- •1.Об'єкт, предмет та метод соціології.
- •2. Взаємозв’язок соціології з соціально-гуманітарними, природничими науками
- •3. Структура і ф-ції соціології
- •2.Зв'язок соціології з соц.-гум-ми та природознавчими науками
- •4. Типи соціологічних теорій
- •5. Становлення соц знання (до XIX ст.).
- •6. О.Конт і проект нової науки - соціології.
- •7. Основні етапи розвитку соціології
- •8.Натуралістичні школи в соціології
- •10. Матеріалістична соціологія к.Маркса та неомарксизм в соціології XX ст.
- •9. Класичний період розвитку соціології (е. Дюркгейм, в. Парето, г. Зіммель, м. Вебер)
- •13. Українська протосоціологічна думка
- •12.Теорії соціальної стратифікації та мобільності п. Сорокіна.
- •11. Психологічні школи в соціології.
- •14.Конкретне соціологічне дослідження: визначення, можливості, обмеження, методи.
- •15. Програма соціологічного дослідження: функції, структура, технологія підготовки.
- •24. Визначення мети, об’єкту, предмету соц дослідження.
- •16. Опитування як метод соц досл. Сфокусоване інтерв'ю. Інтерв’ю.
- •17. Аналіз документів. Контент-аналіз.
- •18. Спостереження
- •19. Експеримент як метод конкретного соціологічного дослідження: сутність, різновиди.
- •21. Основні методи обробки соц.Інф-ції. Аналіз та інтерпретація емпіричних даних.
- •22. Поняття та проблеми формування вибірки. Типи вибірки.Репрезентативність, надійність та валідність вибірки. Генеральна сукупність та вибіркова сукупність.
- •23. Ймовірнісний підхід до побудови вибірки. Однощаблевий та багатощаблевий випадковий відбір.
- •2 Особливості багатощабвідбору
- •24. Цілеспрямований підхід до побудови вибірки. Принцип типовості, принцип квот.
- •25. Поняття особистості
- •26. Основні фактори формування особистості. Соціалізація особистосі.
- •28. Соц. Статуси і ролі. Типи ролевих конфліктів.
- •29. Детермінація соціальної поведінки. Потреби та інтереси як механізми визначеності поведінки.
- •30. Соціальні відхилення. Девіантна поведінка. Соц контроль за поведінкою.
- •31. Економічна соціологія:предм., завд., стр-ра, істор., методи.
- •32. Предмет і завдання соціології праці. Соціальний аналіз організаційно-трудових відносин.
- •33. Праця і типи соціально-економічних груп. Характеристика конкретних соціально-економічних груп
- •34. Доходи: типеи соціально-економічних структур за критерієм доходів, соціальні фактори доходів, соц. Наслідки доходів,соц. Погляди на бідність і багатство.
- •35. Зайнятість в структурі соціально-економічних відносин
- •36. Безробіття та соціальна поведінка. Протиріччя соціального захисту безробіття.
- •37. Соціальна трудова мобільність
- •38. Трудовий конфлікт
- •39. Соціальні аспекти мотивації і стимулювання праці.
- •41. Соціальні страти, класи, групи
- •45. Соціальна дія і соціальна взаємодія: сутність, механізм.
- •46. Соціальні відносини: цінності як основа соціальних відносин, різновиди соціальних відносин.
- •48.Шлюб і розлучення: визначення, форми, мотивація. Криза інституту шлюбу в сучасному європейському суспільстві.
- •49. Основні напрями етносоціології.
- •50.Національно-етнічна структура суспільства.
- •51.Соціально-демографічна структура суспільства.
- •52.Демографічна криза європейських суспільств: ознаки, причини, наслідки.
- •53. Демографічна ситуація в Україні в дзеркалі Всеукраїнського перепису населення 2001 р.
- •54. Гендерна проблематика в структурі соц. Знання.
- •55.Особливості соціологічного аналізу культури.
- •56. Теорія соціокультурної динаміки п.Сорокіна. П.Сорокін про «суперкультури».
- •57. Субкультури в контексті соц.Досліджень.
- •58.Соціальні інститути культури. Управління культурою
- •60. Протиріччя в розвитку і функціонуванні освіти. Проблеми сучасної вищої освіти.
- •61.Наука як соціальний інститут
- •62. Міграція наукових кадрів: причини, структура, наслідки. Криза української науки.
- •63. Масова культура” та її дослідження в соціологічних теоріях хх ст.
- •64.Громадська думки. Функції громадської думки. Критерії і показники соціальної зрілості.
- •65.Особливості вивчення громадської думки. Вимірюваня громадської думки: спрямованість, інтенсивність, інтеграція.
- •66. Опитування як метод соціологічного дослідження громадської думки. Досвід вивчення громадської думки в сша. Рекомендації Геллопа щодо удосконалення опитувань громадської думки
- •67.Управління громадською думкою.Пропоганда
- •68. Public relations: функції, завдання та можливості. Pr та маніпулювання громадською думкою.
- •69. Колективна поведінка: сутність, види.
- •70. Масові пристрасті: визначення, форми, етапи розвитку
- •71. Чутки: визначення, види, наслідки.
- •72.Соціальна комунікація
57. Субкультури в контексті соц.Досліджень.
Субкультура — це самостійне цілісне утворення в межах домінючої культури (цінностей, норм, переконань, зразків поведінки тощо), модифікованих відповідно до вікових, професійних, класових, територіальних та інших особливостей певної соціальної групи, спільноти. Наприклад, етнічна чи професійна субкультура, субкультура організації тощо Професійна культура тісно зв’язана зі змістом професійної діяльності, роллю, яку вона відіграє в суспільстві, організацією робочого місця представників даної професії. На неї справляє великий вплив професійна освіта та підготовка.. Субкультури відрізняються від домінуючої культури певними специфічними особливостями, що відповідають умовам життєдіяльності спільноти, групи. У субкультурі зберігаються засади домінуючої культури, її шкала цінностей, але виникають додаткові елементи, наприклад, норми, які забезпечують регулювання зв’язків у відповідних соціальних інститутах — військова, лікарська, освітня, сімейна субкультури тощо.
Є субкультури, в яких зосереджується увага на специфічних особливостях життєдіяльності їх суб’єктів: міська й сільська субкультури, субкультура гуцулів, волинян, поліщуків. Можуть виникати субкультури на засадах різного розуміння шляхів розвитку суспільства тощо. Різновидом субкультури є девіантна культура. Наприклад, стиль життя і поведінка наркоманів, алкоголіків, повій, сатаністів. Представники різних субкультур орієнтуються на різні цінності, по-різному організують своє дозвілля, читають різні книжки тощо.
Субкультура може дуже відрізнятися від домінуючої культури суспільства, але не може їй протистояти. Коли це трапляється, то йдеться вже про контркультуру. Контркультура є в кожному цивілізованому суспільстві. Прикладом контркультури можуть бути субкультури груп злочинного світу, терористів, різних молодіжних угруповань (панків, хіпі, неофашистів), які не визнають правових норм суспільства, ігнорують суспільну мораль, традиції, правила поведінки, активно заперечують офіційну, «державну» культуру і часто намагаються її зруйнувати.
Отже, до складу культури суспільства входить значна кількість позитивних та негативних субкультур, і це свідчить про її багатство, динамічність, можливість адаптації до нових соціальних умов.
58.Соціальні інститути культури. Управління культурою
Інститути культури і соціалізації — найстійкіші, чітко регламентовані форми взаємодії з приводу зміцнення, створення і поширення культури, соціалізації особи, оволодіння ними культурних цінностей суспільства (сім'я, освіта, наука, художні творчі об'єднання та ін). В сучасних розвинутих суспільствах домінуючим виступають інститути науки і масової вищої освіти, що забезпечують інтернаціоналізацію цінностей, компетентність, ерудицію, незалежність особистої відповідальності і раціональності, ефективності дії та ін. У високорозвинутих суспільствах соціальними інститутами стають і багато видів діяльності в сфері науки, медицини та ін
Інститут культури є серією культурних комплексів, що визначають найбільш важливі види людської діяльності.Соціальний інститут — відносно стійка модель поведінки людей і організацій, що історично склалася у певній сфері життєдіяльності суспільства.
Найзагальніше поняття «соціальний інститут» виражає ідею організованості, упорядкування суспільного життя. До вивчення цього феномену соціологія вдавалася з часу становлення її як науки. Так, Г. Спенсер вважав, що соціальні інститути (інституції) є каркасом соціуму і виникають внаслідок процесу диференціації суспільства. Еволюцію регулятивної системи суспільства він поєднував з розумінням соціальних інститутів. Е. Дюркгейм пов'язував природу соціальних інститутів з визначенням суспільства як цілісності, тлумачив їх як «фабрики відтворення» соціальних відносин і зв'язків між людьми.
Соціальні інститути класифікують на основі різних критеріїв. Найпоширенішою є класифікація за критерієм цілей (змістових завдань) і сферою дії.:
— економічні (власність, гроші, банки, господарські об'єднання різного типу) — забезпечують виробництво і розподіл суспільного багатства, регулюють грошовий обіг;
— політичні (держава, Верховна Рада, суд, прокуратура) — пов'язані з встановленням, виконанням і підтриманням певної форми політичної влади, збереженням і відтворенням ідеологічних цінностей;
— культурні та виховні (наука, освіта, сім'я, релігія, різні творчі установи) — сприяють засвоєнню і відтворенню культурних, соціальних цінностей, соціалізації індивідів;
— соціальні — організовують добровільні об'єднання, регулюють повсякденну соціальну поведінку людей, міжособистісні стосунки.
За критерієм способу регулювання поведінки людей у межах певних інститутів виділяють формальні та неформальні соціальні інститути.
Формальні соціальні інститути. Засновують свою діяльність на чітких принципах (правових актах, законах, указах, регламентах, інструкціях), здійснюють управлінські й контрольні функції на підставі санкцій, пов'язаних із заохоченням і покаранням (адміністративним і кримінальним).
Неформальні соціальні інститути. Вони не мають чіткої нормативної бази, тобто взаємодія у межах цих інститутів не закріплена формально.
Управління культурою полягає в: організації створення, розповсюдження і популяризації творів літератури та мистецтва; забезпеченні поширення інформації і пропаганди досягнень культури; збереженні і використанні культурних цінностей; охороні творів мистецтва і пам'ятників культури, підвищенні культурного рівня населення України; керівництві підприємствами, організаціями, установами і закладами культури
59.Освіта як соціальний інститут.
Освіта як соціальний інститут відповідає за своєчасну та адекватну підготовку людей до повноцінного функціонування в суспільстві. Система освіти не єдиний, але надзвичайно важливий чинник соціалізації людей. Осягненню суті та специфіки освіти як соціального інституту сприяє з'ясування її специфічних рис, до яких належать:
— соціально значущі функції навчання і виховання, підпорядковані суспільним потребам;
— форми закладів освіти, їх певна організація і становище в суспільстві;
— групи осіб, які професійно забезпечують функціонування освіти, певний статус цих осіб у суспільстві;
— регулятори функціонування закладів освіти і суб'єктів освітянської діяльності (законодавчі і нормативні акти про освіту, кваліфікаційні характеристики, контрольні установи і т. ін.);
— спеціальні методи освітянської діяльності — навчання, виховання;
— свідомо поставлені цілі;
— планомірна, систематична реалізація процесу свідомої соціалізації;
— певний зміст освіти — наявність навчальних програм і планів, відповідне дозування матеріалу;
— ефективність освітянської діяльності у формуванні багатьох психічних рис людини, розвитку її мислення;
— використання освіти як механізму запобігання соціально небажаних видів поведінки;
— зорієнтоваяість освітньої діяльності в майбутнє, заангажованість на формування передумов реалізації цього майбутнього.
Система освіти — соціальний інститут, який специфічними методами реалізує процес соціалізації людей, передусім підростаючого покоління (підготовку і залучення до життя суспільства через навчання і виховання).
Специфічність процесу соціалізації людей у системі освіти полягає в тому, що він відбувається цілеспрямовано, систематично, планомірно, за допомогою певного кола осіб (педагогів), у спеціальних закладах. Цей соціальний інститут поширює панівну в суспільстві ідеологію, відображає у своїй структурі й функціонуванні суспільні відносини і є одним з важливих засобів забезпечення спадкоємності поколінь, соціальної безперервності. Крім того, освіта здійснює багато інших соціально-важливих функцій.
Організована освіта як підсистема суспільства склалася історично. Щодо передумов її виникнення існують різні думки. Одні вчені визначальними вважають соціально-економічні чинники, матеріальне виробництво, інші систему освіти виводять з практики священнослужіння, державного управління. Враховуючи різні погляди, можна вважати, що система освіти сформувалася внаслідок зміни організації всієї суспільної життєдіяльності.
Як соціальний інститут освіта виконує такі функції:
• відтворення та передання наступним поколінням соціо-культурної спадкоємності - знань і накопиченого досвіду;
• підготовки компетентних фахівців для економіки країни, форм. інтелектуального потенціалу нації;
• відтворення соціальної структури суспільства, чинника соціальних переміщень та висхідної соціальної мобільності;
• соціалізації індивідів, підготовки їх до життя в суспільстві через набуття знань і формування духовного світу, створення стартових умов для всебічного розвитку людини;
• консервації культурно-історичної самобутності народу й основи національно-етнічної самоідентифікації.
Реформування освіти за Болонськими критеріями сприятиме залученню України до процесів європейської інтеграції, фактичному визнанню нею європейського вибору