55.Особливості соціологічного аналізу культури.

У соціології проблеми культури суспільства, закономірності її існування та функціонування в соціумі вивчає галузева соціологічна теорія - соціологія культури. Самостійною теоретичною системою знань соціологія культури стає у 60-70-ті pp. XX ст.

Основні проблеми, котрі вивчає соціологія культури:

- визначення категорійного апарату цієї галузевої соціології;

- виділення структурних елементів культури;

- функції культури;

- різновиди культури;

- культура й особистість;

- культурна взаємодія та взаємовплив культур;

- глобалізація та універсалізація культури в сучасних умовах;

- етноцентризм і культурний релятивізм.

Перевага надається діяльнісним визначенням культури. Найзагальніше культура - це специфічний, суто людський спосіб життєдіяльності, результатом якого світ другої природи людини. Саме такий світ і є світом культури, що містить знання, традиції, вірування, цінності, а також витворені людиною матеріальні речі.

Основні функції культури в суспільстві:

- людинотворча, гуманістична, цивілізаційна;

- пізнавальна (гносеологічна);

- інтерактивна (комунікативна);

- регулятивно-нормативна;

- ціннісно-орієнтаційна;

- освітньо-виховна.

Соціологічні дослідження виявили серйозний прорахунок у культурній політиці. Він полягає у тому, що ми довгий час стверджували, що головне діло виробництво, а потім вже культура. У наш час доля національного доходу, витраченого на культуру, зменшилась у кілька разів. Якщо в усіх індустріально розвинутих країнах духовні потреби є сферою великих капіталовкладень, то у нас, як завжди, продовжує панувати ідея їх другорядності. Скоротилось будування клубних закладів, бібліотек, парків культури і відпочинку та інших місць задоволення духовних потреб людини.

Аналіз культурних потреб показує, що вони знаходяться у прямій залежності від прибутків населення. У першу чергу люди намагаються придбати речі культурно-побутового значення. Так, наявність бібліотеки в сім'ї пов'язана з матеріальним станом сім’ї. Сім'ї з високими прибутками воліють робити витрати на придбання автомобіля, дачі, відеотехніки, підкреслюючих статусне становище людини в системі матеріальних, а не духовних цінностей.

56. Теорія соціокультурної динаміки п.Сорокіна. П.Сорокін про «суперкультури».

Однією з малодосліджених, але дуже цікавих концепцій культурного розвитку є культурологічна модель відомого філософа та соціолога ХХ століття П. Сорокіна. Його теорія відображає тенденцію сучасної культурології до пошуку спільної культурної основи людства, шляхів і механізмів синтезу та спадкоємності в культурно-історичному процесі. Виявлення спільних рис у різних культурах супроводжується прагненням осягнути і зберегти унікальність кожної з них.

Культура за Сорокіним - сукупність всього, що створено або модифіковано діяльністю двох або більше індивідів, які взаємодіють одні з одним.

Сутність Сорокінської теорії соціокультурної динаміки – рух історії у вигляді циклів. В основі самого механізму флуктуації культурних типів лежить фундаментальний принцип стильової своєрідності. Стиль філософ розглядає як світоглядний метод створення певних цінностей, від яких залежить конструкція культурного типу. Коли творчі сили культури вичерпано і всі її можливості реалізовано, вона переходить у нову форму. Неповторна в деталях, нова ціннісна якість культури в основі своїй незмінно використовує історичний досвід минулого.

Сучасна цивілізація переживає, на думку П. Сорокіна, кризу, яка свідчить про дезінтеграцію чуттєвого культурного типу, заснованого на матеріальному світогляді, і його трансформацію до нової ідеаціональної культурної якості. Суспільство ніби переживає катарсис – очищення від гріхів і вад. У цьому переживанні відбувається самопросування суспільства до нової культурної форми.

Культура виступає в ролі посередника між історією та індивідом, історією та соціумом. Вона наповнює нас тим, чого ми не могли одержати природним шляхом, до чого ніколи не прийшли б простим продовженням себе. Таким є шлях культурного відродження. Нерефлексуючий соціум приречений на деградацію, що й доводить П. Сорокін.

У результаті катарсису суспільству дарується “нова харизма”. Вона вже повністю конструктивна і пропонує впровадження більш споріднених, альтруїстичних стосунків. Разом з нею відбувається воскресіння та реалізація нових творчих сил культури. Таким воскресінням, на думку Сорокіна, повинна стати ідеаціональна культурна форма, заснована на “абсолюті, богові, любові і справедливості”.

Суперкультура – це великі культурні єдності, у яких подібно до інших культурних систем ідеологія кожної культурної суперсистеми ґрунтується на конкретних основних передумовах або кінцевих принципах, розвиток і узгодження яких становлять ідеологію суперсистеми.

Кожна суперкультура складається з численних культурних систем, які пронизані ідеєю причинно-смислової єдності. На думку Сорокіна не всі народи здатні досягнути високого ступеня інтеграції культури. Відповідно ми можемо спостерігати суперкультури лише у «декількох великих культурах» із вищою формою інтеграції. Він свідомо відмежовує західноєвропейську культуру від інших, ігноруючи ідею взаємозв’язку і взаємозалежності різних країн і народів.

Вчений виявив три способи пізнання світу – три суперсистеми зі своїм особливим стилем культури (абстрактний, ідеалістичний і чуттєвий).

Чергування типів суперкультур, які ґрунтуються на зміні менталітету особистості, а разом з ними і циклів, на думку Сорокіна є невідворотними. В цьому полягає зміст історії. Кожен тип суперкультури має свій закон розвитку і свої «межі» росту, що у розумінні Сорокіна уособлює соціокультурну динаміку.