччя для країн середньовічного Сходу. Характерні ознаки розвитку близькосхідного реґіону. Спорідненість соціально-економічної еволюції середньовічних країн Сходу. Відсталість. Уповільнений характер розвитку. Багатоукладність. Державна власність. Роль держави. Особлива структура панівного класу. Співпадіння панівного класу з бюрократією як основна ознака суспільного розвиту. Ступінь залежності селян-виробників та обсяг їх справ. Податки як форма залежності селян. Рівень суспільного розподілу праці. Особливість ролі міст. Східна сільська община. Статус ремісників. Відсутність на Сході державних форм, характерних для Західної Європи. Спадкова монархія як найпоширеніша форма державності на Сході. Оцінка рівня централізації держави і ступеню застосування військово-демократичних методів. Релігійна ідеологія та її вплив на соціально-політичну структуру. Відсутність на Сході інституту віросповідування і стану духовенства. Необмежена влада держави і відсутність автономії релігійних інститутів. Іслам про неподільність духовної і цивільної влади. Відсутність системи спадкових титулів. Причини безконфліктності відносин між духовною і цивільною владами. Загальні риси державного апарату на Сході. Адміністративна, податкова і судова функція державного апарату. Неофіційні органи управлінських структур як особливість державного апарату східних суспільств. Консерватизм, стабільність, традиційність як загальні риси, притаманні нормативним системам і праву у країнах Сходу. Станова і кастова нерівність у правових системах країн Сходу.

2. Арабський халіфат.

Утворення на Аравійському півострові Халіфату в результаті об’єднання арабських племен (VII ст.). “Ханіфський” рух за об’єднання племен. Пошуки нової істини. Мухаммед (біля 570-632 рр.). Культ єдиного бога – Аллаха. Заклики раннього ісламу до соціальної справедливості. Характерні риси ісламу стосовно проблеми влади. Виникнення державного утворення в Медині (20-30-ті рр. VII ст.). Халіфи. Завершення політичного об’єднання Аравії т.зв. праведними халіфатами. Завойовницька політика у VII – 1 половині VIII ст. і утворення середньовічної імперії – Арабського Халіфату. Періоди розвитку. Дамасський, за часів династії Омейядів (661-750 рр.) і багдадський, за часів Аббасидів (750-1258 рр.) періоди. Характерні риси мусульманського суспільства. Державна власність. Рабська праця. Державна експлуатація селян. Релігійно-державна реґламентація усіх сфер суспільного життя. Відсутність станових груп, особливого статусу міста, свобод і привілеїв. Юридичний статус особи. Правовий статус мусульман і немусульман (зімміїв). Політика ісламізації і арабізації. Характеристика державного устрою Халіфату як централізованої теократичної монархії. Духовна (іммат) і цивільна (емірат) влада халіфа. Візир. Начальник особистої охорони халіфа. Завідувач поліцією. Особливий чиновник. Спеціальні урядові канцелярії-дівани як центральні органи державного управління. Дівани військових, внутрішніх справ, поштової служби. Місцеві органи. Упорядкування місцевої адміністрації за персидським зразком у VII-VIII ст. Поділ території на провінції. Військові намісники – еміри і їх функції. Наіби (помічники емірів). Старшини (шейхи) – керівники мілких адміністративних підрозділів. Суд. Халіф – верховний суддя. Судочинство як привілей духовенства. Колегія богословів. Судді (каді) і їх функції. Принцип неоскаржуваності судових рішень. Армія. Племінне ополчення. Військова реформа кін. VII – сер. VIII століття. Зміни в державному ладі у IX ст. Обмеження цивільної влади халіфа. Посилення влади великого візира. Утворення професійної армії. Гвардія халіфа. Посилення сепаратизму провінцій. Спадковий характер влади намісників. Династії емірів. Розпад халіфату на емірати і султанати. Багдадський халіф – духовний глава сунітів. Східний халіфат, його завоювання та ліквідація монголами у XIII ст. Перенесення резиденції халіфів у Каїр.

3. Мусульманське право.

Включення елементів попередніх правових культур в мусульманське право (шаріат). Своєрідність шаріату. Шаріат як конфесійне право. Синкретизм шаріату і його доктринально-нормативної частини (фікх). Ібадат. Види дій мусульман, яким придавався правовий і морально-релігійний смисл. Свобода волі мусульман та її межі, їх права і обов’язки. Вплив містико-релігійної оболонки на правові конструкції і поняття. Розвиток шаріату від казуальних методів виведення правових норм до логіко-системних. Відносна цілісність права. Домінанта конфесійного, а не територіального принципу права. Відмінності шаріату від західноєвропейського права. Формування двох напрямків і розкол шаріату на ортодоксальний сунізм і шиїзм та їх групи (школи). Джерела права. Коран. Сунна. Іджма. Фетва. Кіяс. Місцеві звичаї. Фірмани. Кануни. Правове регулювання майнових і сімейних відносин. Правоздатність і дієздатність особи у мусульманському праві. Майно, власність, речі як об’єкти права. Встановлення права власності. Приватна власність (мульк). Особливий правовий режим земель мусульманської общини. Вакуф. Зобов’язальне право. Види договорів. Шлюбний договір. Шлюбний вік. Особливість заключення шлюбу у шиїтів. Правове регулювання розлучення. Спадкове право. Заповіт. Злочини і їх групи, покарання і їх види. Викуп. Судовий процес. Звинувачувальний, публічний, усний характер процесу. Докази.