51.Соціально-демографічна структура суспільства.

Соціально-демографічна структура - це результат накладання демографічних структур (статевої, вікової, сімейної) на соціальну. Статистичними параметрами в таких-випадках є: народжуваність, смертність, шлюб, розлучуваність, міграційний обмін населення між міською і сільською місцевостями, а також між різними територіями.

Народонаселення – безперервно відтворююча себе сукупність людей, основна спільнота демографічної структури. В цьому плані мова йде про народонасел.Землі, країн, регіонів тощо.

Поряд з природним середовищем воно є найпершою умовою життя і розвитку суспільства, передумовою й суб’єктом історичного процесу. Прискорені чи уповільнені темпи суспільного розвитку значною мірою залежать від таких демографічних показників, як загальна кількість населення, його густота, темпи зростання, статевовікова структура, , міграційна мобільність тощо.

Народонаселення не просто заповнює собою весь соціальний простір, воно невід’ємно пов’язане зі всіма іншими складовими суспільства, перш за все з економікою. Можна виділити два напрямки взаємодії демографічних та економічних процесів і станів: населення – економіка і – населення. Останній краще відображений у літературі, простіше засвоюється буденною свідомістю, адже нівкого з нас, наприклад, не виникає сумнів відносно того, що народжуваність визначається перш за все рівнем економічного добробуту, забезпеченістю житлом, участю жінок в суспільному виробництві (хоча тут науковий аналіз виявляє парадокси надзвичайно високих темпів народжуваності за низького економічного й культурного розвитку суспільства).

Міграційна мобільність населення дає можливість більш рівномірно розподіляти населення у соціальному просторі, його перерозподіл сприяє вирівнюванню професійно-виробничого досвіду людей. Але ефект міграції – позитивний чи негативний – у кожному конкретному випадку, залежить від її темпів, спрямованості й структури міграційних потоків

52.Демографічна криза європейських суспільств: ознаки, причини, наслідки.

Демографічна криза -- глибоке порушення відтворення населення, що загрожує самому його існуванню. Протягом усієї демографічної історії людства аж до кінця XVIII ст. причинами демографічної кризи були часті голодування, епідемії та війни; обумовлений ними високий рівень смертності призводив до скорочення чисельності населення деяких країн і регіонів світу, а інколи й до повного обезлюднення територій. Історичний процес зміни репродуктивної поведінки в деяких промислово розвинених країнах виявляє, як зазначалось раніше, тенденцію до падіння рівня народжуваності нижче від необхідного для простого відтворення населення, що є причиною сучасної демографічної кризи.

Демографічна криза, різке падіння народжуваності вже давно стали проблемою номер один для Європи. Населення стрімко зменшується. Більшість розвинутих країн за рахунок від’ємного приросту населення або знаходиться на межі депопуляції або вже опинилися в цій ситуації. До таких країн належать Німеччина, Греція, Італія, Іспанія та Кіпр.

Але скорочення населення Європи – це всього лиш половина проблеми, друга половина – в тому, що все населення планети збільшується доволі швидко. Проте ріст цей відбувається там, де він сам по собі створює проблеми не менші, ніж депопуляція у Європі.

При різкому зменшенні жителів економічно розвинутих країн стрімко зростає населення у відсталих країнах та країнах. Які розвиваються. Саме вони дадуть основний приріст до 2050 року, коли за прогнозами демографів населення планети збільшиться майже вдвічі. В середньому жінка у бідній країні народжує майже 3 дитини, у багатій – 1,6 дитини.

Про те, що демографічні процеси є «проблемою», «кризою», «трагедією», говориться так часто, що люди перестають задумуватись над тим, що є жахливого у низькій народжуваності у глобальному Заході і високій народжуваності на глобальному Сході. Є дві точки зору на це питання.

1. падіння народжуваності в «зонах достатку» не є небезпечним саме по собі, а разом із підвищенням тривалості життя. Це поєднання докорінно змінить співвідношення між старими і молодими, падіння народжуваності і подовження тривалості життя призведе до збільшення відсотка старших людей. До проблеми «нема кому утримувати пристарілих» додається проблема «не вистачає робочих рук для виробничої сфери».

В 2050 р. в економ. розвинутих регіонах кожен третій житель буде мати понад 60 р., а у відсталих – лиш кожен 5-й. Зате у найбідніших країнах (Афганістан, Ангола, Нігерія) - половина населення буде мати до 23-х р.

Напрошується висновок – надлишок молодого населення бідних країн потрібно перетворити у трудових мігрантів і направити туди, де багато грошей пристарілих людей, але мало робочих рук.

Але реальність відрізняється від теорії. Перш за все, кваліфікація вихідців із країн третього світу не відповідає вимогам сучасної економіки. По-друге, натуралізовані емігранти виробляють у своїх нащадків ту ж соціальну страту, яку займають вони. Як результат відбувається дуже неприємна річ: розшарування у західному соціумі обумовлюється не тільки економічними і освітніми факторами, але й етнічним походженням.

2. Для багатьох скорочення населення не є проблемою нестачі робочих рук, а являє загрозу існування самої цивілізації, яку не зможуть підтримувати пристарілі і мало чисельні її носії. Тому попередній варіант вирішення проблеми для другої групи демографів є найстрашнішим сценарієм.